№ 7 (22485) четвер 15 лютого 2024 року

У січні стало зрозуміло: головний друг, союзник та основний спонсор, грубо кажучи, нас кинув. Конгрес США навіть не розпочав розгляд проєкту бюджету, в якому передбачена допомога Україні (зокрема зброєю) на шістдесят мільярдів доларів. Коментуючи цю тяганину, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба в інтерв’ю АВС News відійшов від дипломатичної стриманості і зробив низку різких заяв.

Ціна поразки вища за ціну підтримки

Дмитро Кулеба, зокрема, сказав: якщо закінчиться зброя, то українці воюватимуть лопатами. І «якою б не була ціна підтримки України зараз, ціна виправлення безладу у світі, якщо Україна програє, буде набагато, набагато вищою». Бо у разі прямого зіткнення росії та НАТО у війну змушені будуть вступити війська США. Однак така логіка у розпал передвиборної кампанії спрацює слабко. «Нація рахівників» не подає де-кларації про доходи в майбутньому. Важливо за допомогою адвоката гроші заощадити зараз.

«Коли агресія почалася, у мене було відчуття, що я йду в якусь безодню, яка не має чітких часових рамок. На той момент взагалі було незрозуміло, коли це закінчиться, але я розумів, що це буде довго та тяжко», — сказав у своєму першому великому інтерв’ю на посаді Головнокомандувача Збройних сил України Олександр Сирський.

Спілкуючись із кореспонденткою телеканалу ZDF, новопризначений очільник українського воїнства розповів про новий етап війни, мету України, а також співвідношення втрат на фронті.

10 лютого на сайті Президента України з’явилося повідомлення про нараду глави держави з військовим керівництвом. На опублікованих фото Володимир Зеленський стояв оточений генералами та комбригами, більшість яких уже встигли охрестити командою нового головнокомандувача Олександра Сирського.

Частина з генералів на цьому фото й справді вже призначена на посади в Генеральному штабі ЗСУ. Частина, як твердять джерела «УП» (pravda.com.ua) у військових колах, буде призначена на нові пости згодом. Однією з головних інтриг є те, на яку посаду стане комбриг 93-ї бригади Павло Паліса.

Мене зацікавила і дещо здивувала публікація авторства Валентини Мерещук «Сорок мільйонів уже не буде. Або це будуть не українці» у «Чорноморських новинах» за 1 лютого, в якій викладений погляд на нинішню і завтрашню демографічну ситуацію в Україні директорки Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, професорки Елли Лібанової.

Хочу висловити свою точку зору з цього приводу, спираючись на власний життєвий досвід.

(Закінчення. Початок у номерах за 1 та 8 лютого).

У рамках проєкту «Громади Івано-Франківщини в умовах воєнного стану. Виклики та вікна можливостей», мета якого — обмін досвідом, ідеями і поглиблення співпраці між громадами в умовах нестабільності й конфліктів, журналістка «Чорноморських новин» відвідала цей край.

Поїздка до Івано-Франківська — це завжди нові враження, нові відчуття і смаки. Тут — смачні й креативні ресторанчики, тут — чудовий драматичний театр під орудою Ростислава Держипі-льського, тут — гарні музеї та галереї, а на вулицях — цікава говірка.

Коли ще у 2014 році, після окупації та анексії Криму, в Україні говорили, що від результатів російсько-української конфронтації залежатиме вигляд майбутнього, багато хто на Заході ставився до таких думок із очевидним скепсисом. Війна росії з Україною виглядала конфліктом на периферії вільного світу, у традиційній російській зоні впливу на пострадянському просторі. І як доля світу може залежати від того, чий прапор майорить над Луганськом чи Краматорськом — навіть назви цих міст були відомі небагатьом на Заході!

Ніде правди діти, навіть до великого вторгнення росії в Україну у світі поставилися хай як до масштабного, але все ж таки периферійного конфлікту. Не тільки на Заході, а й у Пекіні. Що найголовніше — цей конфлікт не мав змінити самої розстановки сил. На Заході вважали: якщо Україні вдасться відбити перші атаки, «санкції з пекла» примусять кремль швидко замислитися про мир, а у москві та Пекіні були впевнені у неминучості бліцкригу й перетворенню України на сателіта росії, таку собі роздуту Білорусь.

«Ренесансно-барокові» зали Одеського музею західного і східного мистецтва привітно розкрили свій простір 150 творам нового бенефіціара — народного художника України і громадського діяча Анатолія Горбенка, який 8 лютого таким творчим звітом відзначив своє 80-ліття.

Коли твоєму незаангажованому зору відкривається добротний живопис, написаний так, як за законами виду й жанру, зі знанням технології зроблена хороша річ, то тебе охоплює відчуття причетності до справжнього мистецтва. Виникає бажання розтягнути в часі мандрівку залами, але вже без натовпу, знайти «свої» акценти, аби подовжити пережиту тиху радість і моральне задоволення від побаченого.

Щоб краще зрозуміти феномен митця, якого ось уже сімнадцятий рік більшість знає як невтомного керівника одеської спілки художників, спробуємо дещо абстрагуватися і роз-глянути його творчість у ширшому контексті. В експозиції домі-нантним є пейзаж. Авторові цих великоформатних полотен притаманний тісний зв’язок із природою, яку він тонко відчуває і з великою любов’ю не просто передає — він її оспівує. Картину важко описати словами, вона постає перед нами в гармонії фарб і ліній, викликаючи певний душевний стан і залишаючи в пам’яті образ, який у словах втрачає контури. На ці думки наводить і метафорична назва виставки — «Подих моря у співах степу».

На пам’ять спадають слова нашого вчителя Валерія Гегамяна, який казав, що «писати — це як співати». Він збуджував у серцях учнів пафос пристрасного служіння мистецтву, недолюблював кар’єристів; не був ні представником богеми, ні художником-чиновником, закутим у мундир, а, швидше, художником-мислителем й аскетом. Спілкування з такою особистістю не проходить безслідно.

Анфілада чотирьох зал Одеського музею західного та східного мистецтва ледь умістила велику персональну виставку — понад 150 робіт — Анатолія Горбенка, очільника Одеської обласної організації НСХУ, народного художника України, з нагоди його 80-річчя.

Життя творить мистецтво чи мистецтво творить життя? Вочевидь, істинним є перший постулат. Творчість Анатолія Горбенка одразу в такому обсязі неспростовно доводить це. Так, мистець зображує життя в його цілком реальних проявах, і це цілком реальне життя через портал його бачення, його сприйняття дійсности постає перед нами на його картинах немовби осяяним уже іншим світлом, постає вже немов умитим чистими променями цього світла, що струменить з відкритої для світу душі мистця.

Невідомі сторінки історії Одеського національного економічного університету

Наприкінці серпня 1862-го до будинку на розі вулиць Софіївської та Торгової при-йшли 26 хлопців віком від 14 до 18 років. Вони стали першими учнями Одеського комерційного училища (ОКУ), створеного за ініціативи й на кошти місцевих купців

і промисловців. Училище подібного зразка було лише третім у Російській імперії і першим в Україні. Від його появи можна вести відлік розвитку економічної освіти в нашій країні.

Буваючи в Оперному, хто із нас не захоплювався красою та величчю розкішної люстри, що сяє у центрі глядацької зали?!

Одна із найбільших і найвеличніших у Європі, вона є реплікою оригінальної люстри і створена у 50-х роках минулого століття. Першу зняли і забрали із собою румуни, відступаючи з Одеси у 1944-у.

Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу, повідомляється на її сайті, продовжує вивчати причини пересихання Хаджибейського лиману, основними джерелами наповнення якого є річка Свинна та її притоки.

Упродовж грудня минулого та січня нинішнього років екологічні інспектори разом з фахівцями органів місцевого самоврядування і Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор’я та Нижнього Дунаю проводили комісійні обстеження стану Свинної в районі сіл Петрівське, Шеметове, Єреміївка, Бринівка, Новоукраїнка, Новодмитрівка та інших населених пунктів, через які протікає річка та її притоки. На жаль, результати невтішні: русло водойми майже по всій довжині пересохло, окремі ділянки захаращені, замулені, зарослі очеретом і трав’яною рослинністю, трапляються випадки розорення русла.