№ 5 (22483) четвер 1 лютого 2024 року

У пісні Окуджави чорний ангел кричить, що нема надії. Білий ангел шепоче: надія є. Колись люди могли відрізнити шепіт від шуму, пам’ятали про відтінки. Потім переміг крик. У пресі, у соціальних мережах і, головне, в умах. Чують тих, хто кричить голосніше. І не залишається потім нічого, крім дзвону у вухах.

Про страхи реальні та страхи фантомні

Подібний дзвін доводилося чути впродовж півтора року, коли мова заходила про контрнаступ Збройних сил України, звільнення наших земель протягом минулого року та вихід українських військ на законні кордони до січня року нинішнього. Військові, звісно, знали реальний стан справ, але цивільні, особливо політики, не ризикували заперечувати оптимістам. У кращому разі назвуть диванним аналітиком, у найгіршому — розповсюджувачем кремлівської пропаганди.

2023 рік став для багатьох українців не лише роком болю, а й роком певного розчарування. Зруйнувалася казка у швидку перемогу, в яку чимало українців чомусь повірили, не розуміючи реалій поля бою. Болюча, нелюдяна, кривава і брудна реальність війни стала такою голосною, що цю казку розчавила; але зі зникненням ілюзії у багатьох зникла й надія та віра. А без них ми не виживемо.

Здавалося б, урок з високої математики, але простий. Із точки А простору-часу ми вийшли й до неї вже ніколи не повернемось. Завдання — потрапити в точку Б, яка начебто аж манить своєю досяжністю. Але на цьому простота вичерпується, бо координати точки Б не зафіксовані: вони залежать від душевного стану спостерігача. Його віра й надія цю точку наближають — його зневіра переводить її в імлисту даль. Якщо ми цього не усвідомлюємо, то стаємо безвольними іграшками чужих примхливих новин. І тоді нам стає кепсько. Це — помилка перша, згідно з приповідкою «не зачаровуйтеся і не будете розчаровані».

Західні союзники повинні цього року продовжувати надавати допомогу Україні у її війні проти росії, інакше вони ризикують зробити помилку «історичного масштабу», вважає директор ЦРУ Вільям Бернс.

У колонці, опублікованій у вівторок у часописі Foreign Affairs, Вільям Бернс зауважив, що «ключем до успіху є збереження західної допомоги Україні».

«Борман», такий позивний Георгія, у цивільному житті займався прокатом машин. Хоч і закінчив Одеський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, пов’язувати своє життя зі службою в армії не планував. Але з початком повномасштабного вторгнення рф на нашу землю вже другого дня став до лав 122-ї окремої бригади Територіальної оборони ЗСУ.

Сьогодні він пильно стежить за небом, захищаючи нас від нальотів ворожих безпілотників.

Чи повернуться українські біженці з-за кордону і скільки? Яка кількість населення буде після війни? Чи готові ми до появи мігрантів? І чи має влада стратегічне бачення, що робити з демографічною кризою?

Відповідь на ці питання шукали спікери дискусійної панелі «2024: сценарії для країни» у рамках спецпроєкту LB.ua й EFI Group «Нова країна». Серед них — і директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України Елла Лібанова. Наводимо її основні тези.

Разом із журналістами з різних областей України у рамках престуру, організованого Харківським пресклубом, їдемо мальовничою Івано-Франківщиною, що славиться не лише своїми високими горами, стрімкими потоками-річками, багатими лісами, а й корисними копалинами, мінеральними водами.

По дорозі, у селі Лісна Слобідка, бачимо серед поля «вічний вогонь» — це пробивається з-під землі й постійно горить природний газ.

Поки що рано оцінювати вплив на суспільство указу президента «про історично населені українцями території російської федерації». Однак уже перші відгуки патріотичного середовища свідчать про те, що надії на нього покладаються великі. Тобто суспільство готове «впрягатися» й допомагати державі.

Автора цих рядків і раніше цікавила тема: як вихідці з різних українських етнічних територій допомагають Україні в найскрутніші моменти її історії?

26 січня на платформі Одеської обласної організації НСХУ стартувала виставка акварелі — прелюдія міжнародної та всеукраїнської бієнале «Море акварелі» (куратор А. Кравченко).

Більше 70 творів у цій популярній техніці сформували різноманітну експозицію, яка в перспективі автоматично стане одеським сегментом масштабнішої фінальної імпрези в Центральному будинку художника (Київ). Тож запрошуємо усіх, кому не байдужий стан вітчизняного мистецтва у цій царині, відвідати виставку, розгорнуту у великому залі спілки (вул. Торгова, 2).

Акварель (італ. — лат. — вода) — водяна прозора фарба, має тонко протертий пігмент та великий відсоток клейкої речовини (до клею додається мед, цукор, гліцерин). Виробляється у вигляді твердих плиток; напівм’яка — в керамічних ванночках (кюветках), м’яка — в тюбиках… Також аквареллю називається техніка малярства або твір, виконаний цими фарбами.

(«Образотворче мистецтво. Енциклопедичний ілюстрований словник-довідник». Упорядник — Анатолій Пасічний).

2 лютого 1897 року народився видатний український поет Євген Маланюк. Відійшов у засвіти 18 лютого 1968-го у США.

Хоч не кругла дата — 127 років, але хто сказав, що визначні діячі минулого надаються до згадки лише в дні їхніх ювілеїв?

Наприкінці минулого року фонди провідних міських і наукових університетських бібліотек, а також бібліотек фахових коледжів мистецько-театрального та культурно-гуманітарного профілів Одеси поповнилися книжкою спогадів відомої української актриси, режисерки і педагогині Поліни Мусіївни Нятко (дівоче прізвище — Омельченко, за чоловіком — Табачникова) (1900 — 1994) під назвою «Про моє театральне і особисте життя» (Київ, КВІЦ, 2023). По-жіночому щиро й відверто авторка ділиться теплом своїх вражень від життєвих зустрічей з талановитими творчими особистостями, яких єднала любов до українського народу, до його культури, до рідного слова.

Сьогодні важко повірити, що в час, коли вирувала Перша світова війна, шістнадцятирічне дівча, без сталих сімейних театральних традицій, обирає шлях до театральної сцени, вступивши до Київського музично-драматичного училища М.В. Лисенка — першого в Україні навчального закладу такого спрямування.

59% дорослих українців мають надлишкову вагу,  а майже 25% з них страждають на ожиріння. І це один із найвищих показників серед країн Східної Європи та Центральної Азії. Такі дані дослідження STEPS, проведеного  у 2019 році. А це означає, що більшість наших співвітчизників має високий ризик розвитку серцево-судинних  або інших хвороб, пов’язаних з надмірною вагою.

Втрата 5–10% маси тіла  позитивно впливає на здоров’я, але занадто швидке схуднення може призвести і до певних проблем: зниження кількості м’язової тканини, утворення каменів у жовчному міхурі, дефіциту поживних речовин тощо. Втім,  ще важливішим є те, що втрата значної кількості кілограмів упродовж короткого проміжку часу часто зумовлює  повторне набирання ваги.