Переглядів: 244

В історії родини — історія народу

Як уже повідомляли «ЧН», нещодавно в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського відбулася презентація книжки Марини Гримич «Умерови. Історія однієї родини на тлі кримськотатарського руху у ХХ — ХХІ ст.», ініційована головою громадської організації «Кримські татари Одещини» Февзі Мамутовим.

Те, що зала була заповнена вщерть, зовсім невипадково. Комусь цікаво було почути розповідь про презентовану книгу, що так вдало поєднала документальний виклад із захопливими особистими історіями. Інші прагли зустрітися з натхненником її видання і головним героєм — заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеровим, у житті якого, ніби в краплі води, віддзеркалилася доля всього багатостраждального, але нескореного народу.

Гість щиро й емоційно ділився з присутніми маловідомими фактами про життя кримських татар після депортації 1944 року, яку 12 листопада 2015-го Верховна Рада України визнала геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, про боротьбу киримли за повернення на історичну Батьківщину, яка особисто для нього розпочалася у 1974-у.

Тоді в узбецькому місті Маргилан десятикласник Ільмі з братом Бекіром і товаришем Ельвером Сулеймановим розклеїли листівки, в яких, звертаючись до кримських татар, запитували, чи люблять вони рідну землю: «Якщо так, то чому ви мовчите? Невже і кров ваших дідів і прадідів не кличе вас на Батьківщину? Згадайте, як страждали наші матері в холодних вагонах! Згадайте, скільки ваших братів і батьків загубилися, не відшукали свою сім’ю!». «Не мовчіть!» — закликали школярі співвітчизників. Після появи листівок, а їх на вулицях розклеювали не раз, за вказівкою КГБ у школах провели контрольний диктант. Так за почерками учнів виявили авторів прокламацій, «порочащих советский строй». Ільмі Умеров згадував, як під час допитів у нього вимагали назвати замовників акції. «Але текст листівки ми склали самі», — відповідав він.

Пан Ільмі також розповів подробиці протестних акцій «Москва-1987», натхненником й організатором яких був його брат Бекір Умеров. 18 травня 1987-го, в день чергової річниці депортації, Бекір, тоді — житель Краснодарського краю росії, оголосив голодування, домагаючись, щоб Михайло Горбачов зустрівся з делегацією із 36 представників кримськотатарського народу. Він голодував 30 діб, що спонукало сотні кримських татар зібратися у москві на демонстрацію. Вже тоді, незважаючи на позірну невдачу цих виступів, було продемонстровано безпрецедентну згуртованість і масовість кримськотатарського руху.

На рубежі 1980 — 1990 років кримські татари почали масово «самоповертатися» з місць депортації у той час ще радянський Крим, де зіштовхувалися з протидією з боку радянської бюрократії, а відтак — з неможливістю прописатися, оформити права на житло, землю, отримати гідну роботу за освітою. З цими ж проблемами зіштовхувалися вони і в перші роки незалежності України, оскільки на півострові при владі залишалися колишні чиновники та представники силових структур, налаштовані упереджено проти киримли. Згадайте перші майдани 1992 року, коли представників кримських татар перед Верховною Радою побили привезені з Криму та Донецька «беркути».

Ільмі, родина якого переїхала в Бахчисарай у 1988 році, продовжував відстоювати права кримських татар. Із 1991-го він — член Меджлісу кримськотатарського народу, двічі обирався депутатом Верховної Ради Криму. Із 1994-го до 1997-го обіймав посаду заступника голови Ради міністрів півострова. Згодом був обраний заступником голови Верховної Ради АРК. Із 2005-го до 2014-го працював головою Бахчисарайської райдержадміністрації.

З болем Ільмі Умеров розповідав, як на його очах дедалі агресивнішою ставала діяльність проросійських чиновників та організацій, підтримуваних рф, зокрема й так званих «казаков». У 2004 році киримли зі своїми прапорами стали в одну шеренгу з українцями. Ба більше, саме вони і були в зросійщеному Криму справжніми українцями! Й 26 лютого 2014-го на площу в Сімферополі вийшли захищати не свої, особисті інтереси, а відстоювати цілісність України... Зрештою, Ільмі Умеров став єдиним із керівників райдержадміністрацій АРК, хто не визнав злочинної окупації півострова росією.

Упродовж десяти років кримчани боролися проти окупації півострова, і продовжують це робити, незважаючи на переслідування російською владою. Мітинги й одиничні демонстрації, акції протесту, підтримка арештованих та героїчні вчинки, коли, попри загрози, вдається висловити свою позицію...

19 квітня 2017-го Міжнародний суд ООН зобов’язав москву «утримуватися від обмежень на права кримськотатарського народу зберігати свої представницькі інституції, включаючи Меджліс», але окупаційна влада ігнорує це рішення. Репресіями, залякуваннями та переслідуваннями росія намагається змусити кримських татар знову покидати рідну землю.

Мабуть, і сам пан Ільмі, і члени його сім’ї можуть погодитися зі словами, сказаними в листопаді 2014 року кримським журналістом Олексієм Гайворонським: «...обставини на наших очах розгорнулися так стрімко та несподівано, що іноді навіть думаєш: можливо, тобі пощастило стати свідком таких історичних змін, які припадають на долю не кожного покоління? Але є й зворотний бік: коли колесо історії котиться по тобі самому, це, можливо, досвід і цікавий, але не дуже приємний».

Нині колесо історії котиться по всій Україні... І я повністю згодна з думкою пана Умерова: можна лише пожалкувати, що політикум України, заражений російською пропагандою та нав’язаними нею стереотипами, не використав вчасно потужний проукраїнський національний рух кримських татар для розбудови громадянського суспільства та українізації Криму.

Але згодна і з Мирославом Мариновичем, який сказав: «В трагедії окупації Криму 2014 року є дуже важлива річ — ми почали розуміти та підтримувати один одного».

Маючи такий спільний травматичний досвід, пам’ятаючи відомий постулат про те, що непокаране зло здатне повертатися у ще більших масштабах, ми разом повинні зробити все можливе, щоб це страшне зло — рашизм, яке принесло стільки страждань на землю України, — було покаране!

Ільмі Умеров щиро вірить у це, а тому, ставлячи автограф на книжку «Умерови. Історія однієї родини на тлі кримськотатарського руху у ХХ — ХХІ ст.», виводить головні слова: «Ми переможемо обов’язково. Слава Україні!».

Кошти, зібрані від продажу книжок на презентації, будуть передані на користь 61-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ, що зараз воює на куп’янському напрямку й дуже потребує нічних дронів Mavic 3T.

Ярослава РІЗНИКОВА.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net