Любов рятує від болю

Я вже розповідав про цей перехід, про це навернення Таїсії Саприкіної до нашої мови раніше. Тому не буду тут переказувати, просто скажу, що мова наша у її віршах — чудова. А перейду власне до змісту книги.

Вона має чотири розділи, а між ними — прозаїчні роздуми авторки, які дуже вдало вмонтовані між розділами і гарно гармонують з наступними віршами.

Дуже яскраво поетеса передає чуття і крик душі, пронизаної вістрям болю.

Це наш біль, що розриває душу на частини, наші страждання, що переповнюють чашу терпіння…

Обпечена земля.
Вітри надмірно
від цього жаху стогнуть у полях.
Йдуть по крові ніжки босі
невинних діток.
Зруйноване місто
уже не відтворює тінь.

Не знаю, як можна і чи вдасться втекти від отого болю таким способом, який прагне віднайти поетеса:

Нанизую красу на серце —
Отак від болю і втечу.

Але ж якщо краса і щастя є синонімами, близнюками, то чому ж буквально через сторінку поетка гостро, болюче, правдиво стверджує:

Та в цьому горі щастя
так болить,
мов розтинає жили на зап’ясті.

То і краса не врятує? Невже і краса не допоможе втекти від болю? Чи буде так само боліти, як болить щастя?

Поетеса, розуміючи ефемерність нанизування краси, шукає інший спосіб втекти від болю. Приходить розуміння, що від болю не втечеш — він уже опанував душу. Треба шукати щось інше! Може, спробувати гамувати той біль? Чим це зробити?

Авторка вдається до протилежного почуття — ненависті. А що, як нею — вдасться?

Війна.
Я залучаю волю
Зненависть
Віднайти в собі.
Розвіяти над полем бою
І тим угамувати біль.

Але вона бачить і третій шлях, підказаний нашими степовими половецькими бабами:

Стоїть в степу —
Та мовчки, без думок,
Оскільки вже не скаржиться
на долю.
Не кожному такий вдається крок —
Окам’яніти від людського болю.

Ні! Окам’яніти — це не для живої плоті і душі, не для Людини. Бо ж

Злились чуття у крик душі.
Як тут онімієш? Коли душа кричить…
Поетеса бачить:
зруйноване місто
уже не відтворює тінь.

І на цих руїнах робить рятівне відкриття:

Коли руйнуються стіни — відкриваються горизонти.
А горизонти — це широкі обрії, це краєвиди.
Такі краєвиди здолають нудьгу,
Здолають чуття
нездоланного болю.

І ці краєвиди підказують зболеній душі:

Життя, а в глобальному розумінні — БУТТЯ, тобто незалежне від нашої свідомості існування світу — сильніше за смерть.

А ми всі знаємо, що сильнішою за смерть є Любов! Так, так, Кохання, яке все перемагає.

Додаю кілька віршів про це.

Олекса РІЗНИКІВ,
член НСПУ і НСЖУ.

Таїсія САПРИКІНА

Перед війною

Гудуть сирени лихоліття,
Кришиться час.
Себе в собі не чує літо,
Тримає нас
На відстані від забаганок
Передчуттів,
Бо над Майданом світлий ранок
Вповзає в тінь,
І гусне тінь чорнилом чорним,
І гусне біль…
Ми ще кохалися учора,
Сьогодні — бій.
Йдемо удвох за нашу пам’ять
І за любов.
За нами правда, воля з нами,
Із нами Бог.

15 березня 2023 р.

* * *

Я дякую за те, що ти живеш
Своїм життям —
Мого тобі не треба.
Для тебе
У світах немає меж,
Мені ж дісталась
Тільки частка неба.
Та що поробиш — кожному своє,
Хоча єство
Вже марить сподіванням,
Бо вишня уночі віночки в’є
І пелюстками зрошує кохання.

Мій фронт

Лютує ворог.
Крається душа,
І ти не знаєш,
Що тобі робити,
В яке провалля
Безпорадність злити.
Терпінню, кажуть,
Також є межа.
Але пишу…
Мій фронт —
Тоненький аркуш.
Чи витримає він
Словесний гріх?
Однак тримаю
Вірогідну марку —
Хай палять папірець,
Та Слово не горить.

26 серпня 2022 р.

Україна

Я донесу твоє ім’я
До неминучого порога,
Дбайливо,
Так, щоб не зім’ять
Прозору, чисту тінь від нього.
Та разом з тим усіх прощу,
Простити лиш убивць
не зможу…
Тихесенько прошепочу
Ім’я,
Що на молитву схоже,
Й накреслю чітко у світах
Новеньким пензлем — УКРАЇНА.
Хай променіє мить нетлінна
На спечених її вустах.

5 жовтня 2022 р.

У моїх ночах…

Притулилась ніч до мого вікна —
Зіронька блищить, мов сльоза.
У моїх роках, наче в віщих снах,
Тягнеться до сонця лоза.
Грони на лозі,
Мов хрести дзвенять,
Наливаються бурштином…
 
У моїх ночах сто віків підряд
Ворон чавить чорне вино.
 
Я пройду крізь ніч,
Я пройду крізь сум —
Янгол мій торкнеться плеча
І розвіє вщент попіл сивих дум,
Поверне загублений час.
Поверне той час, де моя лоза
Тягнеться до сонця твого…
 
У моїх ночах висохне сльоза,
Лиш опалить пам’ять вогонь.

3 жовтня 2022 р.

Оберіг

Рука в руці.
З’єднала доля пару —
На бархаті обручки золоті…
А за вікном війна
стріляє в барви
Весняних днів —
таку невинну ціль.
 
Але не знищити святу годину,
Не знищити любов
в крихку добу,
Хоч за вікном сирена знову лине
І лихо гуркотить, мов словоблуд.
 
Рука в руці,
Тремтять зігріті пальці…
А час біжить —
не стримати цей біг.
Боєць пішов.
Тяжка розлука вранці,
Та ця любов — надійний оберіг…

1 березня 2023 р.

Ковточок мрії

Нічого мені не треба,
Лише зазирнути в очі,
Дістатись до твого неба,
Торкнутись краєчка ночі
Та спити ковток кохання —
Ковточок своєї мрії…
 
А потім безмовно кануть
В потоці хвиль Водолія…

20 липня 2022 р.