№ 48 (22473) четвер 23 листопада 2023 року

Звернення Президента України з нагоди Дня Гідності та Свободи

Дорогий український народе! Європейський народе!

Ми відзначаємо сьогодні День Гідності та Свободи. Державне свято, встановлене на честь початку двох революцій — 2004-го та Революції Гідності 10 років тому.

10 років тому ми розпочали нову сторінку боротьби. 10 років тому українці провели свій перший контрнаступ. Проти беззаконня, спроби позбавити нас європейського майбутнього. Проти нашої неволі.

Саме час згадати фразу відомого американського дипломата про те, яку загрозу для людства становить ядерна зброя. Очевидно становить, сказав він. Але значно більшу загрозу для людства становить телебачення. Ішов 1945 рік. Хіросіма. На пророцтво не звернули належної уваги. Думали, що під час «холодної війни» рівновага сторін у володінні зброєю масового знищення упередила велику війну. А телебачення набирало ваги. І до кінця ХХ століття перетворилося на тисячу «хіросім».

Під спекотним небом Аргентини

Не подумайте, що цей огляд присвячений виборам 2019 року в Україні та серіалу «Слуга народу». Сипати сіль на рани під час війни — найгірше з можливого. Але далеко від нашої країни, в Південній Америці, громадяни Аргентини у неділю, 19 жовтня, обрали президентом телеведучого, «лібертаріанця» Хав’єра Мілея, відомого в полі-тичному середовищі як Псих. Бекграунд цієї людини такий, що їй необхідно довго лікуватися. І не факт, що вилікують. Щоправда, в його оцінці є пом’якшувальна обставина. Для нас, українців. Та про це — пізніше.

Із виступу на конференції Всесвітнього конгресу дослідників Голодомору-геноциду українців «Непокарані геноциди —повторюються»

Служба безпеки України за останні роки виконала безпрецедентну за обсягом роботу з дослідження най-більшої за масштабами трагедії в історію людства — геноциду українського народу. Встановлена кількість жертв (3 мільйони осіб у 1921 — 1923 роках, 10,5 мільйона — у 1932 — 1933 роках і 1,5 мільйона — у 1946 — 1947 роках) є потужним і непохитним фундаментом для подальших досліджень. Цю роботу не можна вважати завершеною, поки не постануть пам’ятники на місцях усіх масових поховань.

 Я пишаюся тим, що, не чекаючи команди згори, не будучи фаховим істориком, одним із перших у ХХІ столітті виніс тему геноциду українського народу на шпальти провідних українських періодичних видань. Саме геноциду, а не великого голоду, як могли дозволити собі називати цей злочин найсміливіші й нечисленні автори у попередні роки. Що міг доктор фізико-математичних наук, не маючи доступу до центральних архівів та інших стратегічних джерел інформації, у вільний від основної роботи час написати про найбільшу трагедію в історії не лише українського народу, а й світу? Оцінити масштаби цієї трагедії, яка насправді піддається математичному опрацюванню, навіть за тих скупих відомостей, що можна знайти у відкритих джерелах.

Час наштовхує на думку, що світ якщо не котиться до свого кінця, то остаточно втратив милосердя. Напад на Ізраїль та його військова відповідь дали сплеск антисемітизму в Європі. Про глобальну нестабільність, яка співставна з найгіршими, найчорнішими періодами XX століття, кажуть і пишуть в усьому світі.

Хто переможе у глобальній війні, скільки вона триватиме і як виживати та перемагати в ній воюючій Україні? Про це «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) говорить із філософом, перекладачем і громадським діячем Олексієм Паничем.

Та підвищена увага, з якою у світі стежили за американо-китайським самітом у Сан-Франциско, стала черговим доказом того, як усі ми зацікавлені у стабілізації і віримо — хай для цього й нема об’єктивних політичних підстав — що якщо президент Сполучених Штатів і голова КНР про щось серйозне домовляться, епоха конфронтації відійде у минуле.

А проте, сам той факт, що декларування готовності домовлятися й розмовляти надалі вже сприймається як важливий результат, також є свідченням глибини розбіжностей, які існують між світами — умовним світом демократій й умовним світом диктатур (умовними, тому що «попутники» з іншим політичним устроєм є у кожному з ворогуючих таборів). Насправді кількість і глибина розбіжностей із принципових питань є настільки серйозною, що радше нагадує передвоєнну атмосферу — ту, яка у ХХ сторіччі була перед Першою і Другою світовими війнами. І це ми говоримо про китайсько-американські відносини в тіні Тайваню. Про американо-російські стосунки на тлі війни в Україні я вже й не згадую. Отже, чи є реальні шанси розв’язати всі ці проблеми шляхом діалогу? Навряд. А шляхом війни?

Останнім часом дедалі більше замислююся над тим, наскільки готові до реінтеграції нинішні Луганщина та Донеччина. З якими труднощами ми зіткнемося після деокупації цих територій? Адже населення там потужно оброблене імперською пропагандою. І в орків так багато «доказів» «ісконнорусскості» цих земель!

Парадокс, але свою брехню вони проштовхують набагато успішніше, ніж ми доносимо до світу правду. Споконвічне українське на сході завжди зберігалося з величезними труднощами. На щастя, до наших послуг є деякі цінні матеріали. Скажімо, книжка просвітянина зі Слов’янська Василя Горбачука «Тридцять років на Донбасі. Щоденникові записи». Лише одна його нотатка, зроблена навесні 1977 року, свідчить дуже багато: «Ось 23 березня викликали мене в справі Олекси Тихого. І треба ж такому статися — Ліда (дружина. — Прим. С.Л.) саме привезла від мами мої записи, які я зберігав замурованими в грубці чотири чи п’ять років. А тут несподіваний виклик в КГБ! Де це все подіти? Знищити? Але ж тоді пропаде дуже цінна інформація, зникне частинка моєї душі! А не знищиш — погубиш себе, родину і ще декого...». Так було на Донбасі. Хранителі рідної спадщини мали купу проблем і ходили по лезу ножа. На жаль, з часом перемагало російське.

А чи є матеріали щодо Луганщини? Чи була там Україна? Чи все українське туди проникало-завозилося лише в останні десятиліття «бєндєровцамі»?

Часто буває з нами так: ходимо, внурені у свої думки, замотеличені якимись нагальними турботами та клопотами… Й не помічаємо, не усвідомлюємо, що оточуюча дійсність — оте завше кипуче, мінливе та зі своїм темпом і ритмом, властиво, життя — попервах намагається йти поряд, потім починає обганяти, потроху залишаючи позад себе, а далі й не озирнеться…

І вже воно далеко попереду, і що йому тепер до того, що чи не щоднини ми дедалі частіше буркочемо та нарікаємо на нього. І ліньки нам, а то й нема коли роззирнутись довкола та розмислити, де ми і що ми, а може, й здивуватися, вчаруватись…

Чи не щодня, а бува, що й не раз за день, проходив цією вулицею — односторонній рух, швидкість, хтось обганяє тебе, сам когось випереджаєш… Аж раптом — зупинило щось погляд, вчарувало водномить. Щось таке небуденне, майже фантастичне, багатобарвне. Диво-дивнеє, наче райський куточок тут, на шумній вулиці середмістя: різне зело, найрозмаїтіші квіти, а поміж них — звичайнісінькі… гарбузи, тюки сіна, незвичне гілля та зрізи дерев, і все це прикрашене ягодами, кумедними мордасиками та ще бозна чим. Композиція краси незрівнянної! Й от сидить посеред усієї цієї краси така собі Настя — щирий усміх, симпатична чолка над сяючими очима, в руці — філіжанка з кавою: перепочинок на коротку хвильку. Та не така собі, а сама — як частка цієї розкішної композиції. Хвилинний перепочинок, поки нема нікого. Бо краса — це натхнення, праця з радістю обіруч, а вже потім — дарунок очам і душі.

Історико-краєзнавча експедиція Одеського обласного центру української культури під керівництвом директорки Наталі Гончарової у 2007-у побувала у найбільш постраждалих від Голодомору північних районах нашого краю. Тоді було зібрано великий матеріал для створення документального фільму про жахливу трагедію, яку пережив наш народ у 1932 — 1933 роках (на його основі й підготовлена ця публікація).

Членам експедиції довелося подолати чимало сотень кілометрів, щоб зустрітися із старожилами і зафіксувати їхні спогади на відеокамеру, закарбувати назавжди для нащадків ті страшні події, коли не залишилося жодного села, яким би не «пройшлася» невблаганна голодна смерть. Після її кривавих жнив з’явилося безліч братських могил, а у серцях тих, хто дивом залишився жити, ще й досі ятряться рани від нелюдських страждань, від втрат рідних і близьких, від гірких спогадів про пережите...

У селі Будеї Кодимського району пустих хат було більше, ніж заселених. Люди ходили, мов примари. Їсти нічого не було, бо запопадливі активісти «випотрошили» усі закутки і «вимели» все до зернини. «Працювала» бригада на чолі з головою сільради, який штурмував у 1917 році Зимовий палац, з міліціонером та двома комсомольцями. Вони вимагали у селян добровільно віддати мішки із зерном. Коли ті відмовлялися, комсомольці металевими ломами ламали груби та печі, проколювати долівку у хаті та все подвір’я.

Відповідно до пункту 1 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848, житлова субсидія надається на такі послуги:

— управління багатоквартирним будинком;

— постачання та розподіл природного газу;

Безпека суспільства — найголовніша мета пробації в Україні, яка здійснюється шляхом комплексу заходів, що мають на меті виправлення та ресоціалізацію засуджених.

Відповідно до Закону України «Про пробацію», пенітенціарна пробація — це підготовка осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення з метою їх трудового і побутового повернення у соціум за обраним ними місцем проживання.

19 жовтня Верховна Рада України проголосувала за проєкт закону №8371, що забороняє на теренах нашої держави діяльність релігійних організацій, які пов’язані з російською федерацією. Зокрема, йдеться про так звану Українську православну церкву (УПЦ), що насправді є структурною частиною Російської православної церкви (РПЦ). У першому читанні цей законопроєкт підтримали 267 депутатів.

Є сподівання, що цей законопроект буде схвалений у другому читанні й вступить у дію. Щоправда, є питання про його дієвість. Але вже добре хоча б те, що такий закон існуватиме.

Про нову книжку Таїсії Саприкіної

Вийшла п’ята книжка нашої шановної поетеси із Чорноморська Таїсії Саприкіної. Назва її — «На вістрі болю» — суголосна нинішнім кривавим, смертоносним подіям, розпочатим обезумілими ординцями сусідньої недоімперії.

Цьому болю співзвучне, чи краще — співзглядне, якщо можна так сказати, й оформлення обкладинки — якась маска ненависті і болю, який своїм вістрям пронизує і душу, і розум, і буття наше нинішнє. А цей біль підкреслений, вияскравлений тим, що книжка російськомовної поетеси написана українською мовою!

Понад 20% природоохоронних територій України уражені війною

Війна руйнівно впливає на довкілля, і її наслідки можуть бути відчутними не лише для нас, а й для майбутніх поколінь. Воєнні дії призводять до погіршення стану екосистем та природних ресурсів навіть після їх припинення, завдаючи збитків державі і людям.

За даними Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, внаслідок російської збройної агресії:

— уражено 812 об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 0,9 млн га;