№ 47 (22472) четвер 16 листопада 2023 року

Питання до американських законодавців про Україну

Уявіть, що свобода в усьому світі занепадає. Уявіть, що все стало настільки погано, що диктатура фактично вторглася в демократичну країну з прямою метою знищити її свободи та її народ. І все ж... уявіть, що цей народ дав відсіч. Уявіть, що його лідери залишилися в країні. Уявіть, що цей народ зібрався, підтримав і приєднався до своїх збройних сил, стримав вторгнення непереборної, як вважалося, сили. Уявіть, що їх опір є яскравим моментом в історії демократії цього століття. Нам не треба уявляти: цей напад прийшов з Росії, а ці люди — українці. Ви хочете їх здати?

З метою запобігти нападу з боку Радянського Союзу, а потім з боку Росії американці мають альянс у Північній Америці та Європі, який існує вже понад сімдесят років. Уявіть, що коли стався російський напад, молот упав на країну, до цього альянсу не допущену. Україна дійсно прийняла на себе весь тягар вторгнення, чинила опір і переломила хід подій: здійснила завдання країн, чиї економіки, разом узяті, у двісті п’ятдесят разів більші за українську. При цьому Україна знищила стільки російської техніки, що напад Росії на НАТО став вкрай малоймовірним. Кров’ю десятків тисяч своїх солдатів українці захистили кожного члена цього альянсу, зробивши ймовірність того, що американцям доведеться воювати в Європі, значно меншою. Ви хочете їх здати?

Більше половини опитаного населення Одеської області (57%) погоджується, що увесь російський народ, а не тільки політичне керівництво держави-агресорки, відповідальний за війну проти України. Не згодні з цим твердженням 30% респондентів, ще 13% — не визначилися з власною позицією щодо цього питання. Такі дані регіонального до-слідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні, оприлюднила аналітикиня фонду Поліна Бондаренко в Медіацентрі Україна — Одеса.

Сегментарно про результати цього опитування наших земляків щодо їх ставлення до мовних і безпекових питань, до питань демобілізації, внутрішньо переміщених осіб і декомунізації/децентралізації «Чорноморські новини» писали впродовж серпня-жовтня (саме опитування проводилося у липні). Тож і градус суспільної думки, і міркування наших експертів уважний читач уже знає.

«Нема миру без свободи та справедливості». Ці слова приблизно пів року тому сказала Роберта Мецола, голова Європейського парламенту, хоч ця думка насправді належить не одному авторові, а людській цивілізації загалом. Здавалося б, це однозначна аксіома життєвого досвіду. Проблема тільки в тому, що ми живемо в одіозний час, коли люди часто втрачають здатність розрізняти правду й неправду, добро і зло. А відтак навіть очевидні аксіоми сьогодні треба доводити.

Почну з висновку, який не лише для мене, а й для переважної більшості українців однозначний: у нинішній історичний момент без свободи для українського народу не буде сталого миру. Хтось може заперечити: а хіба у світі всі народи втішаються свободою? Як щодо курдів, тібетців чи уйгурів? Так, світ цей несправедливий, і тому народи виборюють собі свободу часом кривавою боротьбою. Адже богиня свободи виходить не з піни морської, як Афродіта, а з поту і крові тривалої боротьби.

«У вас обговорюватимуть варіанти закінчення війни чи війну закінчуватимуть?» — запитав приятель, який нині проживає в Берліні. Я порадив далеко не ходити, а звернутися до досвіду штандартенфюрера СС Штірліца. Протягом «сімнадцяти миттєвостей весни» він був стурбований тим самим. Але війну з гітлерівською Німеччиною, як ми знаємо, закінчували не «штірліци». І зовсім за іншим сценарієм.

Ідеальний спосіб відсвяткувати ювілей

З кожним днем в українській та зарубіжній пресі з’являється дедалі більше варіантів закінчення війни з росією, яка напала на нашу країну. Від історичних аналогій скоро порвуться соціальні мережі. А пропозицій щодо того, як війну закінчити, — хоч греблю гати. Найоригінальніші ідеї продукуються, зрозуміло, політиками найвищого рангу. У відставці. Вони не ризикують посадами, але можуть прославитися польотом думки.

Для мистецтва настали нові часи. Вже під час війни в Одесі народився документальний театр, який, відповідно до реалій, назвали «Лютий».

Його засновниця, режисерка з Криму Галина Джикаєва розповідає:

— Документальний театр реактивно реагує на тектонічні зміни в історії країни і на те, як ці зміни впливають  на життя та долю простого українця. Наше завдання — руйнування стереотипів, запрошення до роздумів та діалогу, переосмислення реальності, створення в голові глядача поля питань, які він ставить сам собі.

Театр ставить вистави про болючі проблеми суспільства і про їх вирішення.  У фокусі уваги — історія звичайної людини, документ епохи,  якій зазвичай  нема місця в медійному просторі.

«Батьківщина» не дала жодного голосу за закон, яким місцеві громади оббираються до нитки. Країна платить надзвичайно високу ціну за некомпетентність влади, яка, прикриваючись війною, розпалює корупційний котел нечуваних масштабів. На цьому наголосила голова партії Юлія Тимошенко у своєму відео на Youtube-каналі.

Вона пояснила, що ухвалений закон із 1 жовтня забирає у громад 25 мільярдів гривень з місцевих бюджетів, а в наступному році — 97 мільярдів. Ці кошти мають бути спрямовані на закупівлю безпілотників, однак парламентарі, за її словами,  таким чином залишили людей без оперативної допомоги, яку надавали місцеві громади.

* * *

Від бабки Сашки чув не раз,
Казала: — Як ми тяжко жили!..
Прийшов у тридцять сьомім Спас –
Не було що, тож не святили.
 
Закрили церкву в Бучаї,
«Мітла» підмела геть комори.
Робили не чужі — свої,
У вікна зирили знадвору.

Напередодні 90-х роковин Голодомору багато українців вбачає у нинішній війні продовження тієї ж політики москви проти українського народу. Як і 90 років тому, в діях кремля маємо ознаки геноциду, свідомої політики на винищення українців.

Щоб поговорити про ці історичні паралелі і про те, чому такі трагедії повторюються, ми запросили відому дослі-дницю Голодомору-геноциду, американську історикиню, лавреатку премії Пулітцера Енн Епплбаум. В інтерв’ю «Радіо Свобода» (https://www.radiosvoboda.org) вона розповіла про причини, чому світ не захотів покарати СРСР за штучний голод, який організував Сталін, чому в росії Голодомор не увійшов у частину національної свідомості як злочин радянської влади та як події 1932-го — 1933-го пояснюють нинішню війну рф проти України.

Погляд з робітні майстра на його мистецтво

У виставковому просторі великі площини його картин, часто всуціль зафарбованих двома-трьома барвами, стояли на підлозі прихиленими до стіни, немовби їх не встигли порозвішувати або й зовсім забули про них. Поціновувачі зупинялися, стиха обговорювали, зазвичай заводили балачки про мистецтво. Були то, назагал, друзі художника, які прийшли на виставку безсумнівного гуру абстрактного мистецтва, в минулому — художника-монументаліста, декотрі з них вважають себе, і небезпідставно, його учнями. Автор мовчки сидів у кутку, могло видатися, що він медитує; можливо, була то глибока зануреність у власні думки. У мистця вони ніколи не закінчуються…

Людей у залі дедалі більшало…

Одеська художниця Тетяна Маслова, викладачка на художньо-графічному факультеті у Південноукраїнському національному педагогічному університеті ім. К.Д. Ушинського, виставила частину своїх творів у Книгарні-кав’ярні, що на вул. Катерининській, 77.

Часом трапляються в нашому житті несподівані збіги радісних обставин, витісняючи все інше та відгортаючи завісу людської долі. Цілковито фантастичним, емоційно наснаженим стало відкриття цієї невеличкої виставки, перетворившись на зворушливу зустріч, на вияв щирості та глибини почуттів.

Найперша письмова згадка про острів Зміїний належить давньогрецькому поету Арктіну Мілетському (Арктіну із Мілет) VIIІ ст. до н.е. Тоді греки називали цей острів Білий.

Під час троянської битви, коли загинув один з найвідоміших її учасників Ахілл, його мати — морська богиня Фетіда — поховала сина на Білому острові.