№ 42 (22467) четвер 12 жовтня 2023 року

Легко уявити напад терористів із Гази на Ізраїль як частину плану, узгодженого з кремлівськими терористами та здійсненого за їх допомогою. За такого припущення все сходиться. Але це припущення подібне до управління політикою через світовий уряд і клуб таємних змовників. Конспірологія. Як колись марксизм-ленінінізм, вона здатна пояснювати минуле, сьогодення і майбутнє людства, не затримуючись на дрібницях.

Катастрофа не потрібна нікому

Соціальні мережі переповнені зараз «авторитетними» міркуваннями про те, хто затіяв божевільну бійню. Думок стільки, що без калькулятора не обійтися. Розмірковування починаються із питання «Кому вигідно?». Це та ж таки конспірологія, лише поєднана із раціоналізацією зла. А зло — ірраціональне. Воно не вигідне нікому. Навіть москалям та їхнім дружкам-головорізам із ХАМАСу. Навіть іранським фанатикам, які забезпечили терористів сучасною зброєю. Навіть шейхам Катару, які заплатили за зброю. Навіть правителям Сирії, яку використовують для транзиту. Спільного бенефіціара війни з Ізраїлем зараз не знайти взагалі. Після низки нападів і кількох воєн, починаючи з 1948 року, єврейська держава стає сильнішою та стійкішою.

«А війна війною…» — співається в одній давній пісні. Сьогодні так не скажеш: війна в нашому нинішньому житті — на чільному місці, принаймні, в наших думках та відчутті часу. А життя йде вперед, ми відзначаємо різні свята, хоч і не гучно та без особливих веселощів — радіти будемо після перемоги. Але вшанувати фаховий день — День художника, встановлений президентським указом 25 років тому, — діло, як мовиться, святе. Минулої п’ятниці свято означилося великою традиційною виставкою.

Добрим вітальним словом, різноманітними нагородами — кого чим — за відданість мистецтву, громадську активність… А передовсім — великим святковим вернісажем у виставковій залі по вул. Торговій, 2. Озираючись назад, можна сказати, що це чи не найбільша виставка з багатьох попередніх. Понад 150 своїх найкращих робіт малярства, графіки, скульптури, кераміки, виконаних у різних творчих напрямках, різних техніках, подали на цю виставку одеські мистці, картини висіли в три ряди — такої експозиції тут давно не бачили. Загальна тональність цього художнього зібрання талановитих творів — оптимістичний погляд на світ, відсутність якоїсь пригнічености, хоч є й роботи на тему війни, про вірність національним традиціям. Радісна, світла виставка.

Двадцятисемилітній Максим Чечик із Борсуків (Балтська громада) двічі йшов захищати незалежність рідної країни. Спочатку — у зоні АТО, а потім — під час повномасштабного вторгнення. Рішення повернутися на фронт він ухвалив у день свого народження — 24 лютого 2022 року. Хоча після першого важкого поранення наприкінці 2019-го став військовим пенсіонером.

Пішов до військкомату, не роздумуючи

«Коли все почалося (24 лютого), у мене був день народження. Я саме повертався додому після реабілітації й потрапив під обстріл. І хвильки не роздумував: просто пішов до військкомату, хоча є військовим пенсіонером. Мама й дружина спочатку намагалися мене стримати. Але ж мої побратими повернулися на фронт...».

Потай від рідних пройшов комісію. Результат був не дуже втішним, тому у військкоматі довелося наполегливо попросити, аби таки відправили на фронт. У свою частину (окрему 28-у механізовану бригаду імені Лицарів Зимового походу. — Ред.) не зміг потрапити. Тож служить у 57-й.

Другий день народження і медаль від Помпео

Це сталося 27 грудня 2019 року, коли на лінії фронту під Мар’їнкою, де мали б дотримуватися «режиму тиші», з боку ворога пролунав постріл снайперки. Чому снайперки? Бо військові з досвідом бойових дій знають: ворожі снайпери-чоловіки цілять у груди й голову, жінки ж, як правило, — нижче пояса.

Контррозвідка Служби безпеки України у результаті багатоетапної спецоперації затримала в Одесі ще одного агента головного управління генштабу зс рф (відомого як гру).

Зрадник коригував російські повітряні атаки на наше місто й розвідував локації Сил оборони на території регіону. Для маскування злочинної діяльності він вступив до лав місцевого загону рятувальників-волонтерів, повідомив телеграм-канал СБУ.

В Одесі стартувало чергове електронне обговорення щодо перейменування об’єктів топоніміки. Цього разу — мова про назви 34 вулиць і провулків у Приморському, Пересипському (донедавна — Суворовському) і Хаджибейському (Малиновському) районах.

Прізвища Суворова і Малиновського зникли з офіційних назв районів у травні нинішнього року. Відповідному рішенню міськради, як відомо, передувало аналогічне електронне обговорення і висновки історико-топонімічної комісії при виконкомі міськради. На жаль, і до самої процедури обговорення є зауваження, та й не завжди остаточне рішення міськради збі-гається з побажаннями одеситів, які долучаються до нього.

6 жовтня в Одеській обласній філармонії ім. Давида Ойстраха відбувся авторський концерт Володимира Зубицького «За Україну помолюсь», присвячений 70-річчю композитора, баяніста і диригента, вихованця Київської національної музичної академії, учня М. Скорика (клас композиції) та В. Бесфамільного (баян).

У концерті, під орудою Дмитра Радика (1-е відділення) програму втілювали Національний одеський філармонійний оркестр (головний диригент і художній керівник, народний артист України Хобарт Ерл) і Народна академічна хорова капела імені Павла Чубинського (художній керівник Дмитро Радик, Київ).

Як волонтерка з Подільська рятує тварин від війни

Христина Драгомaрецька із Подільська на Одещині від початку повномасштабної війни допомагає тваринам у власному притулку «Місце під сонцем». Уже півтора року вона їздить на прифронтові території, евакуює чотирилапих, стерилізує їх, лікує, забезпечує їжею.

Наразі через її притулок отримали допомогу понад 500 тварин і майже половині з них вона знайшла нових господарів.

(За матеріалами кримінальної справи, сфабрикованої НКВС)

У статті «Передвісник Одеської держдрами» («Чорноморські новини» від 4 та 18 травня ц.р.) були наведені фрагменти спогадів відомої театральної акторки, режисерки і педагога, народної артистки УРСР Поліни Мусіївни Нятко (1900 — 1994), де подана унікальна інформація про заснування в Одесі першого в Україні українського пересувного робітничо-селянського театру імені Франка (1924), про щиру дружбу акторів-франківців із членами місцевої філії письменницької організації «Гарт», засновником і керівником якої з 1923 року був тодішній студент Одеського медичного інституту, прозаїк і драматург доби Розстріляного Відродження Іван Кіндратович Микитенко (1897 — 1937).

Серед тогочасних членів «Гарту», які регулярно відвідували театральні вистави в Одесі й брали активну участь у мистецьких зустрічах та обговореннях, вона назвала й ім’я М. Войцева, щоправда, без уточнення даних щодо його особи.

З нагоди 100-річчя від дня народження відомого мистецтвознавця, художника, педагога і колекціонера Івана Івановича Козирода 13 жовтня, у переддень ювілею, в Одеському музеї західного і східного мистецтва відбудеться відкриття творчої ретроспективи митця. Виставку ініціювала обласна організація Національної спілки художників України у партнерстві з музеєм.

Івана Івановича називають «людиною-легендою», «людиною-епохою», адже його пам’ять зберігає як творчі, так і руйнівні, трагічні події історії, що визначали долю цілих народів — колективізацію і голодомори, Другу світову війну і повоєнну відбудову, учасником яких він був.

Після одруження у 1958 році розпочинається одеський період життя Козирода. Спершу працював старшим інспектором з питань культури та музейної роботи обласного управління культури, водночас навчаючись на заочному відділенні факультету мистецтвознавства Інституту живопису, скульптури й архітектури імені І.Ю. Рєпіна в Ленінграді (закінчив у 1961-у). Свого часу молодий фахівець висунув ідею поетапного розширення мережі дитячих художніх шкіл спочатку як художніх класів при дитячих музичних школах, результатом чого стало відкриття у 1960-у таких класів в Ізмаїлі й Білгороді-Дністровському.

Народився Іван Козирод 14 жовтня 1923 року в селі Сахновщина (нині — селище, райцентр) на Харківщині в сім’ї залізничника і був наймолодшим серед дванадцяти синів. Війну закінчив у 1945-у за 120 кілометрів від Берліна, був двічі поранений. У 1946-у вступив у Харківське державне художнє училище, де його наставниками були Василь Забашта, Микола Сліпченко і Лев Фітільов. «Після закінчення навчання у 1951-у мене скерували у Білгород-Дністровське педагогічне училище викладати малювання, кольорографію та методику цих дисциплін, — згадує ветеран. — Мені вдалося поставити навчання на професійну основу: замовили мольберти, подіуми, з Одеського художнього училища виписали гіпс, організували методкабінет, який визнали базовим для педагогічних закладів півдня України».

2 жовтня сповнилося 140 років від дня народження М.І. Жука. З цієї нагоди в Золотій залі Одеського літературного музею (ОЛМ) відбулася презентація проєкту «Михайло Жук — вісник Відродження», ініційованого Музеєм сучасного мистецтва Одеси (МСМО) і здійснений за підтримки Українського культурного фонду (УКФ). Він має чотири складові: однойменну літературно-художню виставку в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, онлайн-каталог, друк репринтних видань Жука-літератора і реконструкцію його керамічних виробів.

У лаконічному вітальному слові промоутер проєкту, директор МСМО Семен Кантор акцентував увагу на його масштабності, розширенні кола партнерів і важливій ролі УКФ у втіленні задуму. Учасників проєкту представила його координаторка і ведуча програми Марина Марухнич.