№ 37 (22462) четвер 7 вересня 2023 року

У 2014 році після окупації росією Криму багато хто розумів: це захоплення стало можливим через позицію президента Туреччини Реджепа Ердогана. Порівняння могутності чорноморського флоту росії та Чорноморського флоту Туреччини (якщо ви-ключити «ядерну складову») достатнє для висновку — туркам знадобилося б не більше тижня для знищення на Чорному морі російських військових кораблів.

Наслідуючи один одного

Але турецький диктатор давно вів власну гру. Коктейль із спроб реставрації Оттоманської імперії, погроз Євросоюзу та обережного антиамериканізму у стилі Де Голля. У цій грі, що нагадує стратегію російського президента початку двотисячних, у Ердогана міг бути єдиний партнер. Путін. За нього слід триматися і копіювати те, що можливо. Це одразу принесло плоди турку як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. У 2014-у він уперше переміг на президентських виборах, а після змін, внесених до конституції Туреччини, отримав повноваження прем’єра. Цікаво, що перший закордонний візит у цьому статусі Ердоган здійснив на окупований турками Північний Кіпр, який у юридичному сенсі є «близнюком» окупованого росіянами Криму.

У Євгена Пригожина не було надто багато часу, щоб з’ясувати, хто ж таки його вбив. І все ж таки він мав досить часу для цього. Між вибухом на борту дуже надійного бізнес-джету Embraer Legacy 600 і тою миттю, коли російський злочинець знепритомнів під час свого запаморочливого падіння на землю, пройшло не більше кількох секунд, але, я впевнений, що він у повній свідомості все-таки встиг зрозуміти, що ж саме сталося.

Він знав, чия невидима рука скинула його на землю з висоти 9000 метрів і потім спалила у вогняній кулі спільно з його компаньйонами-вагнерівцями» десь у сільській місцевості Тверської області, на північ від Москви. І він знав, що потім потягло його ще далі вниз, вниз, вниз — до Аїду, до пекла. Він зрозумів, що відбувається, оскільки ці останні кілька тижнів він, мабуть, у глибині душі вже очікував, що це станеться — або так, або у дуже схожий спосіб.

То був найкращий, найдорожчий, на все життя подарунок на день народження собі самому, майже учасникові та самовидцеві історичної події.

Того вересневого дня нині вже далекого 1991 року вирішив подарувати собі золотисто-синє море — таке безкрає, як воля, котра щойно прийшла на рідну землю, ще по-літньому яскраве сонце, що засвітило, нарешті, і для нас, українців, свіжість вільного вітру — вітру прийдешніх перемін.

Напередодні Дня знань трьох педагогів Одещини удостоєно почесного звання «Заслужений вчитель України».

Вітаємо достойників з цим державним визнанням їхнього внеску у виховання сучасних, освічених, конкурентоспроможних українців.  Ось їхні імена: Ольга Вікторівна Пашкевич, учителька опорного закладу освіти «Болградський ліцей»; В’ячеслав Віталійович Майорський, учитель Чорноморського економіко-правового ліцею №1; Максим Валерійович Трубніков, учитель Одеського ліцею №9.

(Закінчення. Початок у номері за 31 серпня)

У подальших номерах часопису «Плуг», у період 1928 — 1930 років, інтерес до висвітлення діяльності одеської філії загалом згасає. Поряд з політичними причинами, пов’язаними із згортанням процесу українізації, наступом тоталітаризму на права українців, зростанням політичного тиску й переходом влади до практики масового терору та репресій, дався взнаки і чинник суб’єктивний.

Саме про нього варто згадати, ознайомившись з матеріалами коротенької замітки під назвою «Поезії Трохима Огневика», надрукованої в журналі «Україна», №27 від 5 липня 1964 р., авторства славетного Степана Олійника. У ній він стисло повідомляє про те, що «Огневик» — це літературний псевдонім поета Трохима Петровича Блащука (1904 — 1940), з яким познайомився десь наприкінці 1926 року в Одесі, під час навчання в інституті народної освіти.

У червні 1963-го, шістдесят років тому, президент Джон Ф. Кеннеді відвідав Берлін, майже через два роки після того, як комуністи побудували Берлінську стіну, що відокремлювала Схід від Заходу. Він виголосив пам’ятну промову, в якій висловив солідарність із жителями Берліна: «Сьогодні у світі свободи найбільше пишаються «Ich bin ein Berliner (Я берлінець)».

Той мур був символом комуністичних репресій над поневоленим народом і надією на свободу в їхніх головах, яку представляв інший бік муру. На Схід ніхто не тікав. Далі президент Кеннеді сказав: «І є деякі, хто каже, що в Європі та інших країнах ми можемо працювати з комуністами. Lass’sie nach Berlin kommen (Нехай приїжджають до Берліна)».

Катя ніколи не думала, що їй доведеться покидати рідний Маріуполь під вибухи та гуркіт канонади в 2022 році... Родина Влада потрапила під обстріл під час виїзду з Херсона... Але випробування для українців розпочалися набагато раніше — у 2014-у: тоді дитина донеччанки Карини була вся в попелі після ночі на вокзалі в Ясинуватій. І як зраділи пасажири потяга, коли в’їжджаючи до Слов’янська, побачили на стовпах українські прапори...

Війна, кривава, нещадна — випробування на міцність. І свідчення тому — люди, які подолали розруху, голод, злидні, здобули нову професію і стали волонтерами благодійного фонду «Тримай», створеного журналісткою Юлією Федоровою у перші дні війни, щоб допомагати нашим бійцям та переселенцям.

У роки, коли Павло Тичина писав «Пісню трактористки», перефразовані рядки з якої винесені у заголовок, а це був страшний 1933-й, ні в Миргороді, ні в Одесі більшість люду навіть у снах-жахіттях не бачила загрози від «старшого брата» — росії.

Ба більше, навіть після анексії Криму й окупації частини Донецької та Луганської областей у нас, на Одещині, був великий відсоток тих, хто вважав росію величною і гідною наслідування, потужною наддержавою.

29 серпня минуло 140 років від дня народження Дмитра Донцова (1883 — 1973) — ідеолога українського інтегрального націоналізму, людини, ідеї та тексти якої досі надихають багатьох українців.

Ким був Дмитро Донцов? Як відбувалося його становлення як ідеолога? Про це у проєкті Радіо Свобода «Історична Свобода» говорили з істориком Олександром ЗАЙЦЕВИМ, автором досліджень «Український інтегральний націоналізм (1920 — 1930-ті роки)» та «Націоналіст у добі фашизму: Львівський період Дмитра Донцова, 1922 — 1939».

Ця розповідь — про одного із засновників українського визвольного руху на Далекому Сході в 1917 — 1920 роках, полковника Армії УНР і талановитого музикознавця Федора Миколайовича Стешка, життя та творчість якого пов’язані з Одесою.

Народився він 4 вересня 1877 року в сім’ї простого київського робітника, вчорашнього селянина, в селі Кам’янка Городницького повіту Чернігівської губернії (тепер — Ріпкинська громада Чернігівської області). Музичну освіту почав опановувати у семилітньому віці, навчаючись у церковнопарафіяльній школі при Київській духовній семінарії, де співав у церковному хорі. У 1888-у вступив до Софіївської духовної школи, у якій також співав в архієрейському хорі Михайлівського монастиря. Потім музичні знання поглиблював у Київській семінарії, до якої вступив 1892-го. Одночасно навчався у приватній школі Блюменфельда, де на той час викладав Микола Лисенко, чий підпис, власне, і стоїть на свідоцтві про закінчення Федором цієї школи. Одним із його товаришів під час навчання в приватній школі був майбутній видатний хормейстер Олександр Кошиць.