Вітрила долі Олега Олійникова

Народився майбутній письменник 14 січня 1938-го на Великому Фонтані. Після школи закінчив Одеську морехі-дку (тепер — училище ім. О.І. Маринеска) і два роки проплавав Чорним та Середземним морями. Згодом був призваний до війська і потрапив на Північний флот. Перед демобілізацією надіслав до Інституту фольклору та етнографії Академії наук України зібрані ним українські пісні, за що був премійований фотоапаратом «Київ» й отримав рекомендацію від директора цього інституту, видатного поета Максима Рильського для вступу на філологічний факультет Одеського університету.

Писати вірші Олег почав ще в шкільні роки, продовжив це захоплення і плаваючи в південних морях та Заполяр’ї. Після служби, готуючись до вступу в університет, тимчасово працював у порту. Саме у багатотиражці «Одеський портовик», яка тоді виходила українською мовою, опублікував свої перші вірші. Ставши студентом ОДУ ім. І.І. Мечникова, активно друкувався на шпальтах університетської багатотиражки «За наукові кадри». У студентські ж роки його художні твори почали з’являлися на сторінках республіканських збірників і журналів «День поезії», «Горизонт», «Самоцвіти», «Дніпро», «Україна», «Вітчизна», газет «Молодь України», «Вісті України», «Літературна Україна», «Культура і життя», «Українське слово», а з-поміж одеських — «Чорноморська комуна» (нині — «Чорноморські новини»).

У 1968-у в «Маяку» (було колись таке знане видавництво в Одесі) мала вийти перша збірка оповідань і новел Олега Олійникова «Хвилі життя». Однак молодого автора викликали туди і запропонували виступити з критикою Володимира Гетьмана, редактора його збірки. Олег Семенович, звісно, відмовився, і книжку викреслили з плану. У результаті вона побачила світ лише через 11 років під назвою «Під крилом шторму».

Через дев’ять років у (1988-у) вийшла друга книжка — збірка повістей про життя рибалок, моряків та педагогів «Солоні вітри». Ще через два — третя — «Кінець отамана Чорного». Це були розповіді про українських героїв, які допомагали іншим народам у їх визвольних змаганнях: захищали від турків Відень, разом з польськими повстанцями боролися проти гніту Російської імперії, а з греками — за незалежність Еллади.

У 1992 році Олег Олійників видав дуже цікаве й актуальне дослідження «Україна і Чорноморський флот». Уже тоді, на зорі незалежності, він добре розумів, як тісно пов’язані між собою ці два поняття: Україна і флот. Олег Семенович стверджував, що відновленій Україні потрібна саме українська концепція моря — з власним флотом, який сприяв би цьому відновленню своєю міццю. Але полі-тикам було не до поетів з їхніми концепціями та передбаченнями, результатом чого стала втрата значної частини української морської надії, яку закладали ще козацькі мореплавці. Сьогодні, у війні з російським агресором, ми пересвідчилися, до яких катастрофічних наслідків призвела ця втрата.

У 2004-у вийшли друком його нові дослідження — «Сторінки історії Українського військово-морського флоту» та «Українці в Кримській війні», за які автора було відзначено медаллю «Морська слава України» ІІІ ступеня.

Захопившись вивченням минувшини, Олег Олійників видав низку праць, присвячених українському козацтву та рідному краю: «Сторінки історії Чорноморського козацького війська», «Козацтво, народжене на Одещині», «Сторінки історії Одеси та Чорноморського краю», «Дивовижна доля Чорноморського краю», «Чорноморщина чи Новоросія?» та багато інших.

Як педагог-філолог у 2005-у видав книжку «Велич і багатство української мови», яка у загальнонаціональному конкурсі «Українська мова — мова єднання» була відзначена дипломом першого ступеня, а автора нагороджено почесною відзнакою «Хрест Пантелеймона Куліша».

Всього у творчому доробку письменника — більше трьох десятків видань. Серед них — багато поетичних, де провідною є морська тематика. Як зауважував Анатолій Колісниченко з нагоди виходу «Антології української морської поезії», укладеної поетом і перекладачем Анатолієм Глущаком: «Давно, і не мною, підмічено, що світ поезії і море — дві надзвичайно споріднені стихії».

То не хвилі в морі грають,
не штормлять лихі роки.
У похід то виступають
чорноморські козаки.
 
У похід не помста кличе,
ані злото, ані лють.
А надії щирі й вічні,
наче прапори, цвітуть.
 
Кличе їх козацька доля,
а не слави пишна мить —
рідних визволять з неволі,
Україну боронить.

Морська тематика у творах Олега Олійникова пронизана любов’ю до рідної землі, до України, до пробудження в українців таких рис, які дозволяють їм усвідомити себе нацією. Ці слова були сказані задовго до подій на обох майданах. Гірке відчуття рідної йому України як землі «не своєї» звучить й у вірші «Не виходь у море під чужим вітрилом»:

Не виходь у море
під чужим вітрилом.
Там свої закони і незримий шлях.
Як немає вітру, не потрібні й крила.
Тут не допоможе небо і земля.
 
Не виходь у море з думкою лихою.
І з порожнім серцем
не збирайсь у світ.
Хай проміння мрії сяють над тобою
Й матері молитва, як наснаги цвіт.
 
Не виходь у море, як зоря тьмяніє.
Не шукай ти долі
з прапором чужим,
Бо чужинська ласка —
це ще не надія,
А красивий берег —
ще не рідний дім.
 
Навмання не варто
в море вирушати.
Хто зродивсь для моря,
значить — для борні.
Як на вічний якір
доведеться стати,
З піснею додому душу поверни.

Вітрила долі Олега Семеновича Олійникова завжди були наповнені вітром боротьби. Він був моряком і педагогом, письменником і фольклористом, поетом-мариністом і крає-знавцем. А ще — порядною і високоосвіченою людиною, патріотом, одним з активних діячів Народного руху України на Одещині. Таким і залишився у пам’яті колег та учнів, як, не сумніваюся, залишиться і в пам’яті прийдешніх поколінь українців, послідовників його справи.

Василь ВЕЛЬМОЖКО.