Герої не вмирають!

Шановні читачі, пропоную вашій увазі добірку видань із фондів Одеської національної наукової бібліотеки, які розпові-дають про незламність волі й духу українських воїнів, є свідченням кровопролитної боротьби за майбутнє нашої держави.

Вагому інформаційну роботу щодо російсько-української війни проводить Український інститут національної пам’яті. Так, на базі матеріалів УІНП було випущено брошуру «2014: початок російсько-української війни» (Київ, 2019), яка знайо-мить з історичним контекстом і передумовами російської агресії 2014-го, відображає хронологію початку війни (від окупації Криму до підписання так званих мінських угод). УІНП підготував також низку видань, присвячених усній історії АТО. Серед них — збірник спогадів «Дівчата зрізають коси», де містяться спогади 25 жінок-військових, котрі брали участь у російсько-українській війні у складі ЗСУ та добровольчих підрозділів у 2014 — 2018 роках. У книжці йдеться про бойо-ві операції на Луганщині та Донеччині, про звільнення українських міст та сіл від окупантів, містяться спогади про побратимів, місцевих мешканців, воєнний побут, а також роздуми про становище жінки в українському війську в різні періоди війни.

Участі жінок у військових діях в АТО присвячене і соціологічне дослідження «Невидимий батальйон» (Київ, 2016) за загальною редакцією відомої дослідниці Тамари Марценюк. У ньому представлені результати експертних інтерв’ю про гендерні аспекти інтеграції жінок в армію в Україні та ситуацію із ними у зоні бойових дій, проаналізовані медіарепрезентації жінок в АТО, а також юридичні аспекти їх участі у бойових діях. Дослідження стало можливим завдяки інформаційній та фінансовій підтримці МБФ «Український жіночий фонд» та «ООН. Жінки в Україні».

Ще одне цікаве видання — «Незламні. Книжка про спротив українських жінок у війні з російськими загарбниками» (Київ, 2023) авторства Вікторії Покатіс. Це оповідь про українок, про силу українського духу, про жіночу єдність, про стійкість, коли треба покинути домівку і рятувати сім’ю, про якості, які наші співвітчизниці відкрили в собі з початком війни, про те, як вони допомагають армії та мріють відновлювати країну. До збірки увійшли 30 історій жінок — військових, парамедиків, волонтерок, засновниць фондів і притулків, адвокаток, які відстоюють права українців у різних державах, про організаторок маршів, аби голос України почули на всіх континентах.

Своєрідним пам’ятником героїзму і мужності ветеранів АТО є арт-видання «Добровольці. Доба героїв» (Київ, 2019). Світлини із 2014-го до 2018-го робив фотомайстер Андрій Котлярчук, який проїхав тисячі кілометрів уздовж лінії вогню та відзняв сотні кадрів із воєнного життя і портретів бійців до та після бою. Він зазначає: «Фактура чорно-білої плівки допомагала зануритися у світ, де все занадто справжнє, у тому числі й смерть. Як доповнення зібрав багато вражень добровольців від баченого смертоносного навколишнього світу, і подаю їх, максимально зберігаючи манеру мовлення кожного. Ці прості слова зрослися з образами на світлинах в єдине ціле».

Однією із ключових подій початкового етапу війни на Сході, що стала символом незламності духу українських воїнів, є оборона Донецького аеропорту (ДАП), яка тривала 242 дні. За військовою логікою і здоровим глуздом втримати об’єкт було майже неможливо. Але вони тримали! За це оборонців аеропорту назвали «кіборгами».

До уваги читачів ОННБ — кілька видань, присвячених обороні ДАП.

У першій частині книги «Донецький аеропорт. Справжня історія» журналістка й волонтерка Ірина Вовк розповідає історію ДАП від будівництва терміналів до розгортання драматичних подій щодо його захисту. У другій ідеться про останні, найтрагічніші, дні оборони аеропорту. Про все, що відбувалося тоді, день за днем, свідчать безпосередні учасники: командири й бійці української армії, добровольці. Подвиг «кіборгів» закарбований у віршах і піснях, книгах і фільмах, пам’ять про них назавжди збережеться у наших серцях.

Фотоальбом «ДАП» (Київ, 2015) пропонує поглянути на оборону аеропорту очима бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону при 95-й окремій аеромобільній бригаді (на час описуваних подій) ЗСУ Руслана Боровика (позивний «Багдад»). Він був у самому пеклі — у новому терміналі Донецького аеропорту у розпал подій.

Оборона ДАП стала основою для роману американського журналіста Сергія Лойко «Аеропорт» (Київ, 2016). Головна сюжетна лінія розгортається по хвилинах упродовж останніх п’яти діб понад 240-денної облоги Аеропорту. Маленький український гарнізон вдень і вночі відбиває атаки окупанта, який у багато разів перевершує його у живій силі та техніці. Але тут, у цьому дощенту зруйнованому Аеропорту, підступні, жорстокі вороги стикаються з тим, чого не очікували й у що не можуть повірити — з «кіборгами». Зайди самі так назвали оборонців Аеропорту за їхню надлюдську живучість і впертість приречених. У романі багато персонажів, багато сюжетних ліній, які драматично переплітаються. І хоча всі сюжетні повороти — це художній вимисел, воєнні сцени та події взяті автором з особистих спостережень (він був єдиним іноземним кореспондентом у ДАП під час його облоги). Крім цього, в основу оповіді лягли 43 години інтерв’ю з бійцями. Цитати із роману були використані Сергієм Лойко в альбомі «Аеропорт у фотографіях і текстах» (Київ, 2016), який ілюструють світлини, зняті ним на війні на Сході України.

Однією із найгероїчніших і найтрагічніших операцій початку російсько-української війни, що досі залишається маловідомою для більшості українців, є облога Луганського аеропорту. Результатом першої в Україні спроби зібрати й проаналізувати свідчення безпосередніх учасників цієї оборони стало видання «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту» (Харків, 2019). У документальній хроніці описуються події, пов’язані з обороною міжнародного аеропорту «Луганськ» і прилеглих населених пунктів (квітень — початок вересня 2014-го), та події, що передували окупації Луганська (зима — весна 2013—2014-го). Команда волонтерів зібрала спогади понад 140 учасників й очевидців тих подій — військових, добровольців, місцевих мешканців, працівників міліції та аеропорту, медиків, а також уні-кальні фотографії й картосхе-ми, що ілюструють військові операції, які відбувалися навколо летовища. Видання містить коментарі військових дослідників, офіцерів та експертів з аналізом основних подій і перелік загиблих українських бійців із різних підрозділів.

Зберегти пам’ять про українських Героїв для майбутніх поколінь покликані видання, у яких інформацію про захисників зібрано і згруповано за певними критеріями (наприклад, у розрізі конкретного регіону). Такою є книжка членкині Національної спілки журналістів України, учасниці Другої світової війни, секретарки ради Одеського військово-наукового товариства Людмили Опроненко-Клопової «України вірні сини (хронологія героїзму)» (Одеса, 2018). Видання має дві частини: у першій міститься інформація про 108 Героїв Небесної Сотні, у другій — про 166 полеглих воїнів з Одещини.

Окремий пласт літератури, присвяченої російсько-українській війні, становлять військові щоденники. І хоча такі записи часто мають неточності, пов’язані з особистісним сприйняттям подій та властивостями пам’яті, вони надзвичайно важливі, адже дозволяють подивитися на ці події крізь призму досвіду безпосередніх учасників.

Такими є дві книжки лікаря Віктора Чернієнка, який опинився у пеклі страшних боїв під Іловайськом: «Боже, бережи Україну!» (Харків, 2018) та

«Щоденник військового лікаря» (Харків, 2019). Як формувався той котел, читач довідується через сприйняття молодого хірурга, який потрапив на передову одразу після закінчення медичної академії. Його щире бажання застосувати на практиці всі свої знання з військово-польової медицини зникає в реальних умовах війни через недбалість байдужих військових медиків, і, розчарований, він змушений пристосовуватися до нової, зовсім не книжкової реальності. Це видання про мужність, неймовірний героїзм і людяність українських солдатів — усіх тих, хто воював і зараз воює, зокрема тих, хто потрапив в Іловайський котел.

Савур-Могила — курган у східній частині Донецької області, який є знаковим місцем. Але книжка «Савур-могила. Військові щоденники» (Харків, 2017) не стільки про знаковість, скільки про людей і серпневі події 2014-го, коли сюди прийшли терористи із «днр», і ця територія стала місцем активних боїв. Як промінь ліхтарика, кинутого у темряву, автор висвітлив обличчя, дії та враження і, пропустивши крізь себе, перетворив на текст. Це спроба передати все саме так, як запам’яталося.

«Воєнний щоденник (2014 — 2015)» (Харків, 2018) — записки про війну піхотного снайпера Олександра Мамалуя. Писав він їх на айфоні в наметах і базових таборах, у короткострокових відпустках і навіть у напівзруйнованій будівлі метеостанції Донецького аеропорту. А зводив у книжку вже снайпер-прикордонник, який повернувся із 77-добового відрядження. Зводив на тому ж подряпаному айфоні під час нічних чергувань у резервній мобільній групі на заставі і під час перемир’я.

Запропоновані до уваги книжки — лише невелика частина наявних у фондах ОННБ видань, що стосуються російсько-української війни. І їх кількість невпинно зростає, адже щодня відбуваються події, які згодом будуть записані на скрижалях новітньої історії. Нам і нашим нащадкам ще доведеться їх аналізувати й досліджувати. Головне ж завдання зараз — зберегти пам’ять про людей, які поклали життя за волю й незалежність України. А ще — дбати про тих, хто продовжує боротися за наше майбутнє, допомагати їм хто чим може.

Герої не вмирають! Вони навічно залишаються в наших серцях.

Світла пам’ять кожному захисникові і кожній захисниці, які віддали життя за Україну!

Вероніка СТЯГАЙЛО.