Переглядів: 303

Дослідник найсивішої давнини

У номері за 25 травня «Чорноморські новини» опублікували цікаву, пізнавальну статтю провідної бібліотекарки відділу краєзнавства ОННБ Вероніки Стягайло «Вагома сторінка одеського краєзнавства», присвячену століттю (1923) від дня заснування Одеської краєзнавчої комісії при Всеукраїнській академії наук (ВУАН). Серед видатних і часто трагічних імен представників краєзнавчого руху Одещини тієї пори якимось чином поза увагою авторки залишилося славне ім’я археолога, музеєзнавця, пам’яткоохоронця Михайла Федоровича Болтенка (1888 — 1959), який не тільки спочатку виконував обов’язки секретаря цієї комісії, а й згодом став заступником голови її археологічної секції.

З недавніх кроків, зроблених на пошанування пам’яті знаного одеського археолога й історика, слід назвати захід, який відбувся 10 червня цього року в рамках XXIII Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині» у приміщенні ОННБ, де директор книжкового видавництва «Яслав» (м. Миколаїв) Юрій Ковальський презентував серію біографічних видань «Миколаївські археологи». З-поміж відомих археологів-одеситів, дотичних до дослідження і збереження історичних пам’яток наших сусідів, там з вдячністю згадане й ім’я М.Ф. Болтенка, детальну інформацію про діяльність якого подав київський науковець О.О. Нестуля.

Відтак вважаю за необхідне нагадати про ключові моменти життєвого шляху і дослідницької праці М.Ф.Болтенка.

Народився він 2 (14) вересня 1888 року поблизу містечка Осовець колишньої Гродненської області (сучасна Польща. — Прим. А.Г.) у сім’ї військового топографа, згодом — генерала царської армії, діяль-ність якого була пов’язана з будівництвом Великої Сибірської залізниці. Саме у Сибіру, в Іркутській гімназії, Михайло й почав здобувати середню освіту. Потім продовжив навчання в гімназіях Омська і Варшави, а з 1904-го — Одеси. Вчився старанно, ріс кмітливим.

Закінчивши у 1907-у Другу одеську гімназію, вступив на історико-філологічний факультет Новоросійського університету. Зроблений вибір не був випадковим. Як згодом писав сам Михайло Федорович, цей вибір обумовило те надзвичайне враження, яке справили на нього колекції музею Одеського товариства історії і старожитностей. Особливо юнака захопили унікальні археологічні знахідки із тоді ще напівлегендарних давньогрецьких колоній на півдні України.

Варто зазначити, що в навчальному закладі старанний студент опановував програму відразу двох відділів: історичного та класичного. Тож диплом I ступеня, з яким він у 1912-у закінчив університет, засвідчив його фундаментальну фахову підготовку не лише з історії, а й з мов (окрім російської й української, досить пристойно знав латинську, грецьку, французьку, німецьку, англійську, польську, болгарську) та літератури.

Потяг юнака до науки, до опрацювання фондів музею Одеського товариства історії і старожитностей не пройшов повз увагу відомого археолога професора Е.Р. Штерна, який залучив Михайла Болтенка до впорядкування короткого путівника по музею як співавтора. Путівник, який вперше вийшов друком у 1908-у, до Першої світової війни витримав ще три видання, засвідчивши неабиякий науковий потенціал молодого дослідника.

Одночасно під орудою Е.Р. Штерна, який керував розкопками на острові Березань та в стародавній Тірі, у період 1909 — 1013 років Болтенко брав активну участь у польових археологічних дослідженнях, засвоюючи методики. За дорученням професора вів щоденники археологічних експедицій, готував плани і креслення розкопів до щорічних друкованих звітів.

Цілком заслужено у 1913 році Михайло Федорович був обраний до Одеського товариства історії і старожитностей та став одним з найактивніших його членів. Він уміло поєднував наукову роботу з педагогічною, викладаючи класичні мови в одеських гімназіях Панченка та М’якенка.

Поразка російської армії на фронтах Першої світової війни, економічна криза, загострення соці-альних протиріч, повалення царського самодержавства підштовхнули М.Ф. Болтенка до вступу до місцевого осередку кадетської партії. Від кадетів у 1917-у він балотувався до Одеської міської думи, а також працював у дільничній комісії з виборів до Установчих зборів. Саме ці факти, а також походження із сім’ї царського генерала у 1934-у стануть основними доказами репресивних органів ДПУ його контрреволюційної сутності.

Утім, усе це станеться згодом. А по завершенні громадянської війни, у 1920-х, Михайло Федорович продовжував викладати історію та мови у П’ятій та Залізничній трудових школах Одеси, на загальноосвітніх курсах при міському клубі, брав участь у губернських нарадах працівників освіти, у низці вчительських конференцій.

На початку 1921 року М.Ф. Болтенко разом з групою одеських учених (С.С. Дложевський, Р.М. Волков, Є.О. Загоровський, Ю.Г. Оксман та інші), раніше тісно пов’язаних з діяльністю Товариства історії і старожитностей, виступив з ініціативою організації Одеського археологічного інституту — вищого навчального наукового закладу з підготовки фахівців музеєзнавства та археології. За короткий період ініціатори розробили відповідні навчальні програми, які отримали схвальні відгуки в губвідділі народної освіти та в Наркомосвіті УСРР.

Уже в липні 1921-го інститут розпочав свою роботу, але, незважаючи на те, що впродовж двох років він прийняв на навчання 75 та 68 студентів відповідно, його історія закінчилася наприкінці 1922-го шляхом приєднання до Одеського інституту народної освіти. Певний час Михайло Федорович читав лекції і вів практичні заняття для студентів на базі фондів музею.

У 1926 році його як знаного фахівця обрали професором Одеського державного технікуму кінематографії ВУФКу, де він читав курси історії матеріальної культури та мистецтва. Неодноразово виступав з лекціями і перед широкою аудиторією, деякий час навіть працював у лекторському бюро губвідділу політосвіти.

Той величезний інтерес, який завжди викликали його виступи у слухачів, обумовлювався не лише лекторською майстерністю та глибокою теоретичною підготовкою, а й тим, що вже у 1920-х Михайло Федорович зробив цілу низку археоло-гічних відкриттів, які поставили його ім’я в коло всесвітньовідомих дослідників найдавнішої історії.

Саме у період із 24 липня по 14 вересня 1921-го М.Ф. Болтенко під керівництвом завідувача відділу Одеського губкомітету охорони пам’яток мистецтва та старовини професора Б.В. Варнеке здійснив розкопки старовинної стоянки в районі села Усатове. На значній площі були знайдені численні знаряддя праці з каменю та близько 10 тисяч примітивно орнаментованих фрагментів посуду із сірої глини. На підставі виявленого унікального матеріалу Михайлові Федоровичу вдалося переконливо довести, що усатівські знахідки — свідчення існування на півдні України своєрідної археологічної культури, яка знаменувала собою занепад відомої Трипільської культури та виділення кочових племен на межі раннього періоду епохи бронзи, приблизно з початку III тис. до н.е.

Багато зусиль Болтенко доклав для повернення в Одесу архіву розкопок, які в 1904 — 1913 роках проводив на о. Березань професор Е.Р. Штерн. У результаті його чотирирічних пошуків, підтриманих Наркоматом зовнішніх справ СРСР та Німецьким археологічним інститутом, архів вдалося відшукати в університеті Галле, ректором якого після від’їзду з Росії до дня своєї смерті в 1924-у був Е.Р. Штерн. Відтак 13 жовтня 1928-го в представництві Наркомату зовнішніх справ СРСР в Одесі (відомий як Шахський палац. — Прим. А.Г.) архів Штерна було передано М.Ф. Болтенку.

Із 1924-го по 1931-й Михайло Федорович керував розкопками на о. Березань. Вони стали можливими винятково завдяки самовідданості його самого та однодумців. Достатньо сказати, що у користуванні експедиції, котра вирушила на острів у 1927-у, був лише один намет, під який у негоду ховали археологічне обладнання та знахідки. Самі ж дослідники знаходили притулок у вцілілому на Березані бліндажі.

Чимало зробив Болтенко і для дослідження ольвійських пам’яток. У 1924 і 1925 роках він взяв участь у розкопках цього давньогрецького міста, якими керував Б.М. Фармаковський. На його пропозицію Михайло Федорович підготував до друку збірки про пам’ятки античності в колекції Ермітажу.

У зв’язку з хворобою начальника ольвійської археологічної експедиції професора С.С. Дложевського у 1928 — 1929 роках Михайло Болтенко практично керував її роботою, а в 1931-у — 1932-у вже офіційно, відповідно до наказу НКО УСРР, очолював археологічні розкопки в Ольвії.

Як один із провідних археологів України і талановитий організатор наукових досліджень Михайло Федорович у квітні 1925-го був запрошений на Всеукраїнську археологічну нараду у Києві. В лютому наступного року його обрали дійсним членом Трипільської комісії Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН. На прилюдних за-сіданнях цього комітету він неодноразово виступав з науковими доповідями про результати своїх досліджень.

Серед небагатьох радянських вчених у 1927 році М.Ф. Болтенко був обраний дійсним членом Німецького археологічного інституту. У 1928-у отримав персональне запрошення на міжнародний конкурс істориків в Оксфорді, в 1929-у — на археологічний форум у Барселоні та святкування 100-літнього ювілею Німецького археологічного інституту в Берліні, а в 1932-у — на з’їзд протоісториків у Лондоні. Отже, досягнення Михайла Болтенка у вивченні археологічних пам’яток Півдня України отримали належну оцінку наукових кіл не лише в СРСР, а й за кордоном.

Не менш високим у 1920 роки був його авторитет і серед музейних працівників. Посівши 15 січня 1921-го посаду вченого хранителя Одеського історико-археологічного музею (колишній музей Одеського товариства історії і старожитностей), М.Ф. Болтенко спільно з директором С.С. Дложевським і співробітниками К.М. Мілесавлевичем та О.Н. Драгоєвим, по суті, повернули його до життя. За короткий період їм вдалося відновити розгромлені в час громадянської війни експозиції, поповнивши їх новими матеріалами, в тому числі і з розкопок М.Ф. Болтенка. Закономірно, що саме він очолив у музеї відділ рабовласницького суспільства.

Не випадковим було і відкриття в середині 1920-х при Одеському історико-археологічному музеї аспірантури з підготовки наукових і музейних спеці-алістів з античної археології та мистецтва. Керуючи роботою аспірантів, Михайло Федорович щедро ділився своїм багатющим досвідом і знаннями. Він брав активну участь у роботі Одеської губернської конференції музейних працівників (1925), Всеукраїнської музейної наради при НКО УСРР у Харкові (1926). На початку 1929-го його включили до складу паритетної комісії з обміну культурними цінностями між РРФСР та Українською СРР, а в грудні 1930-го — запросили на I Всеросійський музейний з’їзд, який відбувся в Москві.

Здобувши вже у 1920-ті вагомі результати в дослідженні археологічних пам’яток Південної України, Михайло Федорович чимало зробив для згуртування справжніх шанувальників давнини навколо новоствореної Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. За його участю в 1923-у археологічна секція розробила «Програму для збирання відомостей про пам’ятки місцевої старовини». Поширена серед студентів Одеського ІНО та сільськогосподарського інституту, слухачів губернських курсів з перепідготовки вчителів, вона дуже знадобилася у справі виявлення та збереження нових археологічних об’єктів. Цьому ж сприяв і виступ М.Ф. Болтенка в 1925-у на Одеській губконференції музейних працівників з доповіддю «Охорона пам’яток старовини й археологічні екскурсії».

У 1926 році від комісії краєзнавства Михайло Федорович був делегований до Одеської крайової комісії охорони пам’яток культури, в якій плідно працював з С.С. Дложевським, О.О. Зейлінгером, Ц.С. Ємським, А.І. Посоховим, О.О. Рябініним-Скляревським, О.М. Дерибасом та іншими. І тут він неодноразово порушував питання про охорону археологічних пам’яток нашого краю.

У травні 1929-го як представник крайової комісії М.Ф. Болтенко взяв участь у роботі першого пленуму Українського комітету охорони пам’яток культури (УКОПК). На засіданні бюро УКОПК вчений вніс слушні й обґрунтовані пропозиції щодо поліпшення діяльності крайових інспекторів, залучення до пам’яткоохоронної роботи краєзнавчих гуртків, сільських хат-читалень та комсомольських осередків, поставив питання про необхідність пропаганди історико-культурної спадщини України.

Цілком своєчасними були і його думки щодо організації контролю за ремонтом, реставрацією архітектурних об’єктів з боку органів освіти, необхідності цілеспрямованих заходів щодо збереження археологічних пам’яток Березані та Усатового. Більшість з них були враховані у схваленій пленумом УКОПК постанові, а Михайла Федоровича обрали до складу комітету. Він брав участь у роботі його другого (1930) та третього (1931) пленумів. Залишився членом комітету і після оновлення його складу в середині 1933-го.

(Далі буде).

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net