Переглядів: 371

Популяризатор української ідеї

У четвер, 20 липня, у відділі краєзнавства «Одесика» ОННБ доктор історичних наук Олександр Музичко прочитав лекцію «Микола Аркас — популяризатор української історії та музики на півдні України», яка й надихнула мене нагадати читачам про цю непересічну та багатогранну особистість, пов’язану, зокрема, і з нашим містом.

Микола Аркас — видатний український історик, композитор, поет, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч, засновник і перший голова Миколаївської «Просвіти», меценат, людина різнобічних талантів, справжній патріот рідного краю. В імперські та радянські часи його спадщина не досліджувалася і практично замовчувалася. У радянську добу про М. Аркаса вперше написали, а згодом і заговорили тільки як про композитора наприкінці 1950-х. У дослідженнях заангажованих науковців постійно підкреслювалася «буржуазно-націоналістична» суть його творчості.

«…народився 26 студня 1852 року в Миколаєві, в Херсонщині, в богатій аристократичній сім’ї…» — так починається біографія Миколи Аркаса авторства Богдана Лепкого. За новим стилем це 7 січня 1853-го, тобто маємо 170-літній ювілей від дня його народження.

Постать Миколи Аркаса сформувалася на доволі сприятливому і самобутньому генофонді попередніх поколінь. Він належав до старовинного греко-українського роду Аркасів-Богдановичів. Представники родини, проживаючи на Миколаївщині майже півтора століття, не тільки шанували культурні й історичні цінності українського народу, а й генерували їх. Вони зробили великий внесок в історичний поступ України ХІХ—ХХ століть і, по суті, вийшли далеко за межі свого часу. У діяльності цього роду можна простежити дві лінії: морську та гуманітарну (історичну). Захарій Андрійович і Микола Андрійович Аркаси (дядько й батько нашого героя) входили до Одеського товариства історії та старожитностей.

Життя і діяльність самого Миколи Миколайовича припали на особливий, перехідний період. У другій половині ХІХ ст. суспільний рух в Україні здебільшого мав культурно-освітній характер, а на межі століть культурно-національне питання набуло політичного забарвлення. Причому чим більше уряд обмежував функції національної мови й інших факторів національно-культурного розвитку (згадаймо Валуєвський циркуляр та Емський указ), тим сильнішими в інтелігенції ставали національні почуття. Вона акумулювала в своїй свідомості національні ідеї. Головним завданням залишалося пробудження і виховання національної свідомості мас, виведення їх із культурного небуття, але вже новими методами й засобами. Найхарактернішою ознакою нового рівня культурництва стало заснування культурно-освітніх товариств — «Просвіт». У діяльності цих товариств українські подвижники вбачали легальну можливість для продовження національно-політичної роботи та існування живого українського слова.

Ранні літературні твори М. Аркаса відображають складний, переломний період переходу від утопічних мрій про життя серед селян до реальних зобов’язань перед своєю родиною і країною. Джерелом формування його історичних поглядів була насамперед родина. А от етапом формування світогляду — гімназійні роки. У цьому вагому роль відіграли викладачі — відомий одеський педагог Л. Смоленський, завдяки якому Микола почав цікавитися історією, та вчитель музики, автор славнозвісних «Вечорниць» П. Ніщинський, під чиїм впливом залюбився у фольклор. Зустрічала згадки, що, навчаючись у Новоросійському університеті на фізико-математичному факультеті (1870—1875), Микола Аркас носив український національний одяг.

Науковці вважають, що вирішальною для формування світогляду юнака стала зустріч із майбутнім корифеєм українського театру М. Кропивницьким. Про це свідчить і те, що в некролозі Миколи Аркаса читаємо: «В часи перебування свого в університеті М.М. вступив як діяч до першої української трупи під орудою М.Л. Кропивницького. Перебування його в цій трупі було добрим додатком до того, що вже й так міцно прищепилось до його чулого серця. Тут рідна мова, рідна пісня і рідна справа якнайкраще сприяли тому, що коли по бажанню всесильного тоді батька прийшлось вступати на нелюбу йому службу морського офіцера, він не перестав бути непохитним у своїх переконаннях і після смерті батька залишив посаду, відмовившись від платні і чинів і цілком віддався роботі на українській ниві».

У спадку Аркаса — перша музична опера побутового характеру на Шевченкову «Катерину». Як композитор опрацював не тільки український музичний фольклор, а й сферу українського побутового романсу. Опера вирізняється граничною емоційністю, виразністю, стрункістю побудови, ясністю й логічністю розвитку драматургії. У ній Микола Аркас передусім акцентує увагу на внутрішньому переживанні людини. Прем’єра успішно відбулася 1899 року в Москві. Богдан Лепкий писав: «14 марта 1890 р., де також грано «Катерину» тою ж трупою [Кропивницького — В. С.]. Штука зробила сильне вражіння. Театр ридав. Авторови піднесено лавровий вінець при грімких оплесках цілої авдіторії». Сам же Микола Миколайович зізнавався: «Я не спав, я не спав цілу ніч. Сльози душили мене. Такі хвилини рідкі і Божественні». Знаково, що постановка йшла з великим успіхом і в Галичині.

А ще Микола Аркас — автор ненадрукованої історичної повісті «Калниш», передмови до опери «Запорожець за Дунаєм» та низки поетичних творів, перлиною серед яких є поема «Гетьман Пилип Орлик». І все ж таки його magnum opus — це «Історії України-Русі».

Ця праця засвідчила появу в українській історіографії державницького напряму і заклала початок неоромантизму у вітчизняній історичній науці. Метою її створення було прагнення автора дати широким верствам українського народу загальний, дуже популярний нарис національної історії і пробудити цим у них почуття українства, долучити до захисту української справи. Характерно, що спочатку книга задумувалася для домашнього використання, як підручник для сина, а вже потім першочерговий задум трансформувався. Готуючи рукопис, Микола Аркас послуговувався власною кількатисячною бібліотекою з українознавчої тематики.

Із літа 1906-го почалася співпраця з істориком та філологом Василем Доманицьким. І хоча жодного разу в житті вони не зустрічалися, тандем автора й редактора зробив можливим появу цього важливого видання. У 1906—1909 роках вони активно листувалися щодо підготовки і друкування книжки. Рекомендую ознайомитися з їх епістолярієм у виданні «Історія України-Русі» у листуванні Миколи Аркаса з Василем Доманицьким», яка вийшла у «Темпорі» у 2009-у під редакцією Інни Старовойтенко.

У період написання «Історії» Аркас починає інтенсивно листуватися і з низкою видатних українських діячів. На цей час припадає левова частка його епістолярію. Завдяки листуванню з Лесею Українкою, Марком Кропивницьким, Миколою Лисенком, Борисом Грінченком, Євгеном Чикаленком відкривається можливість розкрити проблемні питання, які хвилювали тогочасну свідому інтелігенцію, світо-глядні позиції її лідерів.

Перше цензуроване росі-йськими літературними катами видання «Історії України Русі» вийшло у 1908 році нечуваним тоді накладом 7 тисяч примірників, які розійшлися упродовж кількох місяців (ще більш нечувано!). Важливо, що це був не просто компілятивний виклад матеріалу, а оригінальне тлумачення минулого України з авторською періодизацією історичного процесу та багатим ілюстративним матеріалом. Проте, у своїй праці Микола Аркас віддав абсолютну перевагу висвітленню по-літичної історії.

Після виходу книжки у листах та замітках у пресі з’явилася маса позитивних відгуків тогочасних українських діячів. Гнат Хоткевич писав Аркасові, що й у Галичині цю «Вашу книжку цілували». А В’ячеслав Липинський зауважував, що «літописного характеру тон викладу (...), не шкодячи науковій популяризації, значно полегшує читання книги нефахівцеві», а «велике почуття любові» автора до свого народу «передається і читачеві, воно будить в нього національну свідомість та національну самоповагу». Євген Чикаленко сказав, що Аркасова «Історія» «після «Кобзаря» єсть найкорисніша» (найвища можлива оцінка!).

Не обійшлося, звісно, і без критики. Переважно докоряли за недостатню науковість праці. Утім, не варто забувати, що Микола Аркас ставив перед собою зовсім інші цілі, яких, власне, йому таки вдалося досягти.

Справжнім ударом для автора став відгук світоча історичної науки Михайла Грушевського, якому власні інтереси завадили об’єктивно оцінити працю. Він написав розгромну рецензію, в якій перейшов межі наукової пристойності, назвавши «Історію» «нездалою, непедагогічною і з наукового, і з національного боку», «джерелом перестарі-лих, небажаних поглядів на українську історію і великих баламуцтв», шкідливою для національної свідомості українців. З одного боку, історик продемонстрував наукову принциповість, а з іншого — людські слабкості, зокрема непримиренність до чужого успіху. Що це справді так, свідчить, наприклад, фраза М. Грушевського у розмові з

В. Доманицьким: «Ви мені дорогу перейшли». Що ж, про таку популярність своїх праць серед простого люду відомому історикові не доводилось і мріяти. За свідченням бібліотекаря Одеської «Просвіти» Андрія Ніковського, за весь час існування товариства було продано лише п’ять примірників «Очерка истории украинского народа» Михайла Грушевського.

На думку Бориса Грінченка, рецензія Грушевського робить «прикре враження» не Аркасові, «а самому рецензентові». А Євген Чикаленко сказав Михайлові Сергійовичу, що його рецензія «не академічна, повна роздратування заінтересованої людини, яка, як люди кажуть, розчищає дорогу для своєї книжки» (Грушевський саме готував «Ілюстровану історію України»).

Аркасу радили переробити «Історію»: написати працю нової якості, виправивши вказані критикою помилки, додати нові ілюстрації та карти. Друге видання вийшло вже посмертно 1912 року у Кракові завдяки фінансовій підтримці вдови автора — Ольги Іванівни і редакторів та упорядників Василя Доманицького, Богдана Лепкого, Вячеслава Липинського, Степана Шухевича й Миколи Левитського. У ньому справді було виправлено низку помилок та внесено уточнення.

Кілька слів про педагогічні погляди Миколи Миколайовича, які й сьогодні залишаються актуальними і доречними. Він стояв на засадах впровадження української мови в народну освіту, створив школи з українською мовою викладання у Христофорівці й Богданівці. Надавав великого значення принципу наочності в процесі навчання, про що свідчить кількість ілюстрацій в «Історії України-Русі», яка створювалася, передусім, саме як підручник. Крім неї, Аркас розробив просвітянський курс, який складався із 14 лекцій, що стосувалися історії українського козацтва і Запорізької Січі.

Прагнучи активізувати просвітницьку діяльність серед широких народних мас, Микола Миколайович зорганізував створення у Миколаєві в 1907 році товариства «Просвіта». Перед цим познайомився з досвідом діяльності Одеської «Просвіти», листувався з фактичним її головою М. Комаровим та секретарем А. Ніковським. Це листування засвідчує, що Аркас був причетний майже до кожної деталі, задіяної у функціонуванні товариства: проведення культурно-просвітніх вечорів, фінансова допомога, читання лекцій та рефератів з української історії, оформлення всієї документації товариства, навіть ремонт сцени у приміщенні «Просвіти». Записуючи народні пісні, захоплюючись козацьким мистецтвом, він запрошував до Миколаєва з усієї України кобзарів і бандуристів. Неабияка його гнучкість як ефективного менеджера дозволила згладити кути між учасниками просвітянського руху на Миколаївщині.

Важливою складовою громадської діяльності Аркаса було меценатство. Із кінця ХІХ ст. він фінансово підтримував усіх, хто цікавився українським питанням або просто потребував допомоги. Серед тих, хто звертався до нього по допомогу, — Б. Грінченко, В. Доманицький, Г. Хоткевич, М. Грушевський і Леся Українка. У 1908 році Микола Миколайович матеріально підтримав першу щоденну українську газету «Рада», зберігши видання від розорення. Погодився на пропозицію Є. Чикаленка надати 1500 примірників «Історії України-Русі» як премії для майбутніх передплатників газети.

Розбудова незалежної України неможлива без об’єктивного висвітлення її минулого, спотвореного спочатку імперською, а потім радянською ідеологіями. Надзвичайно важливо не забувати, що ті ж питання, які стоять перед кожним українцем зараз, уже стояли колись перед нашими предками. І тут творчий спадок Миколи Аркаса є цінним джерелом відповідей на багато з цих питань, а сама його постать — взірцем справжньої української еліти, прикладом того, як слід берегти й популяризувати нашу духовну спадщину.

Вероніка СТЯГАЙЛО.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net