«Законні цілі» війни

у Гельсінкі. У грубому тлумаченні ці домовленості і є міжнародним правом. Не більше. Спроби надати цьому праву сакрального характеру, забетонувати міжнародні відносини середини ХХ століття чи, навпаки, миттєво знести складну конструкцію — безуспішні. Якщо лише не розв’язати третю світову війну.

Згадайте, з чого в росії розпочалися нападки на універсальний характер міжнародного права. Правильно, із спроб організувати «Ялту-2». Але, отримавши відсіч від колишніх союзників, московський совок почав демонтаж «Ялти-1». Не замислюючись про наслідки. Самостійно. Поки що демонтаж призвів до безумної війни у центрі Європи. Але логіка підказує, чим може закінчитися процес, якщо його не загальмувати. І річ не тільки у воєнному злочинцеві путіну чи в його лиходійському оточенні. З розлому тектонічних плит на поверхню вирвалися сили, яких наразі не здатен контролювати ніхто.

Уявимо, що з розломів спільної цивілізації вирвалися потоки магми й утворилася низка вулканів. Як чинити людству в такому разі? Евакуювати населення у безпечні місця? Їх стає дедалі менше, а вулканів — дедалі більше. Зрештою, вибирати доводиться те, що не є вибором. Просто чекати. Лідери країн, які перебувають від нашої війни далеко, здається, зробили саме такий вибір. Чекають, чим для України закінчаться спроби погасити вулкан. Підвозять засоби гасіння, приймають постраждалих, навчають пожежників і радять домовлятися з ініціаторами катастрофи.

Договоритися з ними не можна

Але домовитися з ними не можна, як не можна домовитися зі стволом після пострілу. Як два на два, це доводить доля так званої Чорноморської зернової ініціативи — двох незалежних угод щодо вивезення зерна з українських портів, укладених у Стамбулі під егідою Організації Об’єднаних Націй та підтриманих гарантіями Туреччини. Ця ініціатива, підписана у липні 2022 року, була вигідною для нашої країни. Вона дозволила експортувати дешевим морським шляхом 33 мільйони тонн зернових та низку інших продовольчих товарів на 20 мільярдів доларів.

Але й москві ця угода була вигідна. Завдяки їй суднами під різними прапорами з території рф через Босфор за рік легально експортовано товарів на таку ж суму, а нелегально з окупованих територій вивезено мільйони тонн краденого українського збіжжя. Крім того, російська пропаганда на весь світ сурмила, що кремль рятує бідні країни від гуманітарної катастрофи, а Україна продає своє зерно багатим країнам Європи та Азії. Звісно, у москві хотіли від зернової ініціативи більшого. Наприклад, отримати гарантії недоторканності аміакопроводу із Тольятті до нашого порту «Південний» через територію України, безконтрольного перекидання із Середземного моря до Чорного зброї та товарів подвійного призначення тощо.

Утім, економічні «хотєлкі» відступали на задній план, коли справа стосувалася однієї з головних цілей «спеціальної військової операції». А саме — відрізати нашу країну разом із портами від моря, а її західне узбережжя, включаючи гирло Дунаю, заблокувати назавжди. Поки йшлося про карти та плани, у кремлі могли грати в ініціативи та лякати голодом половину світу. Але із кінця 2022-го навіть путіну стало зрозумілим, що наступ Збройних сил України звільнить разом із сушею й українські порти. А найпростіше рішення для агресора під час відступу — ці порти зруйнувати. Зробити непридатними для зберігання та транспортування вантажів.

Частина загального плану

Слід зазначити, повну руйнацію радянських портів під час відступу планував і Гітлер. От тільки з початку 1944-го події для нацистів розвивалися так стрімко, що їхні плани підривів не виконувалися. А союзники саботували розпорядження гітлерівців. Тому руйнування в Одеському порту після приходу Червоної армії виявилися меншими, ніж очікувалося, і до причалів підходили судна вже у переможному квітні.

Рашисти вирішили не чекати, доки ЗСУ знімуть блокаду українських портів. У штабах окупантів поруч із картами мінних полів на суші та розташуванням плавучих мін на морі лежать карти мінування українських портів із детальними інструкціями щодо тотального руйнування їхньої інфраструктури. Руйнуванню при цьому підлягають і прилеглі до портів українські міста. Зокрема Одеса, Ізмаїл, Рені та інші. Відтак ракетні удари по центру нашого міста 23 червня — не випадковість, не акт відплати за Кримський міст і не акт залякування. Це частина «спеціальної військової операції», продумана до дрібниць. І важливо не дати ворогові здійснити цей план до кінця.

Як і в 1944-у, завадити знищенню портових споруд та атакам на міста можна єдиним способом — стрімким наступом на ворога та знищенням ворожих боєприпасів. Знищення боєприпасів, у тому числі ракет «Онікс», якими у липневу ніч рашисти обстрілювали Одесу, нашим військовим під силу. І це завдання виконується. Із наступом — справи гірші. Він виявився не таким стрімким, як хотілося б. Це дає окупантам можливість перекидати війська з одного напрямку на інший, підривати гідроелектростанції та греблі водосховищ, засівати протитанковими та протипіхотними мінами території, порівнювані з розмірами міст.

Наша країна на незаконну та неспровоковану війну поки що може відповісти лише застосуванням артилерії, ударами дронів по складах боєприпасів та налякати московитів кількома вибухами у їх столиці. Але все попереду. Добрий початок — половина діла.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.