Між раєм і пеклом

Земля острова всипана скелетами пернатих, а на них можна побачити яскраві вкраплення з пластмасових кришок, запальничок, зубних щіток та інших речей.

Ця картина вразила Джордана. Він захотів «сфотографувати птахів, щоб підкреслити всю глибину екологічної трагедії».

Утім, він був не першим фотографом, який зафіксував вплив пластику на популяцію альбатросів Мідвея. Першу відому світлину зробили американські дослідники у 1966 році, а опублікували її у 1969-у, розповів «ВВС» Вейн Сентман, біолог і керівник організації «Друзі атолу Мідвей».

За словами Сентмана, ковтання пластику може мати «погані наслідки» для пташенят альбатросів, адже його фрагменти травмують стінки кишківника і здатні спричинити зневоднення. А важкі метали та інші хімічні речовини — смертельні для птахів.

Джордан знав про попередні фото Мідвея, але хотів зробити більш емоційні зображення. Він порівнює композиції мертвих птахів з «ритуалом скорботи». «Коли ми розставляємо священні предмети на вівтарі, то дотримуємося симетрії й балансу. Можемо витратити чимало часу, щоб створити цілісну картину», — каже фотограф. А відтак використав розсіювач світла, щоб знімки набули глибини й виглядали максимально реалістично.

Джордан закінчив проєкт і повернувся до Сіетла. «Я попрощався з островом і поїхав додому», — згадує фотограф. Але не очікував, що його фото стануть вірусними, задовго до ери соцмереж. Вони швидко почали з’являтися в журналах і газетах по всьому світу. «Було враження, що вони — скрізь і відразу».

Він отримав десятки тисяч електронних листів. Щоб відповісти на них, довелося найняти помічника. «Це зачепило дуже багато людей, — згадує Джордан. — Вони хотіли їхати на Мідвей рятувати альбатросів, але пластик походить не звідти. Це — системна проблема».

Згідно з нещодавнім звітом Світового фонду дикої природи, до 2040 року виробництво пластику зросте більш ніж удвічі, а кількість пластикового сміття в океані до 2050-го — вчетверо.

Дженна Джамбек, інженер-еколог з Університету Джорджії та світова експертка з питань пластикового забруднення, підрахувала, що у 2010 році в океан з наземних джерел потрапили вісім мільйонів тонн пластикових відходів. Їхня вага дорівнює приблизно 650 тисячам двоповерхових автобусів.

У 2010-у фотограф Кріс Джордан вирішив повернутися на Мідвей. Там він побачив «какофонію» мільйонів альбатросів, які танцюють, співають і вітають одне одного. Він був зачарований. «Така кількість птахів вражала. Однак я відразу побачив інший бік їхнього життя. Трупи пташенят з пластиком у шлунках та ідилія цього тропічного острова, який охороняють як морський заповідник. Це було як між раєм і пеклом», — каже Джордан, який відвідав Мідвей вісім разів.

Він також витратив чотири роки на створення документального фільму «Альбатрос», який випустив у 2018-у.

Роком раніше про глобальну проблему забруднення Світового океану пластиковими відходами та їхній вплив на морських тварин розповіли дві інші стрічки: серіал Девіда Аттенборо «Блакитна планета 2» та відзначений нагородами фільм Netflix «Пластиковий океан» режисера Крейга Лісона та продюсерки Джо Ракстон.

До речі, Ракстон — засновниця й директорка благодійної організації з охорони морського середовища Ocean Generation — додала до свого фільму епізод про «пластикових» альбатросів Мідвея. «Чому фото Джордана знаходять відгук у душах людей? Бо вони впізнають речі, які самі викидають», — каже вона. — Малі частинки пластику можна знайти у мідіях, устрицях і навіть зоопланктоні, але коли ви бачите речі, які самі використовуєте, які пройшли через ваші руки, це викликає зовсім іншу реакцію».

Джо Ракстон показала коробку з яскравими предметами повсякденного побуту: картридж для принтера, м’яч для гольфу, зубна щітка, чотири одноразові запальнички — все це вилучили зі шлунків альбатросів. «Це змінює серця й розум людей під час моїх виступів, — запевняє вона. — Розуміння океану має бути у нашій ДНК».

Кріс Джордан знає, що його фото справді сприяли поінформованості про пластикове забруднення: «У світі з’явилися безліч активістів, некомерційних організацій, законодавчих ініціатив, занять у школах. Це було неймовірно».

У травні 2023 року вчені лондонського Музею природничої історії вперше діагностували у морських птахів фіброз шлунка, спричинений винятково ковтанням пластику. Вчені назвали нову хворобу пластикозом. Птахи ковтають шматочки пластику з їжею, що призводить до запалення тканин органів травлення та подальшого їх рубцювання. У важких випадках — до появи інфекцій, паразитів, впливає на травлення й виживання тварин.

«Однак ситуація із пластиковою кризою поступово покращується, — вважає Джо Ракстон. — У різних країнах світу заборонили продаж одноразових пластикових виробів».

Організація Об’єднаних Націй ініціювала Глобальний договір про пластмаси, який юридично зобов’яже її держави-члени припинити пластикове забруднення. При цьому лідери забезпечать найкращий захист дикої природи, довкілля й людей від токсичних матеріалів. Щонайменше 175 країн погодилися підписати цей документ. Це свідчить про визнання того, що боротьба з пластиком матиме життєво важливе значення для створення кращого майбутнього. Країни домовилися створити перший проєкт договору до листопада 2023-го.

Але коли справа доходить до пошуку рішень, Кріс Джордан відчуває, що чогось бракує. На його думку, успішна боротьба із пластиковим забрудненням залежить від відновлення тісних стосунків з природою.

«Стоячи на колінах над тілами птахів, я дивився на них як у моторошне дзеркало. Вони стали для мене відображенням наших жахливих перегонів споживання. Як і ці альбатроси, ми — люди — перестаємо розрізняти шкідливе й корисне, їстівне і смертельно небезпечне. Задихаючись від власних відходів, ми маємо визнати, що найбільша проблема — у нас самих, — каже він і додає: Мільйони людей вже починають це розуміти, але найбільше дивує, що найгірше реагують люди при владі: президенти, керівники компаній й великих установ».

«Щоразу, коли я бачив смерть птахів, я не міг стримати сліз. Моє горе просто накривало мене. І я зрозумів: мені так боляче, бо люблю їх, — зізнається фотомитець. — Горе — це переживання любові до тих, кого ми втрачаємо, або до того, хто страждає. І я зрозумів, де вихід».

Потрібно жити у зв’язку з природою. Тільки це, а не надія на те, що одного разу все якось само собою вирішиться, може змінити ситуацію, резюмує Кріс Джордан.