Переглядів: 505

Світла аура Альбіна Гавдзинського

(До 100-річчя від дня народження митця)

Для мене реалізм — система бачення, орієнтована на відтворення своєрідності світу з усією доступною повнотою, це індивідуальний творчий метод. Тому він і забарвлений усім спектром імпресіонізму.
                   
Альбін ГАВДЗИНСЬКИЙ.

Видатних майстрів пензля Одеської школи живопису, які творили із 1960 років, об’єднує головним чином тісний зв’язок із найстарішим в Україні художнім училищем. Майже всі вони в ньому навчалися, а потім тут жили і писали свої дивовижні полотна. До цієї когорти належить і пейзажист, майстер жанрового живопису та портрета, класик пленеру й імпресіонізму, народний художник України Альбін Станіславович Гавдзинський (1923 — 2014).

Знаменитий уродженець села Бобрик Перший (колись Любашівського району, тепер — одно-йменної громади Подільщини) народився 4 липня 1923-го у простій селянській родині Станіслава Григоровича і Марії Арсентіївни Гавдзинських. Лелеки нарешті ощасливили молодят хлопчиком (на той час вони вже виховували дворічну донечку Броніславу). У мальовничому краю,

оспіваному солов’ями й омитому водами тихоплинної Кодими, минуло раннє дитинство Альбіна. Ще відтоді він виношував заповітну мрію стати художником.

Про життя і творчість свого знаменитого дідуся люб’язно зголосилася повідати його онука — одеський мистецтвознавець-експерт і галерист Лінда СТРАУТМАН.

— Розпочну з біографії свого прадіда Станіслава Григоровича Гавдзинського, простого трударя з багатодітної селянської родини, який народився у 1892 році. Як і більшість сільських дітей, грамоту опановував у місцевій церковно-приходській школі. Учитель рекомендував здібному учневі продовжити навчання. Земська школа була у волосному центрі — в селі Гвоздавка. Батько двічі возив туди хлопчика, але вчителя так і не вдалося застати. На цьому його освіта закінчилася. Але юнак володів прекрасним, каліграфічним почерком і багато читав. Коли служив у царській армії, його — як грамотного — відрядили писарем у штаб. Парафіяльна школа таки дала йому добрі знання, — повідала пані Лінда. — Коли ж його діти, Альбін і Броня, пішли до Бобрицької школи, батько допомагав їм розв’язувати задачі з математики.

До захоплення сина малюванням ставився негативно. Рекомендував йому опанувати якесь затребуване ремесло: столяра чи слюсаря. Аргументував тим, що хоч колись заможні пани і замовляли портрети у свої маєтки, та зараз живопис нікому не потрібний. Малий Альбін з цим не погоджувався, бо не мислив свого життя без фарб і мольберта. Це був єдиний випадок, коли син став поперек волі батька. Але коли картини 15-літнього Альбіна розмістили у журналі «Юний художник», батько повірив у нього і здався. Пізніше сам пройнявся любов’ю до живопису й навіть намагався допомагати порадами на пленері. Адже з літа до пізньої осені обоє мешкали біля моря, на дачі Ковалевського. Альбін писав картини, а батько стояв поруч і спостерігав. Дуже любив сина і дуже ним пишався.

— А якою була матір дідуся?

— Марія Арсентіївна — також з Бобриків. Народилася 1895-го у багатодітній, глибоко релігійній родині лісничого. У сім’ї панували суворі правила. Двох дочок у строгості виховувала мати, а чотирьох синів — батько. У хаті розмовляли впівголоса, за обіднім столом зберігалася тиша. Ці порядки перенесла в свою сім’ю і мати Альбіна. У їхній оселі теж ніколи не було чутно голосних розмов і лайливих слів.

— Як Гавдзинські потрапили в Одесу?

— У 30-у році минулого століття їх, працьовитих селян, розкуркулили. Щоб уникнути висилки, родина у пошуках кращої долі перебралася із села до Одеси.

За спогадами сестри художника Броні, їхнє життя було нелегким, нужденним. Особливо потерпали голодного 1933-го. Щоб якось вижити, навіть десятирічний Альбін, приходячи зі школи, брав санки і йшов на залізничний вокзал допомагати пасажирам возити поклажу. Приїжджі, в основному селяни, залюбки наймали хлопчаків перевозити вантаж, бо було дешевше, а головне — безпечніше. Платили хто чим міг. Траплялися безсоромні, які лишень насмішкувато дякували. Альбін був безмежно щасливим, коли приносив додому заробленого окрайця хліба або ще щось з їстівного. Тоді хліб видавали за карточками: 250 грамів — на працюючого і 150 — на одного утриманця. Окрім цього пайка, у квартирі більше нічого не було. Щоб його отримати і щоб діти не вмерли з голоду, доводилося цілу ніч стояти у черзі. Інколи давали доважок, заради якого мій дідусь вистоював разом з батьком. І дуже втішався, коли його, голодного, там же частували шматочком хліба.

На щастя, довоєнне життя одеської дітвори було наповнене не лише негараздами, які вони швидко забували, а й дивовижними моментами. Якось у їхньому дворі на Пушкінській поселилася німецька режисерка, яка знімала фільм про дітей. Побачивши меткого і гарненького хлопчика Альбіна, запросила його на зйомки. А вже десятикласником він знявся статистом у стрічці «Приятелі», що вийшов на широкий екран 1940 року. У цій картині, пов’язаній з авіацією, головні ролі зіграли відомі актори Михайло Кузнєцов, Василь Меркур’єв, Володимир Гардін та інші.

А ще дідусь підробляв статистом в оперному театрі у грандіозних постановках «Іван Сусанін», «Корсар», «Пікова дама», за що отримав контрамарки для люблячих батьків, щоб ті могли долучитися до прекрасного.

За спогадами рідних, дідусь ріс напрочуд працелюбним, скромним, сором’язливим, слухняним, доброзичливим, добросовісним та ощадливим хлопчиком.

Зовні був схожим на свою матінку Марію. Як і вона, був небагатослівним й інколи самокритичним. І талант він успадкував від матері.

— Ліндо Леонідівно, повідайте, будь ласка, про мистецькі університети Альбіна Гавдзинського…

— Він захопився малюванням у ранньому дитинстві. Коли родина переїхала до Одеси, перші уроки живопису брав у Будинку піонерів. Закінчивши перший курс художнього училища, пішов на фронт. Безпосередньо не воював. Як кращий випускник льотного училища став інструктором з підготовки пілотів-винищувачів. У бойові вильоти його не відпускали, казали: хто вчитиме курсантів, якщо загине? Дідусь дуже гордився своїми однополчанами, які часто навідувалися до нас у гості. Про війну не любив говорити. З розмов дізналася, як він «розважався» зі своїм товаришем: здійснюючи тренувальні польоти над степом, один поперед одного демонстрували вищий пілотаж, пролітаючи під дротами лінії електропередачі, низько над землею…

До навчання в художньому училищі дідусь повернувся лише у 1946 році. Закінчив «Греківку» на відмінно й отримав рекомендації до Ризької академії мистецтв. Але замість цього поїхав на будівництво Каховської ГЕС. І не шкодував. Дідусь неодноразово наголошував, що це добровільне й багаторічне відрядження стало для нього справжньою академією. Уперше він потрапив на береги Дніпра в 1949-у. У 1953-у одружився на своїй музі, корінній одеситці Леонтині Валентинівні Тюпіковій, у яку був щиро закоханий. Наші родичі по бабусиній лінії обжилися в місті десь із середини ХІХ століття. У 1954-у в молодої сім’ї народилася донька Олена. Лише вона пішла стопами батька і за свою творчість отримала звання «Заслужений художник України».

— Сотні написаних на будівництві ГЕС полотен Альбін Гавдзинський передав у дар Новокаховскій галереї, яка носить його ім’я. У 2022 році рашисти розграбували художнє зібрання, а тепер ще й знищили саму ГЕС...

— Це справді жахлива трагедія для всієї України і для її культури. Доля картин невідома. Але спадщина митця — досить обширна. Підрахувати, скільки полотен написав Гавдзинський, — неможливо. Його творчий стаж сягає 75 років. Знаючи, скільки дідусь писав картин та етюдів щороку, можу сміливо припустити, що було близько семи тисяч робіт. Велику їх кількість він роздарував, чимало було продано з виставок і безпосередньо з майстерні. Його твори демонструвалися на виставках у Німеччині, Великобританії, Канаді, Японії, Болгарії, Польщі. Частина робіт залишалася за кордоном і згодом потрапляла на аукціони. Чимало шедеврів викуповували одесити і повертали назад, додому — я їх бачила. У 1990-х навідувалося багато арт-дилерів, які купували його роботи десятками. На щастя, найбільша колекція є у нашому сімейному зібранні — галереї «Дім художника». У Каховці зберігалося триста робіт, в Одеському художньому музеї — зо 20, в одеських колекціонерів — по 20—30 полотен, у колекції Євгена Щербини — більше ста. Ось така творча спадщина Альбіна Станіславовича, яка розійшлася по всьому світу.

— Де дідусь черпав натхнення для створення своїх дивовижних картин?

— Раніше у художників були свої будинки творчості — під Києвом, у Криму, Седневі… Щороку на кілька місяців дідусь вирушав у творчі мандри, звідки привозив чудові пейзажі. Улюбленими пленерними місцями зазвичай були наша дача на березі моря, де написано багато робіт, парк імені Шевченка, Лермонтовський санаторій, центр Одеси. Знамениті міські пейзажі Альбіна Гавдзинського в стилі імпресіонізму наповнені повітрям і світлом. Так, як він зобразив архітектуру, мало хто з одеських художників зумів. Він справді майстер міського пейзажу.

Трудова біографія художника — безмежна і плодотворна. Важко назвати всі персональні і групові виставки за його участі. Він творив усе своє життя, щодня, бо без цього не міг існувати.

У ранньому дитинстві дідусь часто брав мене в Осички, що на Савранщині. Возив до своїх родичів, творив на лоні природи. Його заворожувала сільська природа, річка Буг.

У рідний Великий Бобрик дідусь потрапив лише на схилі літ. Оглянув хату і кімнату, в якій народився, помилувався тихоплинною Кодимою, де любив вудити рибу і купатися…

— Як плануєте відзначити сторічний ювілей метра імпресіонізму Альбіна Станіславовича Гавдзинського?

— Персональну виставку врочисто відкриємо ближче до осені. Після смерті дідуся кожні два роки намагаємося влаштовувати невеличку експозицію його творів. У моїй галереї на постійній основі демонструються його роботи, є багато каталогів із виставок, сторінка в соцмережі. Усім зацікавленим я розповідаю про життя і творчість прекрасного живописця Альбіна Гавдзинського, який прожив довге, насичене творчістю життя. Був напрочуд світлою, щирою і доброю людиною. Його душа і характер перейшли на його полотна. Розглядаючи їх, відчуваєш, як вони виплескують ауру світла, добра і любові!

Юрій ФЕДОРЧУК.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net