Переглядів: 519

Духовне подвижництво Антонія Гриневича

Центральна Рада, яка постала в Україні після падіння у лютому 1917 року російського царату, мала за мету створення на українських теренах незалежної держави. У цьому її підтримувала патріотична частина українського духовенства. З-поміж нього і полковий священник російської армії, до початку Першої світової війни — депутат Державної Думи Антон Гриневич, який став одним з ініціаторів створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

Існує кілька версій щодо дати народження отця Антонія — від 3 липня 1868 року до 15 січня 1875-го. Це пов’язано з розбіжностями біографічних даних у різних документах. Остання дата — 15 січня 1875-го — опирається на його анкету та автобіо-графію, що зберігаються в кримінальній справі проти нього Одеського губернського революційного трибуналу. Сподіватимемося, що дослідники життя й діяльності єпископа Гриневича згодом дійдуть спільної думки в цьому питанні. Втім, як би там не було, а про людину судять за її справами і вчинками. Тож пропоную детальніше ознайомитися із звершеннями нашого героя.

Народився Антон (Антоній) Іустинович (Устинович) Гриневич у селі Білоусівка Гайсинського повіту Поді-льської губернії (тепер — Гайсинський район Вінницької області) в родині сільського священника Іустина Федоровича та Юлії Василівни. Духовну освіту здобув у Тульчинському духовному училищі й Подільській духовній семінарії (м. Кам’янець-Подільський), яку закінчив у 1895 році за другим розрядом, що не давало можливості вступити до духовної академії. Про навчання в семінарії о. Антоній згадував так: «Вклоняюся семінарії за те, що вона навчила мене потрохи управляти з друкованим матеріалом, писати і… думати».

Після закінченні семінарії обійняв посаду псаломщика в с. Кумарі Балтського повіту (нині — Первомайський район Миколаївської області), звідки через рік звільнився за власним бажанням. Уже на цій незначній посаді виявив небайдужість до українського минулого, про що, зокрема, свідчить такий факт. Під час робіт у полі місцеві селяни знайшли залізні й мідні наконечники стріл і принесли їх до молодого псаломщика, який передав знахідку до сховища стародавніх речей Подільського історико-статистичного комітету.

Потім був дяком і вчителем у церковнопарафіяльній школі, пізніше —священником у різних парафіях Балтського повіту Подільської губернії (у 1901-у — в с. Дубове Цибулівської волості (тепер — Слобідської селищної громади Подільського району), у 1905-у — в с. Тимкове (нині — село тієї ж громади). У тому ж 1905-у отця Антонія обрали делегатом від духовенства 3-го округу на Подільський єпархіальний з’їзд, а «за ревне виконання священно-пастирських обов’язків і за заслуги по церковно-шкільній справі» відзначили скуфією.

Ставши священником, А. Гриневич почав активно публікуватися в періодичних виданнях: «Подольских епархиальных ведомостях», газетах «Подолия», «Рада», «Рідна справа», «Биржевые ведомости» та інших. З однієї зі статей, у якій о. Антоній захоплено вітав появу україномовного перекладу Євангелія, дізнаємося, що він і сам читав селянам українські переклади Святого Письма. На основі праць К. Ушинського, Б. Грінченка і М. Грушевського відстоював запровадження навчання учнів початкової школи рідною мовою. Як і багато українських публіцистів, доводив, що не зрозуміла дітям російська мова призвела до зниження їхнього освітнього рівня.

В 1906-у опублікував у Балті збірник богословських віршів «До Бога: Євангельські наголоси», написаних українською мовою.

Революційні події 1905—1907 років занурили о. Антонія у вир політичної боротьби. Його обрали депутатом ІІ Державної Думи, де увійшов до прогресивної фракції трудовиків. Водночас виконував обов’язки секретаря Української фракції Держдуми. Як депутат представив законопроєкт про запровадження рідної мови у школах і церквах. Опозиційна діяльність прогресивного священника привернула увагу царських урядовців. Як наслідок — у квітні 1907-го А. Гриневич був змушений вийти із фракції трудовиків.

З початком Першої світової війни отця Антонія відправили на фронт, де він перебував упродовж 1914 — 1918 років, виконуючи обов’язки полкового та шпитального священника. Визнанням його пастирських заслуг стало нагородження Георгіївським хрестом.

Повернувшись з фронту, активно долучився до розбудови незалежної Української держави, працюючи у 1918-у заступником Одеського міського голови Лева Ковальчука, у статистичному відділі Міністерства сповідань України, законовчителем українських шкіл.

Один із найвагоміших напрямків діяльності А. Гриневича — розбудова української національної церкви на Одещині. 26 листопада 1917 року українці Одеси провели Українське церковне віче, де обрали тимчасову комі-сію (комітет), до складу якої увійшов й отець Антоній. 12 грудня постала очолювана ним Єпархіальна церковна українська православна рада. У квітні наступного року він очолив Тимчасову православну церковну раду Херсонської губернії. У червні брав участь у діяльності світського інституту — Одеської української ради, головою якої був Лев Ковальчук, а він — заступником. 8 червня 1918-го на сторінках газети «Вільне життя» з’явилася заява Одеської української ради з вимогами віддати наказ духовенству молитися за Україну, заборонити молебні за Миколу ІІ тощо. Як і раніше, головною вимогою залишалося надання українцям церков, де б українські священники, обрані українськими громадами, регулярно проводили церковні служби. Впродовж червня — грудня 1918-го А. Гриневич очолював управління військовим духовенством.

Після захоплення Одеси військами Антанти переїхав до Ананьєва, а згодом — у с. Покровка Свято-Троїцької волості Балтського повіту (тепер — Подільський район Одеської області), де служив священником у церкві Св. Іоанна Богослова. Під час погромів 1919-го врятував чимало єврейських сімей, надаючи їм нові документи й переховуючи у себе.

Через активну громадську та церковну позицію (а ще й відповідне минуле — депутат Держдуми) після встановлення більшовицької влади А. Гриневич одразу опинився під пильним наглядом ВУЧК. Лише у першій половині 1920-х, як сам свідчив, його заарештовували п’ять разів.

27 грудня 1921-го за наклепницьким доносом про те, що буцімто «агі-тував у церкві проти радянської влади», Балтська повітова ЧК заарештувала протоієрея, звинувативши в контрреволюції. Та завдяки численним клопотанням мирян і врятованих євреїв уже 6 лютого 1922-го його звільнили, а 24 березня справу скасували у зв’язку «з повною недостатністю зібраних по відношенню до обвинуваченого доказів».

Після звільнення А. Гриневич продовжив активну участь у розбудові національної церкви в краї, оскільки ще в 1921 році приєднався до УАПЦ. Зважаючи на велику повагу до нього як до поборника національної ідеї, з ініціативи митрополита Василя Липківського на Малій раді Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР) 26 квітня 1923-го йому за-пропонували тимчасово очолити Кам’янецьку округову раду, на що о. Антоній дав згоду.

13 травня того ж року Одеська крайова церковна рада ухвалила на своєму засіданні обрати протоієрея Антона Гриневича на єпископську кафедру. Однак він вирішив залишитися при своїй парафії й очолити парафії Одещини та Балтщини. Його хіротонія відбулася 28 серпня 1923-го в с. Коси Балтського повіту (тепер — Подільського району). Наприкінці 1924-го А. Гриневич відмовився від управління одеськими парафіями, запропонувавши їм обрати собі окремого єпископа, оскільки Одеса стала церковним центром УАПЦ трьох округ — Одеської, Миколаївської та Херсонської, що для хворого отця було досить обтяжливим. Натомість йому доручили управління парафіями УАПЦ Кам’янецької округи, якими він керував зі своєї парафії у с. Покровка переважно листуванням.

У зв’язку зі змінами у 1925 році територіально-адміністративного устрою УСРР, пов’язаними з ліквідацією губерній і приєднанням Молдавської АСРР, змінила свої кордони й Балтська церковна округа УАПЦ. Ухвалою ВПЦР від 23 червня та доповненнями від 10 серпня 1925-го до неї приєднали українські парафії АМСРР, а в кінці 1926-го, на підставі ухвали Великих Покровських зборів УАПЦ, — ще й Першотравенську, яка належала до Уманської округи. Отже, територіально Балтська церковна округа значно розширилася. 28 червня 1928-го на підставі особистої заяви А. Гриневича президія ВПЦР задовольнила клопотання про звільнення його від обов’язків округового єпископа.

У 1929 році єпископ Антоній Гриневич повністю відійшов від управлінської справи й опікувався лише своєю парафією в с. Покровка, а після її закриття переїхав до с. Свято-Троїцьке (тепер — с. Троїцьке Подільського (колись Любашівського) району). У січні 1931-го його знову заарештували, але через дев’ять місяців перебування в одеській в’язниці відпустили. У сумнозвісні 1932 — 1933 роки жив у бідності, злиднях, ледве не помер від голоду. Упокоївся отець Антоній у лютому 1937-го, похований у Троїцькому.

Майже п’ять років тому відбувся собор, на якому УАПЦ об’єдналася з іншими православними церквами, утворивши єдину Православну церкву України. Ту церкву, про яку мріяв і яку творив майже століття тому Антоній Гриневич і мільйони українців. Шкода лише, що громада Троїцького забула про свого єпископа, а сільський храм Пресвятої Трійці ще й досі належить до церкви, що перебуває у єдності з московським патрі-архатом.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net