Вахтанг КЕБУЛАДЗЕ: «Росіяни — це історична хвороба»

Оригінал інтерв’ю читайте на lb.ua.

— Усі ми щоденно робимо якийсь вибір. Російська федерація щоденно приймає рішення продовжувати війну, і цей вибір роблять конкретні люди. Якою є природа вибору і на що ми спираємося, роблячи його? Це питання нашої ідентичності, цінностей чи щось ширше?

— Питання вибору — це дуже старе питання, особливо в нашій європейській цивілізації. Це одвічна моральна проблема, глибинна суперечність нашої традиції, духовної й інтелектуальної. З одного боку, якщо є Бог, який створив світ, і божественним провидінням усе вже передбачено, то де наша свобода вибору? Але, з іншого боку, якщо нема свободи вибору, то нема і відповідальності, нема гріха. Тоді руйнуються всі наші уявлення про мораль.

Ми маємо усвідомлювати, що питання вибору — це не те, що постало перед нами у ХХ столітті як питання політичного вибору. Це одвічне питання, але в сучасному світі ця проблема посилюється тим, що технології, штучний інтелект, рекламні стратегії начебто позбавляють нас вибору, маніпулюють нами. Нам говорять: це ілюзія, що ви робите вибір — його зробили за вас, вам його нав’язали, а насправді це технології, як вами маніпулювати.

І тут мене цікавить, як цією дилемою маніпулюють політики, насамперед політики авторитарних і тоталітарних режимів. Що вони нам кажуть? Що, зрештою, свободи вибору нема. Що б ви не обрали, усе це лише якісь тенденції. І це уявлення, до речі, глибоко вкорінене в гегеліанстві і в марксизмі: вони базуються на розумінні, що є певні глобальні світові тенденції та історичні закони.

— І тоді від нас нічого не залежить?

— Так. Є закони фізики, ми ж не можемо порушити закони Ньютонової механіки чи закони термодинаміки, це нонсенс. Так само — починаючи з Гегеля, а потім це підхоплює Маркс — нам говорять, що є історичні закони. Так, окремі люди щось можуть обирати, але більшість людства все одно прямує за історичними законами.

Як на мене, це уявлення спотворює те, чим є ми, люди. Обирати — це наша природа. Навіть якщо ми обираємо долю раба, то це наш вільний вибір. Чому? Бо уявлення про те, що в людській історії працюють причинно-наслідкові зв’язки, такі, як у природничих науках, — це ілюзія. Адже насправді уявлення про причинно-наслідкові зв’язки в природі створюємо ми самі.

— Ми часто чуємо, що російське суспільство не винне, тому що є авторитарний лідер, який через пропаганду задурив мізки росіянам, а отже вони такі самі жертви, як українці. Але ж якщо ми робимо вибір нічого не робити, якщо приймаємо таку суспільну угоду, ми, очевидно, беремо на себе відповідальність за її довготермінові наслідки. Яка природа цього вибору — приймати зло?

— Це дуже складне питання, і воно має багато шарів. Перший — зрозумілий і спільний для всіх людей. Тут я апелюю до німецького філософа Карла Яс перса. Він прожив усю Другу світову з отрутою в кишені, бо його дружина була єврейкою і вони ухвалили рішення: якщо за нею прийдуть, то вони скоять подвійне самогубство. Вони прожили всі ці роки в жаху, і коли завершилася Друга світова й обговорювалося питання відпові-дальності німців, саме Ясперс чітко розмежував. Він сказав: є кримінальна відповідальність, яка перебуває в юридичному полі: є злочинці, які віддавали злочинні накази, є злочинці, які ці накази реалізовували, навіть інколи не усвідомлюючи всієї глибини зла, що вони принесли в цей світ. Ці люди несуть очевидну кримінальну відповідальність, аж до найвищого покарання, страти. Але є і моральна відповідальність; вона не є юридичною, вона не означає, що всіх німців треба було ув’язнити після Другої світової. Ясперс, філософ-гуманіст, який усю війну прожив у страху втратити найближчу людину і готовий був померти разом з нею, визнав, що також морально відповідальний за те, що відбулося в Німеччині, за німецький нацизм.: EPA/UPG

Та сама ситуація з росією. Є злочинці: путін, колективний кремль, воєнні злочинці, садисти на кшталт пригожина, усі ці зграї «вагнера», кадирівці, тисячі кримінальних злочинців, яких треба судити. Я не юрист, я гуманіст, і я проти смертної кари, а тому не знаю, на яке покарання вони заслуговують, це мають вирішувати суди. Але винні всі росіяни. Моральна відповідальність — не юридична, не кримінальна, а моральна — за весь цей жах, який вони несуть у світ, і не лише в Україну, а й у Сирію, Грузію, Африку, вона лежить на всіх росіянах.

Однак питання в іншому. А чи можуть росіяни інакше? Чи не є оцей вибір зла для них способом виживання? Чи не є ця імперська ксенофобія осердям їхньої ідентичності?

(Далі буде).

Ольга АЙВАЗОВСЬКА,
голова правління
Громадянської мережі «Опора».