Переглядів: 626

Генерал-хорунжий Армії УНР і військовий історик

Зі здобуттям Україною незалежності у вітчизняній історичній науці відбуваються значні трансформації. Переосмислення минулого спричинило зростання інтересу до багатьох постатей, які за радянських часів були маловідомими, а інформація про них майже відсутньою. До таких належить і Олександр Рябінін-Скляревський. За своє передчасно обірване більшовицьким режимом життя він встиг повноцінно реалізуватися як професійний військовий, історик, викладач та публіцист.

Народився Олександр Рябінін 11 (24 — за новим календарем) травня 1878 року в Києві (за іншими даними — в Костромі). Батько, Олександр Федорович, походив з дворян Ярославської губернії й служив письмоводителем мирового суду. Мати, Варвара Олександрівна, працювала акушеркою. Коли хлопчикові було два роки, батько помер, і мати, залишивши Київ, опинилася аж у Солігалицькому повіті Костромської губернії, де й доживала віку, подеколи маючи втіху з нечастих приїздів її єдиного Сашка. Синові вона дала сяку-таку освіту: спочатку — в повітовому училищі, потім — у реальному.

У 1899-у Олександр закінчив Казанське юнкерське училище за першим розрядом, що давало можливість вступити до військової академії Генштабу. Підпоручник Рябінін отримав призначення у 29-й піхотний Чернігівський полк, який дислокувався у містечку Рожан Ломжинської губернії (сучасна Польща). Попри завантажене й багате на цікаві події життя, наполегливо займався самоосвітою: вивчив французьку і німецьку мови, опанував математику та фізику. В жовтні 1903-го був зарахований до Миколаївської академії Генерального штабу. Там навчався разом з майбутнім гетьманом України Павлом Скоропадським, щоправда, стосунки в них не склалися.

Навчання перервала війна з Японією. Капітан Рябінін добровільно подав рапорт й опинився в Маньчжурії. Про жахіття, побачені на війні, про боягузливу тактику російського командування і героїзм солдатів писав у кореспонденціях, які надсилав до столичних газет. Згодом ці дописи увійшли до книжки «На війні», що побачила світ в Одесі у 1907 році.

З Далекого Сходу повертався додому морським шляхом, через Одеський порт. Ця короткочасна зупинка в причорноморському місті й знайомство з Марією, дочкою командира розквартированого тут 59-го піхотного Люблінського полку полковника Дмитра Скляревського, відкрили нову сторінку його життя. Молодий офіцер закінчує академію, отримує призначення викладачем Одеського юнкерського училища, кілька років проводить в нашому місті, одружується з Марією Скляревською (звідси подвійне прізвище — Рябінін-Скляревський) і повертається до Петербурга, де продовжує навчання в Археологічному інституті.

Олександр Олександрович стає одним із найдіяльніших членів Товариства прихильників військових знань, видає кілька праць з тактики. Водночас виходять і його нариси, присвячені минувшині рідної землі, зокрема «Волинські старожитності». Монографія «Балканська війна», видана 1913-го, зробила ім’я Рябініна-Скляревського відомим у колі істориків.

У серпні наступного року Марія Дмитрівна провела чоловіка на фронт. Вона була вагітна першою донькою, але не сказала йому про це.

На війні отримав звання полковника й став командиром 169-го Новотроїцького полку. В 1917-у був підвищений у званні до генерал-майора, а наприкінці того ж року звільнений у запас через хворобу (мав проблеми з венами та нирками). Але вже 24 грудня більшовицький главковерх Криленко видав наказ про його призначення начальником штабу 26-го корпусу.

На Румунському фронті за наказом Військового секретаріату Центральної Ради генерал Рябінін-Скляревський зібрав вояків-українців із залишків російської армії та передислокував їх на Полтавщину для формування українських військових частин, після чого деякий час служив уповноваженим Штабу Армії УНР та Української Держави. 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський зрікся влади. Олександр Рябінін підтримував антигетьманське повстання, але активної участі у ньому не брав. Коли в грудні 1918-го війська Директорії увійшли до Києва, його призначили начальником генерал-квартирмейстерства. На цій посаді служив до початку 1919-го.

У січні-лютому 1919-го брав участь у переговорах української делегації (на чолі з генералом О. Грековим) з представниками країн Антанти в Одесі. У квітні Одесу захопили більшовики й О. Рябініна-Скляревського мобілізували до Червоної армії. Кілька місяців провів у штабі військового округу й згодом був відряджений до Києва, у наркомат військових справ. Коли частини Директорії разом з Військом Польським наступали на Київ, він разом з наркоматом перебрався до Москви, де й пробув до весни 1921-го, займаючись збиранням документів епохи революційних змагань.

Звільнившись з військової служби, повернувся з дружиною в Одесу. У 1921-у працював в Одеському кра-йовому та відомчих архівах. Деякий час викладав історію в Одеському інституті народної освіти та в Артилерійській школі. Але головним зацікавленням залишалося вивчення архівних документів та наукова робота. Праці Рябініна-Скляревського друкувалися в газетах і наукових журналах («Україна», «Летопись революции», «Життя і революція»).

Із 1923 року, коли в Одесі організувалася Краєзнавча комісія, Олександр Олександрович став її членом, а з 1925-го — секретарем соціально-історичної секції. Спільна наукова праця зумовила творчі контакти з відомими тутешніми науковцями: С. Дложевським, Р. Волковим, Є. Трифільєвим, М. Слабченком, Б. Комаровим, К. Копержинським, А. Музичкою та багатьма іншими. Протягом 1920-х активно займався дослідницькою роботою. Він уважався одним із найкращих фахівців з архівної справи в Одесі, брав активну участь в упорядкуванні документів. У 1926-у працював у комісії з передачі матеріалів музеїв та бібліотек до архіву. Його часто просили допомогти в роботі з архівними матеріалами іноземним науковцям.

Рябініну-Скляревському, передовсім, належить серія праць з історії Задунайської Січі — військово-етнічного формування, яке виникло після розгрому Катериною II Запорозької Січі. Жоден нинішній дослідник не може обійтися без них, адже автор користувався багатьма матеріалами, котрі пізніше були втрачені.

У 1931-у Олександра Олександровича заарештовує ДПУ у зв’язку з діяльністю так званої «Одеської контрреволюційної військово-офіцерської організації» та справою «Спілки визволення України». Упродовж дев’яти місяців він перебував під слідством, а головним аргументом його вини були бойові нагороди часів Першої світової війни. Цього разу за відсутністю доказів історика звільнили. Але в нього не лише значно погіршилося здоров’я, а й виникли проблеми з роботою та науковою діяльністю. Як вислід — його публікації стають підкреслено нейтральними, головним чином — бібліографічного спрямування.

У 1937-у —  черговий арешт. За однією з версій — у справі «Антирадянської німецької організації викладачів Одеського педагогічного інституту», зокрема через його контакти з німецьким істориком Ґ. Ляйббрандтом. За версією ж відомого краєзнавця Григоргія Зленка, цей арешт пов’язаний з іншою обставиною. Згідно з довідкою Управління СБУ в Одеській області від 15 жовтня 1992 року, О. Рябінін-Скляревський «...заарештований 23 грудня 1937 року... як агент польсько-петлюрівської розвідки й утримувач явочної квартири для агентури, засланої з-за кордону».

За кілька тижнів до цього в Москві заарештували конструктора заводу «Калібр» Олега Всеволодовича Змієнка-Скляревського. Протримавши кілька днів на Луб’янці, його переправили до Одеси, де розпочалися «активні» допити. Його батько, Всеволод Юхимович Змієнко, — одесит за походженням, вихованець тієї ж військової академії Генерального штабу, полковник царської армії і генерал-хорунжий війська УНР, — був не лише близьким другом Рябініна-Скляревського, а й родичем: його дружина Піама Дмитрівна Скляревська — сестра Марії Дмитрівни, дружини Олександра Олександровича.

Коли Українська Народна Республіка впала під ударами більшовиків, Всеволод Змієнко емігрував до Варшави. Піама Дмитрівна з трьома дітьми залишилася в Одесі й невдовзі померла. Доньку Галину і сина Всеволода потай вивезли до батька в Польщу, а от Олег залишився у Радянському Союзі. Його арешт і призвів до арешту О. Рябініна-Скляревського, котрого, як уже мовилося, звинуватили у зв’язках з петлюрівською агентурою, яку буцімто засилали в Україну з Польщі, маючи на увазі тамтешнє перебування Всеволода Змієнка. Олега Змієнка-Скляревського тримали в одеській в’язниці до весни 1939-го й зненацька випустили на волю. Подальша його доля не відома. Олександр Олександрович не визнав жодного зі звинувачень.

5 лютого 1938 року Рябініна-Скляревського засудили на 10 років виправно-трудових таборів і відправили до Сєвураллагу. Олександрові Олександровичу йшов шістдесятий рік. Його обтяжували хвороби, нервове виснаження, сумний настрій. Помер він 10 березня 1942-го у Північно-Уральському виправному трудовому таборі на території Свердловської області. Реабілітований у 1968-у.

Життєвий шлях і наукову спадщину О. Рябініна-Скляревського досліджувала ціла когорта українських істориків, зокрема й одеських: Г. Зленко, Г. Малинова, І. Сапожніков, В. Савченко, Т. Гончарук та інші. Отже, в часи незалежності його ім’я повернулося із небуття, а багатий доробок активно використовується.

Було б доречним, якби топонімічна комісія Одеської міської ради на виконання закону про деколонізацію одній з вулиць міста запропонувала присвоїти ім’я військового діяча УНР і дослідника історії нашого краю Олександра Олександровича Рябініна-Скляревського.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net