Пісні нескореного народу

Це творці сучасних пісень та музики, неймовірно креативні співачки, а найперше і найголовніше — гранично щирі, завзяті, спраглі бажання бодай трохи наблизити нашу перемогу — найбільшу мрію всіх, хто по-справжньому любить нашу Україну.

Їхні імена: Марта Липчей, Кola (а по-справжньому Настя), Енджі Крейда, Roxolana. Саме в такій послідовності вони виступали на сцені філармонії. Того суботнього теплого вечора ця концертна зала зазнала цілковитого аншлагу. А виповнили її впереваж молоді люди, що дає спромогу нам радіти й пишатися нашою молоддю. Й було це дуже оптимістично, попри те, що весь цей майже двогодинний крутезний концерт досяг високого заряду оптимізму (подібно до високих децибельних показників, що накочувались зі сцени — саме в молодіжному стилі), додав життєстверджуючого начала, а головне — певности в нашій перемозі на тлі незламности наших воїнів.

І не має значення, чи ви запам’ятаєте ці імена, важливим є інше: ви ще багато разів і почуєте, й побачите цих артисток, тому що вони — свіжий струмінь, що оновлює українську естраду — на противагу вже трохи скомпрометованому та прив’ялому «шоу-бізу» (мовиться про це без жодного протиставлення). Того майбутнього нашої країни у всіх сферах її суспільного життя, яке щойно лише формується — не лише в умовах війни, а й у невидимій боротьбі з тиловим причаєним ворогом, якого раніше чомусь не розпізнали, — на тлі чисельних жертв, яким наша вдячна пам’ять та вічна слава (про політичне майбутнє зараз ніхто не ризикне щось прогнозувати).

Як не має значення й те, чи сценічні це імена, чи, сказати б, з пашпорту. А важливим є те, що ці голоси звучатимуть усе голосніше й повніше.

Їхній пісенний тур називається «Нескорені», і триватиме ця неймовірна подорож до 2 липня. А неймовірна вона тому, що в часі цього благодійного туру група виступить в 11 містах України. Одеса була першим таким містом, і цим можна заслужено пишатися: гарну музику тут уміють слухати й цінувати. А всі кошти від продажу квитків — усі сто відсотків, на цьому особливо наголошувалось — у кожному з цих міст підуть на підтримку воїна саме з того краю, пораненого бійця, котрий потребує дорогого протезування та реабілітації.

Коли було оголошено, що наш одеський герой з дозволу лікарів також присутній на концерті, зала вибухнула шаленими оплесками. Це був, либонь, той вибух, який не змушує думати про сховище (хоча й про це було попереджено перед початком концерту), а розпростує спини й повнить серця гордістю за наших героїв. З допомогою земляків з рідного села Мардарівки у першому ряду підвівся з місця Андрій Черсан, обернувся лицем до зали. І не приховував сліз, — може, від такого щирого визнання його ратної праці, а може, від того, що життя подарувало йому зустріч з цими неймовірними дівчатами, котрі отут співають таких крутих пісень на його честь. І не одні в залі очі у ті хвилини були на мокрому місці… Це був — після усві-домлення того, що він усе ще серед живих, — мабуть, один із найщасливіших моментів усе ще воєнного у його свідомості життя, до якого, він вірить у це, обов’язково повернеться.

Може, банальна й занадто пафосна думка: такі вони, наші захисники, але як сказати інакше, коли бачиш такі моменти і коли щодня усвідомлюєш, що цілий світ дивується українській стійкості, українській мужності, українському героїзму. Вони зупинили жорстокого ворога і поженуть його туди, звідки посмів напасти на нас.

Прагнення бути гідними їхньої патріотичної постави, їхньої любови до України допомагають їм вижити, повертатись на фронт, повертатися до мирного життя. Переповнена зала того суботнього вечора переконливо довела це. Хоч квитки були недешеві (про це можна б і без дужок). Бо найголовніше відбувалося усе-таки в залі — отой контакт, єднання духовне з тими, що виступали зі сцени, сприйняття пісенного контенту «Нескорених», коли після кожної пісні — нескінченні оплески і квіти, квіти…

Здавалося, що ці пісні, ця музика народжувались буквально у ті самі хвилини. Різні пісні: й на прекрасні поетичні строфи Ліни Костенко — «Очима ти казав мені люблю» та Юрія Іздрика — «Говори зі мною» («Молитва»), й навіть на прохання-вигуки із зали заспівати одну з пропонованих пісень Кузьми Скрябіна (прозвучала «Люди як кораблі»), й відома «Буде тобі, враже так, як відьма скаже», і про вже легендарний «Байрактар», і багато інших нині популярних, передовсім серед молоді, пісень…

Це мистецтво, стверджують дівчата, народжується з вогню і ненависті, з надій і любові. Так народжувалися пісні й у часах боротьби ОУН-УПА, одну з яких — «Там, під Львівським замком, старий дуб стоїть… » виконала Марта Липчей. Пісні цих вокалісток можуть бути й соці-ально загостреними, з розряду десь для когось і «незручних», як мовиться, й тоді якусь із них можуть навіть «забанити» в соціальних мережах, де дівчата активно присутні. Одна з таких саме й прозвучала під час концерту — про тих «перевдягнених та перевзутих», як їх називають у народі.

Але як же все-таки виник, як народився цей проєкт — пісенний тур містами України в ім’я повернення до нормального життя важкопоранених захисників? А все дуже просто, як і більшість нинішніх патріотичних ініціатив. У той час, коли багаті люди наживаються на війні, майже відверто крадуть, видумують корупційні схеми, купують дорогі авта (для себе!) та їздять на дорогі курорти, інші — не з того числа багачів, звісно — намагаються наближувати нашу перемогу всіма доступними їм засобами. Андрій Мацола — підприємець і меценат — й раніше спонсорував культурницькі проєкти. Одним із крайніх у його спонсорській діяльності було тренерство у проєкті «Голосу України» на каналі «1 плюс 1». Там познайомився з Мартою Липчей (була фіналісткою 12-го сезону) та її ідеями. А вже відтак Марта зібрала молодих креативних співачок. Нині у проєкті задіяно понад тридцять осіб. Їздили у прифронтові міста, виступали перед воїнами. В одній із таких поїздок, у Вінниці, потрапили під шквал ворожих прильотів. Тоді втратили одного зі своїх побратимів… «Страх? — дивуються запитанню. — А бійцям на передовій не страшно? А під час повітряної тривоги?..».

«Я щаслива бути учасницею цього туру, — сказала зі сцени співачка на ім’я Коla, й цим висловила почуття своїх подруг. — І я певна, що у нас усе вийде».

Так воно й буде. І майбутня перемога міститиме й частку їхньої праці.

Наприкінці всі разом, учасники концерту з присутніми в залі, заспівали Гімн України. Так закінчився той натхненний вечір.

Роман КРАКАЛІЯ.