Під високими балтськими зорями

За досить відповідальну справу — написання книжки про життя і діяльність нашого земляка — Героя України Олексія Вадатурського, який трагічно загинув під час авіаудару по Миколаєву, взявся відомий український енциклопедист, журналіст, людина, яка щиро любить українську пісню і глибоко цікавиться її історією, Михайло Маслій із Тернопільщини. Шляхи дослідження привели його до Балтської громади і безпосередньо до нашого історичного музею. У телефонній розмові з директором Петром Ткачем, що відбулася у квітні, відкрилися нові дані про історію написання популярної української пісні «Стожари» у неперевершеному виконанні Назарія Яремчука. Як з’ясувалося, ця пісня народилася на нашій, балтській землі. І донині лине вона над просторами України та за її межами, зачаровує, окрилює.

Нагадаю, за виконання пісень  «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Я піду в далекі гори»  ансамбль «Смерічка» та його солісти Назарій Яремчук і Василь Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти» та «Пісня року — 71/72».

З особистого листування Петра Ткача з  Михайлом Маслієм (2023 рік):

«1977-го Назарій Яремчук у Києві познайомив Павла Дворського з Володимиром Кудрявцевим. Тоді молодий і натхненний поет мешкав на Кудрявському узвозі.

«Пили каву, спілкувались. І Назарій, звертаючись до мене та Володимира Олексійовича, сказав: «Я вас звів докупи тут не просто так. Ви маєте написати щось таке, щоб те «щось» зазвучало приблизно так, як «Червона рута», — згадує у деталях той незабутній день Павло. — Я відповідаю: «Назарію, та такі пісні, як «Рута», народжуються раз на сто років». Ми, мовляв, напишемо, але ти не бери одразу таку планку. А він натомість: «Якщо брати меншу планку, то тоді краще не пишіть нічого…».  На тому й розійшлись.

Але я замислився. Кудрявцев мені сподобався. У нашій бесіді щось відбулося, якийсь творчий розряд. То ніби знак, ніби як сам Бог велів, аби ми познайомились.

Телефонували один одному, радилися.

І ось поїхали ми на гастролі в одеську Балту. Отам у мені тоді щось забриніло, якась така цікава мелодійна канва.

І в’язалося воно із зорями, так, нібито мені зорі щось навівали, оті високі південні зорі, які в степу, ну, тим світлом своїм щось таке зі мною робили, що пояснити не можу. І хочу упіймати то видіння, і, здається, ось вона, та Божественна музика, але ще мить — і вона втікає від мене, не дається.

Повертаюся у Чернівці й одразу телефоную Кудрявцеву. Кажу, здається, знайшов мелодію! Як би нам зустрітися, бо я мушу те наспівати. Кудрявцев мовить: їдь терміново! Потягом рушаю до столиці.

Я з гітарою, він запускає отой старий совдепівський магнітофон з бобінами.

Наспівую, він пише. І я йому кажу, що хотілося б, аби у вірші йшлося про справжнє кохання, але неодмінно під нашою українською, оцією Божою природою, під нашими цими зірками, що на небі, бо, кажу йому, чуєте оцей такий мелодійний скачок, оця висока нота, вона щось має чіпляти і здійматися десь високо, аж під самі зорі. Бачу, Кудрявцев аж тремтить.

Музика йому сподобалась, і він хоче втрапити в оту музичну колію своїми римами. А за кілька тижнів отримую лист. І в ньому — одразу: «Павле, здається, ми написали пісню, яку заспівають усі!». І я припасовую написане одразу до музики, і мені мурахи по спині зачинають бігати, від голови до ніг.

А потім думаю: що ж то воно за «Стожари»? Бо я певен, що тисячі людей, як і я тоді, не знали достеменно, що то воно є. Що то є таке сузір’я, із семи зірок, і що, за легендою, хто зустріне свою кохану під цими Стожарами — коли вони не сховані за хмарами — то ті двоє будуть вічно щасливими.

Вірш справді вдався дивовижний! Пісня одразу полюбилась людям, зазвучала. Велике значення мало те, що першим виконавцем її став Яремчук.

Я тоді Назарію наспівав, він обняв мене, каже: «Павле, я вірю, що в цієї пісні велика доля».

І записали ми її в Криму, де робили програму, що називалася «Десять років опісля» на ювілей «Смерічки». На фоні кримських гір Назарій співає, вбраний у гарну вишиванку.

Пісня полюбилася».

З Вікіпедії — вільної енциклопедії:

«Стожари» — пісня, написана у 1979 році та вперше виконана Назарієм Яремчуком на музику Павла Дворського і слова Володимира Кудрявцева. Якось Назарій звернувся до свого товариша по ансамблю «Смерічка» Павла Дворського і запропонував написати нову пісню. Як згадує композитор, він спочатку розгубився, але, як не дивно, мелодія сама з’явилася у його думках. «Мені було всього 25 років, я був неодружений. І, звичайно, хотів знайти ту дівчину, єдину, і, мабуть, от те юначе кохання, юнача мрія вилилися у душевну, ліричну мелодію», — розповідав Павло Дворський. За віршами він звернувся до вже відомого на той час поета Володимира Кудрявцева. І ніхто тоді не знав, що з цього й розпочнеться їхня справжня чоловіча дружба. Вірші поет присвятив своїй другій дружині — італійській красуні Діані, яка була молодшою за нього на 17 років.

А ось і ті незабутні слова…

Був зорепад і зелен сад,
І ми були у парі.
По тім саду без тебе йду,
Коли горять Стожари.
Приспів:
Гей, ви, Стожари, мені насняться ваші чари,
Так хочу стріти кохання наяву.
Так чом, Стожари, ви знов заходите за хмари,
Коли я з вами і мрію, і живу?
 
Як маків цвіт в полях горить —
Так зорі квітнуть ясно.
Впаде зоря і вмить згора,
Моя ж любов не згасне.
 
Зірки горять, а де ж зоря,
Що долею озветься?
Я кличу знов свою любов,
Вона навіки в серці.

Ольга ЧЕРНЕНКО.
м. Балта.