Переглядів: 928

Мати-Берегиня як національний архетип

Обласні художні виставки з нагоди днів матері та пам’яті і примирення міцно утвердилися в презентаційному репертуарі Одеської обласної організації НСХУ — цієї на сьогодні найбільш монолітної та громадсько-активної творчої спільної України. Незважаючи на той скорботний факт, що нинішня імпреза (відкрилася 5 травня у виставковій залі НСХУ, що на вул. Торговій, 2) відбувається на похмурому тлі війни і тривоги, у залі панувало відчуття піднесення й доброзичливості.

Цей проєкт є своєрідним творчим каталізатором, адже збільшується вага тематично вмотивованих творів, а відтак зменшується відсоток формальних учасників. Безсумнівно, кожен автор прагнув поділитися своїми напрацюваннями і докласти зусиль до створення у глядача святкової, емоційно насиченої атмосфери. Нам так бракує нині відрадного! У цей карколомний час не тільки творчий процес, а й подібні імпрези, як, власне, й сталося під час відкриття цієї виставки, періодично переривають сирени повітряної тривоги. Можливо, тому важко уникнути певного пафосу. Навіть за зовнішнім спокоєм і вдаваним благополуччям струни нашої душі гранично натягнуті.

Присутніх привітали голова правління облорганізації НСХУ, народний художник України Анатолій Горбенко, куратор виставки, заслужений художник України Сергій Савченко та почесні гості — представниця Уповноваженого із захисту державної мови Ярослава Вітко-Присяжнюк і доцентка ОНУ ім. І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк.

Безумовно, художники, які нині залишилися в охопленій війною країні й формують надважливий для наших воїнів тил, заслуговують на добре слово. У цей надскладний, особливо зимовий, період вони стоїчно працювали в холодних, часто без світла майстернях, а чимало з них брали і продовжують брати участь в акціях на підтримку нашої армії. Ці митці заслуговують на повагу, тож їхні імена мають бути на вустах. Не претендуючи на вичерпність, назву лише деякі імена: Ольга Погрібна, Лариса Дем’янишина, Асія Гудименко, Юлія Грачик, Тетяна Поповиченко та інші.

Це правда, що жінка в різні історичні періоди була й залишається натхненницею для митців, і, думаю, дуже важливо, коли про це говорять саме чоловіки…

Відзначення Дня матері, який утвердився з настанням незалежності України, як і сама ідея проведення такої художньо-просвітницької виставки, має потужну творчу силу, спрямовану на утвердження української ментальності, і ця думка наскрізною лінією звучала у більшості виступів. Для прикладу процитую деякі фрагменти промов, які містять цікаві порівняння, особливо з огляду на філологічний фах запрошених.

«Хто така Мати-Берегиня в розумінні українців? У вузькому значенні слова — це міфічна істота, що нагадує мавку — непрощену дівчину, яка загинула, живе між світами і має можливість оберігати оселю, — зазначила Ірина Нечиталюк. — У широкому сенсі Берегиню пов’язують із християнською Божою Матір’ю, наприклад, Орантою. Адже коли дитина народжується, то мати продовжує захищати її своїм тілом.

Нам часто нав’язували думку, що ми з росіянами однієї крові й культури, але навіть на етимологічному рівні, скажімо, російське слово «бремя» асоціюється з непомірно важкою ношею, як щось обтяжливе, не потрібне, тоді як українське «вага» не несе негативної конотації — це щось плідне й ближче до понять «вагомий» або «значний». Чи, приміром, слово «вагітна», яке в українській мові означає бути при надії, — це вага, яка забезпечує майбутнє, тоді як у російській мові «беременная» — це та, що несе «бремя», непомірно тяжку ношу. Генетичний код нації у нас абсолютно різний».

«Архетип жінки-Берегині є одним із найдавніших, найскладніших й одним із центральних для української культури, — наголосила інша гостя, Ярослава Вітко-Присяжнюк. — Кожну другу неділю травня ми відзначаємо День матері, а зовсім недавно я дізналася, що кожну другу суботу напередодні Дня матері, наприклад, у Сполучених Штатах, святкують День вдячності військовій дружині (Day or Military Spouse Appreciation Day). Це надзвичайно важливо, бо коли військовий виконує свій прямий обов’язок, то саме його дружина забезпечує надійний тил — піклування про дітей та старих батьків. З огляду на нинішню ситуацію в нашій країні, вважаю, що нам також варто впровадити подібну практику».

Слід віддати належне організаторам, які подбали про наповнення виставки певним ідейно-символічним спрямуванням, концептуальністю завдяки акценту на архетипах, міфології, тим паче, що запропоновані роботи дозволяли сформувати відповідний експозиційний ряд. Ядро становлять твори декоративно-ужиткового мистецтва, переважно батик, текстильний колаж та гобелен, хоча кількісно переважають живопис і графіка. Окремо хочу виділити багато-значний батик і колажі визнаної майстрині Людмили Богайчук, Тетяни Іщенко і молодої художниці Інни Островської. У цьому виді мистецтва радують технічною досконалістю та високою естетикою роботи Асії Гудименко, Лариси Субангулової, Романа Албула, Ольги Майорової і такої визначної майстрині гобелена, як Есфір Серпіонова. До речі, пані Есфір з нагоди 80-річчя у ці дні відкрила свою персональну виставку в бібліотеці-філії №2 ім. К.Г. Паустовського.

Як уже мовилося, в експозиції переважає живопис, що традиційно визначає обличчя одеської школи — від реалізму до модернізму. Живопис одеситів, у якому домінують колір і світло, завжди задушевний, споглядально-ліричний, і в цьому сенсі пальму першості тримають найбільш плідні митці: Микола Овсійко, Анатолій Горбенко, Світлана Крижевська, Володимир Сакалюк, Сергій Басок, Ігор Варєшкін, Наталія Будурацька, Анна Носенко, Ольга Котова, Святослав Барабаш та інші.

Звертає на себе увагу надзвичайна активність лідера нашої спілки Анатолія Горбенка, який, попри велику громадську роботу, постійно радує своїм колористично насиченим й образним живописом. Його картини балансують на грані сюжетності з емоційним письмом у дусі пленерного романтизму і символізму, як, наприклад, у представленому полотні з багатозначною назвою «Вистоїмо» (2023). Останнім часом ми були свідками розширення жанрових рамок творчості пана Анатолія. Як-от під час весняної виставки — чудовий у кольорі жіночий портрет пензля цього невтомного митця, що залишається вірним традиціям, яким слідували такі метри, як М. Павлюк, О. Ацманчук, М. Божій. Маю на увазі синтетичний підхід, створення картини за етюдами.

Приємне враження справляє насичений у кольорі, свіжий, органічний пейзаж Володимира Бабієнка, який на цей час резонно відмовився від широкоформатних полотен. Дивує полістилі-стичністю Юлія Грачик, яка презентувала яскравий, у дусі декоративного натуралізму, флористичний натюрморт, що воскрешає у пам’яті квіти академіста І. Хруцького. Міцно утвердив своє нове амплуа у мистецтві колажу колористично бентежний Сергій Кириченко, тематику творів якого визначила саме війна. Уже наприкінці місяця він покаже власні здобутки на творчому фронті в Івано-Франківському центрі сучасного мистецтва.

Ситуація повторилася і щодо такого рідкісного в одеському виставковому просторі жанру, як портрет: експозицію урізноманітнили лише три роботи: Віктора Гоманюка («Портрет матері»), Віктора Навотного («Портрет дівчини») й автора цих рядків («Рідна мати моя…»).

Постмодерністське крило одеситів, які ідейно тією чи іншою мірою тяжіють до групи «Мамай» (Валерій Басанець, Сергій Савченко, Володимир Цюпко та ін.) представлене живописними і графічними роботами як згаданих «мамаївців», так і Віктора Ігнатьєва, Оксани Здоровецької, Дениса Савченка, Василя Крюкова, Тетяни Маслової, Олександри Вальчук…

Окремої уваги заслуговують твори, що в різній пропорції синтезують двоякі підходи — живописні та дизайнерські — Олега Недошитка, Олексія Малика, Наталії Бережної, Валентини Вербовецької.

Насамкінець, користуючись правом автора, висловлю певні сентенції. Організація виставки — це завжди компроміс, певний консенсус між членами співтовариства, особливо з тими, чиї роботи відхилили, бо останні мусять зважати на колективну волю. Завжди є жертви обставин. Ті, хто з цим не згоден, можуть влаштовувати «Салон незалежних»...

Мою увагу привернуло полотно з образом Берегині, яке, на жаль, не пройшло конкурсного відбору, але переданий образ претендує на «знамення часу» — картина олією добре відомої усім Лариси Дем’янишиної. Цей твір воскресив у моїй пам’яті спогади дитинства: лемківські листівки «Діва Марія і Христос-немовля», які свято берегла моя бабуся як згадку про втрачену малу батьківщину. Вони поєднували щирість й аскетизм, чуттєвість і певне патриціанське рішення образу Богородиці. У Лариси Дем’янишиної Марія ніби виростає із землі — це персоніфікація нашої багатостраждальної, зрошеної росами і кров’ю землі. Тепло-коричневий плащ-палла Мадонни, ніби нагріта сонцем твердь, обволікає тіло немовляти, яке вона прагне захистити. Безмовний образ матері сповнений ніжності, замилування й печалі. Стільки за останній рік нами пережито втрат, які спонукають до сумних роздумів і невтішних висновків! За певної недовершеності, зумовленої обставинами, саме ця робота з представлених, на моє переконання, досить вдало уособлює образ Матері-Берегині в цей доленосний момент української історії. Знаю авторку, яка напружено стежить за воєнними поді-ями і, як уже казав, волонтерить, жертвує свої картини на потреби ЗСУ, тож розумію всю глибину її душевної щирості. Сподіваюся, ще побачимо цю роботу не на одній з виставок, бо в ній — сублімація болісних почуттів сучасної української жінки і матері, виражених у дещо архаїчній, але переконливій формі. І якщо дотримуватися ідеї виставки з її пріоритетом архетипу як прообразу, то ця картина — той пазл, який поки що залишився незатребуваним.

Про системну виставкову діяльність Одеської обласної організації НСХУ свідчить також інтенсивний план майбутніх заходів. Так, упродовж червня-липня на глядачів чекає кілька виставок, зокрема персональна Ольги Погрібної, яким передуватимуть суто жанрові — портрета й натюрморту.

Володимир КУДЛАЧ.
НА ЗНІМКУ: Л. Дем’янишина «Богородиця — Золотий колос».
Фото автора.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net