Переглядів: 839

Портрет як печать епохи

Ольга Погрібна, котра не втомилася від війни, а лише навпаки — війна додала їй енергії та зродила в душі ненависть до ворогів, утвердила віру в нашу перемогу — цією своєю переконаністю вона щедро ділиться з людьми, — а ще додала їй… часу, якого зазвичай бракує на все, а проте, вона все встигає — волонтерить, допомагає нашому війську всіма доступними їй способами, навчає любові до прекрасного діточок художньої школи, займається рекламою, оформленням приміщень і… продовжує працювати за фахом, себто бути художницею. Й навіть, попри колосальну зайнятість, уряджати свої персональні виставки там, де лиш є можливість.

Був час, ще в перші дні широкомасштабної російської агресії, коли в масах запанувала певна розгубленість, депресія. Треба було щось робити, піднімати завжди притаманний одеситам бойовий дух. Малювала — разом з друзями-однодумцями — банери з патріотичними, часто не без гумору, гаслами, розвішували їх у центральній частині міста, часом вислуховуючи несприйняття обивателів. Але знову й знову знаходили старі, вже використані полотнища і на звороті малювали закличні плакати. Оптимізму додало звільнення острова Зміїний…

Від початку року в Ольги Погрібної вже було дві виставки. Перша, достатньо камерна, — у невеличкій залі ресторанного комплексу «Олександрівський». Художниця назвала її поетично і з любов’ю — «Зимова Одеса». То була, сказати б, жіноча виставка. Одеська урбаністика проглядалася наче крізь легкий флер нашої зимової мрячки, міські краєвиди на полотнах прибрали дещо романтичного вигляду. Не прикриті зеленим буянням, вони відкривалися очам у всій своїй красі та привабливості.

А недавно невтомна мисткиня запропонувала всім, хто любить заходити до бібліотеки імені Михайла Грушевського — а таких багато, — свою виставку, яку назвала «Час героїв». Це виставка портретів. І, мабуть, нема потреби пояснювати цю назву. Нинішній український час — це справді час героїв — без перебільшення. Час, коли проявляються в наших людях їхні найкращі риси (і найгірші теж, на жаль). Кожен, хто боронить сьогодні нашу Україну, є героєм.

Буває, зустрінеш людину — і вже по короткім часі вона стає тобі такою близькою, наче знаєш її давно. Так і з героями Ольги Погрібної. Художниця із жодним із них не була знайома. Побачила, поговорили, й народилася творча потреба. Всі вони звичайні, як мовиться, люди. У кожного було своє заняття в житті, свої мрії, уподобання. Але прийшов ворог, жорстокий та підступний. Все те, що він вчиняв на нашій землі вже у перші дні агресії, дало до зрозуміння: кожен, кому дорога свобода, мусить, чим лишень може, допомагати нашій перемозі. Тепер ці звичайні люди стали звичайними воїнами. Хоч, можливо, не всі носять військові однострої. Але всі — на лінії зіткнення з ворогом. У них залишилися їхні звички, уподобання, мрії. Але додалися нові, корисні й потрібні там, де вони зараз і чим займаються. А до мрій, довоєнних ще, додалася ще одна, спільна для всіх. Це — спрага Перемоги.

Є щось дуже символічне в тому, що ці портрети розміщені на тлі стелажів з книгами. Художня виставка в бібліотеці усе-таки рідкість. А тут це — портрети. Не письменників, не філософів чи мислителів, котрі були б дотичними до цих книжок, а людей ніким ще не знаних, молодих, спрямованих у майбутнє. Вони дивляться на нас, осяяні духовністю, в очах світяться упевненість і віра в те, що вони захистять не лише майбутнє нашої країни, а й минуле її, яке ворог прагне забрати собі, як він це робив століттями. Це проникнення в психологію своїх героїв, виявлення душевних поривів є безсумнівним успіхом художниці.

Кожен портрет має своє тло. Тут своя символіка, що вказує на їхню колишню, ще до війни, працю, на їхні мрії, уподобання. Одні зображені у звичайній одежі, інші — у військових одностроях, дехто — в бронику. Усе це, можливо, деталі. Тому що найголовнішим у цих портретах для авторки є обличчя, відкриті, світлі. А передовсім — очі цих молодих людей. Вони дуже виразні й багато що можуть розповісти. Очі, кажуть, це душа людини.

Ця поки що нечисельна галерея портретів є, властиво, мистецьким репортажем, за визначенням заслуженого художника України Сергія Савченка, котрий відкривав цю виставку і своїм вступним словом охарактеризував її як цілковито актуальний проєкт мисткині. Про що цей репортаж? Про свою епоху. Про тих, котрі виросли вже в часах Незалежности від того самого імперіаліста, який не змирився з унезалежненням української нації і від самого початку прагнув повернути її в свою імперську парадигму. Всіх цих молодих людей — персонажів мистецького проєкту художниці — об’єднує високий патріотизм, властиво — український націоналізм, про який у нас ще ніби соромляться говорити відверто, з оглядкою на Захід, і який притаманний багатьом націям, що досягли певного успіху. Лише з цим святим почуттям, часто неусвідомленим ще, не сформованим, ці молоді люди протиставились ворогові, який, вони знають це, ні перед чим не зупиниться, щоби знищити нас. Тому всі вони живуть у цих портретах, кожною рисочкою своєю і кожним поглядом. І кожним легеньким, наче підбадьорливим, усміхом на молодих обличчях. За ними — рідна земля, оте тло, про яке вже мовилося: свіжозорана рілля з трактором, розквітла яблунева гілка, море з танкером, чисте зоряне небо… Невипадково й сама художниця зобразила себе в автопортреті на тлі чорно-червоного прапора. Разом із нею ми знаємо, що вони захистять це все й повернуться до своєї улюбленої справи, і знову зустрінуться з друзями за оцим кавовим столиком у рідному місті. Портрети Ольги Погрібної написані з підкресленим реалізмом, може, тому, що нема нічого більш реального від цієї війни й від цих молодих людей.

Взагалі кажучи, не часто сьогодні можна побачити портрети на художніх виставках. Нині це майже забутий жанр. Чи знатимуть наступні покоління, як виглядали їхні попередники на цій землі? Якими були українці, котрі не толерували несвободі, виборювали Незалежність на чисельних мітингах, у тих перших скликаннях парламенту, котрі обирали часто негодящу владу, а потім боролися з нею, творили Революцію Гідности?.. Художники — з того самого людського середовища, вони такі ж різні, як і людський загал. Вони радіють свободі творення. Може, через те й не створюють портретів своїх сучасників?..

Портретна галерея Ольги Погрібної виломлюється з творчого потоку, який, безперечно, фонтанує талановитими роботами, оригінальною формотворчістю, та при цьому хибує різножанровістю, властиво — чіткими визначеннями жанру, ми вже й забули про різні жанри малярства.

Портрет є печаттю епохи. Її характеристичним означенням. Її свідченням. Що й засвідчує — попри простиму тавтологію — виставка «Час героїв» у бібліотеці імені Михайла Грушевського.

Роман КРАКАЛІЯ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net