Як і чому держави змінюють назви?

— А взагалі, як держави собі обирають назву? Скажімо, у ХІХ столітті виникла держава Румунія. Вона постала шляхом об’єднання князівства Валахія і князівства Молдавія. Чому Румунія?

— «Романія», або «Цара Романеску» — це назва, яка стосувалася Валахії, тобто однієї з двох складових. Романство цієї території, народу, який на ній проживає, — це була така певна очевидна річ, адже вони зберегли варваризовану латинську мову, тобто мову Римської імперії.

Навіть сама назва Валахія, якщо розібратися, то теж натякає на романську спадщину. Вона однокоренева з назвою «влохи», як поляки називають італійців. І коли обирали нову назву для об’єднаної держави Валахії та Молдавії, то обрали таку, яка не була офіційна, але яка, як і назва Україна свого часу, час від часу спливала, потрапляла на карти. А ще підтягувала під себе величну римську спадщину. І це була нова об’єднавча назва, яка стала символом єднання цих двох гілок румунського народу.

— А от Грузія ініціювала власне перейменування на Сакартвело. Чим назва «Грузія» виявилася для грузин незручною?

— Грузія не перейменовувалася на Сакартвело. Вона і була Сакартвело грузинською мовою.

— На міжнародному рівні попросили: називайте нас не «Джорджія», не «Грузія», а «Сакартвело»…

— Це питання того, що дійсно є така ситуація, коли в різних мовах різні країни називаються абсолютно по-різному. Та ж сама Росія абсолютне не задоволена тим, що її хочуть називати в сусідній країні Московія, але ж ми можемо звернутися до фінської мови, де вона називається «Веняйя». Або, наприклад, в латвійській — «Крієвія». Ніби росіяни не висувають претензій ні до Латвії, ні до Фінляндії, що давайте називайте нас Росією. А тут вони образилися.

А що стосується Грузії, то вона гостро переживає нав’язані їй форми. Оскільки Грузія — це слово з російської мови, це адаптований варіант перської назви грузин, як і «Джорджія», «Георгія». Асоціація зі святим Георгієм, який справді шанується грузинами. У них прапор і герб пов’язані зі святим Георгієм. Але все-таки походження не від святого Георгія. Грузія і Джорджія — це походження від одного кореня, який є у перській мові. Але саме русифікована версія — Грузія — грузинів дратує, вони хочуть її позбутися. Тому започаткували таку кампанію, щоб у різних мовах їх називали власною назвою — ендонімом, а не екзонімом. Поки що на це відгукнулася Литва — почали по-литовськи називати Сакартвело.

— Тобто, можна сказати, це така деколонізація?

— Так, абсолютно. І взагалі деколонізацію можна у ширший контекст вписати. Скажімо, країни Африки змінювали назви після здобуття незалежності. Наприклад, Верхня Вольта стала Буркіна-Фасо. Зовсім свіжий приклад: здається, у 2018 році Свазіленд став Есватіні. Зрештою, цей процес бачимо не тільки в Африці. Як-от, Цейлон став Шрі-Ланкою. Навіть пострадянська Тува сказала: ми тепер Тива.

Не обов’язково бути формальною колонією для того, щоб переживати вплив колоніалізму. Можемо взяти Османську імперію, яка ніби не була колонією, і все ж змушена була послуговуватися назвою Константинополь. Хоча турки вже тривалий час користувалися назвою Стамбул, однак скрізь міжнародна документація наполягала на Константинополі.

— Аж до 1930 року офіційно зберігалася ця назва…

— Так. А турки боролися за те, щоб відмовилися від грецьких назв, які вважали архаїчними, не тюркськими. І справді, цей перелом, коли називайте нас саме так, відбувся вже пізніше.

Можемо ще згадати перейменування Персії на Іран. Це теж цікавий приклад, хоча там інша історія. Іран і Персія — це не колоніальні назви, це назви, притаманні цій державі й культурі. Але Іран — вона ніби більш інклюзивна. Персія — це один регіон біля Перської затоки, який об’єднував всі інші. Ніби як Голландія і Нідерланди. Голландія — це ж провінція, а Нідерланди — це ширша територія. Ось так Іран — це ширша територія, а Персія — це вужче поняття. Хоча певний час вся ця територія називалася Персія.

— З усіх прикладів, які ми розглянули, зрозумів, що зміна назви до певної міри супроводжує зміну змісту. Тобто це нове розуміння себе, нове розуміння своєї держави, хто ми і куди йдемо…

— Закладається певна доцільність, чому має змінюватися назва. Тут можемо повернутися до ближчих аналогій. Наприклад, Чечня…

— Ічкерія, коли стали незалежними...

— Так. Спочатку, коли проголосили незалежність, то була просто Чеченська Республіка. Інколи казали Чеченська республіка Нохчійчо, але це повторення: Нохчійчо — це і є Чечня. Проте вони вирішили змінити назву через конфлікт за статус Чечні. Чечня претендувала на те, щоб бути незалежною і фактично була незалежною. А Росія цього не визнавала і в конституції прописала суб’єкт федерації, неіснуючий на той момент, — Чеченська Республіка. І коли це було закріплено вже в новій конституції, то дудаєвське керівництво дійшло висновку, що необ-хідно розмежувати оцей віртуальний суб’єкт Російської Федерації — Чеченську Республіку — і нашу незалежну державу. Так до назви додали «Ічкерія». Ічкерія — це один з історичних гірських регіонів Чечні на сході країни. Він відомий тим, що це осередок непримиренного чеченського опору Російській імперії, руху Ша-міля та інших лідерів горців. Найбільш войовничий і непримиренний регіон — Ічкерія. Його просто вписали в назву всієї республіки.

— У нас теж часто кажуть, що треба не просто Україна, а Україна-Русь чи навіть Русь-Україна…

— Це дві сторони однієї медалі: хочемо позбавити Росію спадщини Русі й хочемо цю спадщину закріпити за собою. Тобто ми витягуємо цей елемент із назви сусідньої держави і додаємо його собі. По суті, це одне і те ж середовище, яке вимагає і Росію перейменувати, й Україну перейменувати, з відповідним додатком. Власне, що можна про це сказати? Вважаю, що нема чого соромитися назви Україна у будь-якому разі. Тому що це вже така виборена, вистраждана і відстояна нами назва, за неї вмирали тисячі патріотів і більше навіть. Це назва зі славних козацьких часів, романтизована й оспівана в думах. Як на мою приватну думку, назва Україна абсолютно повноцінна й самодостатня.

Можна доповнювати, але оці складні назви, через рисочку, громіздкі. Хоча дехто на це йде. Наприклад, якщо ми знову-таки повернемося до історії суб’єктів Російської Федерації, то Північна Осетія в тому ж році, що й Чечня, змінила назву, ставши Північна Осетія-Аланія.

Тут дуже схожа ситуація з Руссю, бо аланська спадщина — це те, за що осетини воюють зі своїми сусідами. З одного боку, воюють з інгушами за аланську спадщину, а з іншого — з балкарцями. Для того, щоб виграти в цій конкуренції, вони перейменували свою республіку. А інгуші натомість збудували нову столицю і назвали її на честь міфічної столиці Аланії — Магас. Тобто теж по-своєму відповіли.

— А наскільки такі перейменування приживаються внутрішньо?

— Давайте теж не на прикладі назви країни, а на прикладі назви столиці подивимося, що робиться в Казахстані. У них взагалі ціла чехарда з цими перейменуваннями: Акмола, яка потім стала Астана, потім зовсім трошки побула Нур-Султаном… Але відбулася чергова зміна вітрів, сенсів, змістів — знову Астана. Власне, небезпека таких ініціатив у тому, що вони можуть не прижитися. І потім якось так незручно виходить.

— У росіян був аналогічний випадок: Санкт-Петербург в умовах війни з німцями пере-йменували у Петроград, потім перейменували у Ленінград, а потім знову у Санкт-Петербург. Ось таке коло у ХХ столітті зробили...

— Так. Спочатку дегерманізація, а потім — декомунізація.

Дмитро ШУРХАЛО.

«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода».