Наталя ЧАМЛАЙ

Чужинці топчуть землі рідні —
Лихе поріддя сатани,
Що людом зватися не гідне.
Це ми одвіку тут жили!
 
У дзвони серце калатає:
Як там наш Київ, Харків як?
Безжально люд наш убиває
Мерзенний бункерний черв’як.
 
Гарячі із етеру вісті,
Гарячий наш священний гнів
До нелюдів — орди рашистів,
Що скаженіє в цій війні.
 
Ми відіб’ємо Маріуполь,
Чернігів, Суми і Херсон.
Народ наш для москвинів — згуба!
Імперії знесе він трон,
 
Всю нечисть скине у могилу
І привіта свою весну.
За нами правда, з нами сила
І Бог у формі ЗСУ.

05.03.22 р.

Вогненна осінь

Колюча осінь вщент руйнує спокій,
Кинжалами пронизують дощі.
І доки ж ці «громи» у небі, доки?
Де укриття шукати для душі?
 
Вогненна осінь!.. Ні, не золотава,
Що барвами милує-тішить зір, —
То навісних ракет палюча лава
На наших землях нищить все довкіл.
 
За те, що мій народ отак бідує
І спокою не має день та ніч,
Ту гадину, що в бункері плазує,
Пора вже скинуть у пекельну піч.
 
Світ небайдужий все те розуміє:
Він знає все про наслідки війни.
Спинити ж зло вселенське світ не вміє,
Його здолати можем тільки ми.
 
І ми здолаєм, лиш питання часу.
Ціну високу платить наш народ —
Життям Героїв. Зорями — незгасно —
Нам душі їхні сяють із висот.
 
У кожної зорі — ангельські крила,
Що захищають із небес свій рід:
Щоби вдова дітей малих зростила,
Щоби батьки не знали більше бід;
 
Щоб братик чи сестра ходили в школу,
Де всім Героям шану віддадуть;
Війна щоб не верталась більш ніколи!
В тім подвигів святих жертовна суть.
 
А цю вогненну осінь ми здолаєм —
Уже долали не одну біду —
І звільним землю. Вже перемагаєм.
Ховайся, враже, — ЗСУ ідуть!

10.10.22 р.

По той бік війни

Сокира війни пополам розрубала:
І простір, і час, і спокійне буття.
Ракети і дрони вже звичними стали
По цей бік війни — і нема вороття!
 
Єство, ніби тріска, розколоте навпіл —
Частина душі рветься кулею в бій,
Де лінія фронту зміїться на мапі,
Де степом гуляє страшний вогневій.
 
Там гинуть Герої, для нас найдорожчі,
За кожного серце нестримно щемить.
Душа бунтівна з цим миритись не хоче —
Втрачаємо молодь, якій тільки б жить.
 
По цей бік війни молоді, а вже вдови,
І плач матерів — аж до краю землі;
В містах, колись наших, виходять на лови
Збіговиська диких почвар-москалів.
 
Де чобіт москвина ступив, там страждання,
Розруха і смерть — все, що сіє орда.
Війна ця не перша для них, та остання:
Вже йдуть ЗСУ, і хода в них тверда.
 
Я нині за межами рідного краю,
А все найдорожче — по той бік війни.
У лісі осінньому тихо блукаю,
Щоденно ковтаючи присмак вини
 
За те, що живу я під небом привітним,
І тут не луна звук сирени гучний.
Між добрих людей почуваюсь самітно
Й думками вертаюсь по той бік війни —
 
Де море, і степ, де знайомі стежини,
І дім, що журливо чекає мене.
По той бік війни — там мене половина,
Що спомином теплим постійно живе…
 
Ми знаєм, що треба, як діяти маєм,
Щоб землю очистити від сарани.
Ми сильні і разом усе подолаєм.
Вернемо ми все, що по той бік війни.

22.11.22 р.

«На нулі»

Передивляюсь відео з мережі
Про тих, що вгризлись в землю «на нулі».
Та ж кожен з них сталевий має стержень!
А ми в тилу плекаємо жалі:
 
Як тяжко нам без світла, інтернету;
В домівках холод в ці сльотаві дні;
Нам дошкуляють дрони і ракети, —
Це все болить нам… значить, ми живі.
 
Живі і досі, бо вони в багнищі
Стоять стіною там, на передку.
Над бруствером арта ворожа свище,
Болото смокче техніку важку.
 
Мерзенна осінь… Я ж її любила,
Оспівувала в віршах і піснях.
А лиходійка б’є в місця вразливі —
Гальмує нам до перемоги шлях.
 
Чаклунка зла замішує в окопах
З землі і глини вариво своє,
Яке долати важко крок за кроком;
Ще й клята мряка дихать не дає!
 
І кожен жде, коли вже підморозить,
Щоб можна вперто в наступ знову йти.
А ми не скиглим — бережемо сльози.
Лиш знати б, як життя їм зберегти…
 
Вбиває все живе війни машина,
Найкращі покидають шлях земний;
У нас, здається, сліз вже не лишилось,
Та маєм лють — помститися за них.
 
Ми вже змінили первісні прогнози,
Херсон звільнили, звільнимо і Крим.
Звір із боліт все шле нові загрози,
Вбиває… та й гуртує поміж тим.
 
У нас до біса з ним іще мороки:
Імперію його розбити в прах,
Доправити в Гаагу лжепророків
Й піднять в кремлі наш синьо-жовтий стяг.

28.11.22 р.

Ворог лютує

Світе, ти ж бачиш, що діється з нами:
Знову масовано б’ємо сколота,
Сунуть ракети до нас табунами,
Ворог лютує, як чорт у лотоках.
 
Ранений звір небезпечний для людства,
В люті своїй він доходить до краю.
Світе, ти ж можеш спинить ці безумства —
Спільного ворога, врешті, ми маєм.
 
Він убиває наш люд очманіло,
Чинить терору жорстоке свавілля.
Світе, благаю: напруж свої сили!
Санкції діють нестерпно повільно…
 
Світе, повір в ЗСУ, як ми вірим,
Зброя для них, як повітря, потрібна.
Ворога треба тримать під прицілом,
Нищити треба ракет його вістря!
 
Досить землі нашій Армагеддону…
Звіру не місце між мирного люду —
Вдармо по ворогу міццю законів.
Світе, згуртуйся — здійсни правосуди!

16.12.22 р.

Сумуємо…

Плаче від горя вже й сонце над нами,
Чайка журливо між хмарами тужить.
Хто замінить може сина для мами?
Як старий батько свій гнів може здужать?
 
Вдови згорьовані, діти у смутку,
Біль ледве стримують свій побратими.
Замість віночка вдягла чорну хустку
Горда й весела раніш Україна.
 
Знаємо: темінь густіша буває
Перед світанком. То де ж той світанок?
Боже мій милий, пошли сил, благаю,
Свіжі болючі загоїти рани…
 
Правда за нами, нас Бог не покине.
Ми дочекаємось свого світання.
Ангели будуть тримати незримо
Небо над нами у битві останній.

13.12.2022 р.