Переглядів: 649

З Шевченком — до Перемоги

Кожного року ми, українці, відзначаємо різні історичні події та вшановуємо різні постаті у нашій славній культурі. Можливо, дещо змінилося, бодай у формі, бо ускладнилося у час цієї вже понад річної великої війни. Що не змінилося, то це хіба що наші релігійні обряди. Бо у час горя і небезпеки люди знаходять потребу більше молитися. Навіть ті, хто не знав Бога, шукають шлях до нього. Наші капелани виконують серед вояків значно більшу роль, надаючи не тільки моральну та психологічну підтримку, але й фізичну. Це подиву гідне: наші духовні пастори доставляють машини «швидкої допомоги», а то й тепловізори та безпілотники.

Що ж до національної свідомості, то багато чого не так змінилося, як закріпилося. Нація стала більше об’єднаною не тільки у молитві, а й у посвяті навколо національної ідеї, нашої мови та символів. Гасла, пісні націоналістичного характеру стали загальними орієнтирами. «Слава Україні! — Героям Слава!», червоно-чорні кольори, гімн «Зродились ми…» стали нормальним відлунням.

У цьому сенсі до першочергових символів належить вшанування Тараса Григоровича Шевченка, зокрема під час поетових днів, тобто днів його народження та відходу у вічність. Але не тільки шанування у час річниць. Бог і Шевченко не моральні еквіваленти, але вони для нас спільні на-тхненники духовні. Бог і Україна — це гасло багато наших організацій, зокрема для виховання молодшого покоління. Наші церкви чи наше внутрішнє ставлення до Бога — це зміст нашого релігійного життя чи духовності, а Шевченко — це зміст національної свідомості. Тарас Шевченко зображує для нас Україну. Фактично, абстрагуючись від метафізичних абсолютів, бо Шевченко був людиною з людськими слабкостями, як і ми всі, але став надзвичайною національною постаттю, а то й пророком. У нього знаходимо майже все потрібне для нашого національного життя: мову, посвяту, єднання, стратегію та тактику — все, що нам як нації необхідне сьогодні для перемоги у війні над агресором. Ворогом, якого дуже яскраво змалював і описав нам Шевченко,— москаль, москалик.

Мій колега в Україні недавно серед вибухів ракет признав мені раціо, коли я 25 років тому, на початку нашої дружби, говорив про москалів як орду, імперіалістів, лихих людей. У нього були друзі-москалі. Я запитав його тоді, чи ці друзі щирі. Він з наївною певністю твердив, що так. Сьогодні вже говорить інакше. Це, мабуть, не диво. Навіть деякі колишні дисиденти говорили не про ворожість чи небезпеку народу московського, а про настороженість так званого осідку імперіалізму чи метрополії — москви чи кремля. Не треба було моєму колезі слухати мене, а просто заглянути у «Кобзар». Там усе представлено ясно, так: «Щоб не сонним снились. Всі неправди, щоб розкрились». У Шевченка, здавалось, також були друзі-москалі, але писав він: «…москалі — лихі люде, роблять лихо з вами». І «відкрились високі могили перед (нашими) очима» — могили наших героїв-мучеників за святу волю нашого народу.

Ця війна сьогодні проходить з надією нашої Перемоги, але з великим людським коштом життя. До цього додати втрачені кар’єри, особисті стосунки, статки. Війна змінила життя кожного мешканця України і повинна була змінити життя кожного українця поза Україною.

Боротьба проти орди і перемога над нею — це обов’язок кожного українця. Шевченко доручив: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!». І цілий світ пізнав, що за нами правда.

От коли ми у діаспорі питаємо себе, що ми маємо робити у цей тяжкий час, то знов загляньмо у «Кобзар». Маємо боротися разом з народом в Україні, доставляючи йому все, що потрібно. Ми не ризикуємо життям, а тільки зусиллям і фондами. Тут не може бути будь-якого оправдання, бо це війна за наше існування як українців.

Шевченко вперше відчув волю, коли його викупили з кріпацтва. Цю волю він зрозумів як ласку, яку він не смів змарнувати, а також як нагоду змагати за волю свого народу. Цьому ділу він і присвятив не тільки свою працю, але й своє життя. Його життя як людини позначилося важкими переживаннями, переслідуванням від влади і зневагою навіть його московських знайомих та літераторів, засланням із забороною писати і малювати та остаточно передчасною смертю. Для поета і художника заборона писати і малювати означає вбити його. Навіть перепоховання Шевченка згідно з його заповітом — «…на Вкраїні милій» — зазнало великих перешкод та відбулося щойно два з половиною місяці після смерті. Ціле життя поета — це була боротьба, а отже приклад для дітей, онуків та майбутніх поколінь, що людське життя, а тим більше української людини — це боротьба.

Для боротьби з Богом радянська влада влаштувала організацію спецслужб, яку назвали Православною церквою Московського патріархату, що продовжила своє існування понад тридцять років уже в незалежній Україні. Навіть сьогодні деякі нещасні релігійні малороси виповнюють будівлі тої організації спецслужб, а деякі ієрархи, навіть наші, ставляться до цієї потвори як до дійсної духовної інституції. Це дуже важко пояснити чи виправдати, хіба що вони не читали або не розуміли Шевченка, який писав, що він не знає Бога у спотворенню москальського третього Риму. Оте московське офіційне «православіє, самодержавіє» і московський шовінізм Шевченко ненавидів усією силою своєї душі. Тому писав у «Заповіті»:

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того —
Я не знаю Бога».

Він і не міг знати Бога у московському православ’ї, яке і сьогодні доручає московському солдатові стерти українську націю з лиця землі.

Для нас сьогодні особлива важливість Шевченка — це його Перемога. Поет помер у 1861 році, але нині, понад півтора століття пізніше, він є небезпечним для наших ворогів. Уночі із 8 на 9 березня ворог громив по цілій Україні, демонструючи свою ненависть до Шевченка. Шевченко для нас є зброєю у цій війні. Перепоховання Шевченка у Каневі (мабуть, найбільша помилка царської москви) стало національним святом, а його могила — святим місцем, де люди приходять, немов паломники, на національний відпуст. Період нашої історії від Переяслава, крім зусиль Івана Мазепи, до писання Шевченка ми називаємо руїною. Від Шевченка наша історія стала відродженням. Братство Тарасівців (названі на честь поета) дало поштовх до визвольних змагань та проголошення Української Народної Республіки, відновлення державности Актом 30 червня 1941 року, боротьби ОУН-УПА та згодом боротьби «шістдесятників» Василя Симоненка, Василя Стуса… Не випадково, що Аллу Горську вбили за її вітраж, де Шевченко підносить кулак до боротьби. Радянська влада не могла дати собі ради з поетом, дозволила пам’ятники, але переписувала його «Кобзар». З усім, здавалося, радянська влада давала собі раду, навіть з нашою мовою, бо малороси почали розмовляти по-московськи, от тільки не могла дати собі ради з Богом і Шевченком.

Сьогодні пам’ятник Тарасові Григоровичу у Шевченківському парку в Києві (світлина на 1-й стор.) недоступний, вкритий бетоном для убезпечення його від ракет ворога. Одначе живий Шевченко, тобто дух поета і пророка, доступний для всіх українців через його «Кобзар». Він веде Збройні сили України і нашу націю. Урок вшанування річниць Шевченка — це, як написано у програмі для українських дітей та в пісні «Іду з дитинства до Тараса»:

Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього, до живого
У всесвіт віршів і поем.
 
Крізь вітер злий
карбую кроки
І чую серцем кожну мить:
«Реве та стогне
Дніпр широкий»,
Щоб розбудити всіх,
хто спить.

Дякуємо тобі, Тарасе, що ти з нами у цей час ще одного тяжкого випробування. З твоїм палким словом наші колись «незрячі очі» сьогодні свідомі свого шляху до Перемоги. У наших головах справді реве та стогне Дніпр широкий!

Слава Україні!

Аскольд С. ЛОЗИНСЬКИЙ,
правознавець, український громадський діяч у США.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net