№ 12 (22437) четвер 16 березня 2023 року

Ми живемо в Україні у часи величезних змін в релігійній сфері. Такі бувають раз на кілька століть. Зменшення впливу РПЦ в світі та ймовірний демонтаж Московського патріархату в Україні насправді співставні з падінням імперії. Цікаве спостереження: коли йдеться про національне відродження, то церковний підйом завжди слідує за підйомом національним. А коли йдеться про занепад, то тут зворотний порядок: занепад та деградація РПЦ сьогодні наче передвіщають падіння, власне, російської держави, з якою церква там тісно зрослася.

Віктор Єленський, вчений-релігієзнавець, новий голова Державної служби етнополітики і свободи совісті, безумовно, є «оператором» таких змін. Він так давно займається релігією, що його прогнози завжди напрочуд точні, і хоча для реалізації озвучених ним пропозицій політичному Олімпу необхідний час, але там до них неодмінно повертаються.

Кожного року ми, українці, відзначаємо різні історичні події та вшановуємо різні постаті у нашій славній культурі. Можливо, дещо змінилося, бодай у формі, бо ускладнилося у час цієї вже понад річної великої війни. Що не змінилося, то це хіба що наші релігійні обряди. Бо у час горя і небезпеки люди знаходять потребу більше молитися. Навіть ті, хто не знав Бога, шукають шлях до нього. Наші капелани виконують серед вояків значно більшу роль, надаючи не тільки моральну та психологічну підтримку, але й фізичну. Це подиву гідне: наші духовні пастори доставляють машини «швидкої допомоги», а то й тепловізори та безпілотники.

Що ж до національної свідомості, то багато чого не так змінилося, як закріпилося. Нація стала більше об’єднаною не тільки у молитві, а й у посвяті навколо національної ідеї, нашої мови та символів. Гасла, пісні націоналістичного характеру стали загальними орієнтирами. «Слава Україні! — Героям Слава!», червоно-чорні кольори, гімн «Зродились ми…» стали нормальним відлунням.

Тема війни поки що домінує в політичних оглядах. Іноді вона витісняє все, що заслуговує на увагу. У більшості випадків війна затінює значущі події, в гіршому — спотворює їх до непізнаваності або й примітиву. Так зараз відбувається з віковою українською культурою. Політики хочуть її вбудувати в ситуацію, адаптувати в поточний момент.

Як це було в Америці

Бажання підпорядкувати культуру політиці — вічний сюжет. Охопити його навряд чи здатна монографія, не те що огляд чи коментар. Але іноді подивитися на культурну подію в політичному контексті необхідно. Це стосується премії «Оскар» 2023 року. Американська академія кіномистецтва присудила перший приз за «Кращий повнометражний документальний фільм» стрічці «Навальний» канадця Даніеля Роера. Я не беруся судити про художні достоїнства фільму або про те, наскільки адекватно в ньому представлена історія «хорошего русского». Завдавати ударів людині, яка сидить у в’язниці, соромно, незалежно від того, як ця людина ставиться до України.

По п’ятницях, бува, що в суботу, а то й у понеділок, поштарка справно приносить рідну газету. Яка б не була в тій часині пильна робота, вона відсувається перед нетерплячим бажанням розгорнути часопис. Не раз доводилося чути нарікання від різних людей, що не приносять, мовляв, газету вже тривалий час, запитують, чи вона ще виходить. А ви телефонували в редакцію, звертались до пошти, наголошували там, що порушуються ваші права?

Не уявляю типового англосакса, німецького бюргера, гордовитого поляка, що зазвичай пишається належністю до своєї нації, француза, американця… перелік можна продовжити, котрий не розгорнув би вранці чи то «Таймс», чи «Зюддойче цайтунг», чи «Газету виборчу», «Ліберась-йон», «Файненшл таймс», чи будь-яку іншу свою улюблену газету — свіженьку, щойно з друкарні, й не поцікавився б: а про що ж там преса пише? Порівняння, може, й захмарне, але це так.

Один із найстаріших журналів США The Atlantic готує низку публікацій про Україну, яка вже рік чинить спротив у повномасштабній війні проти російських окупантів.

Для збору інформації до Одеси завітав головний редактор видання Джеффрі Голдберг разом з американським істориком, письменницею і журналісткою, володаркою Пулітцерівської премії Енн Епплбаум (на знімку).

Людина в домашніх капцях і халаті, іноді навіть без документів, залишає рідний дім, рідну вулицю, своє місто чи село. Людина опиняється на найнижчій сходинці виживання — без даху над головою, без майна, без роботи, без усього, що підтримувало й додавало наснаги.

Війна змушує замислитися над питаннями, які рідко виникають, коли ми живемо в комфорті. Хто я в цьому світі? Навіщо живу? В чому сенс того, що відбувається, особисто для мене?

Нині, у розпал війни, я часто згадую давню зустріч із єговістами на одній з вулиць Краматорська. Це було в часи президентства Порошенка, здається, в 2017-у. Дві літні жіночки запропонували для перегляду свою релігійну літературу. Почувши від мене українську мову і запитання: «А чи є у вас український примірник?», одна із жінок роздратовано сказала: «Вот если бы не такие нацики, то у нас и войны бы не было…». Подумав тоді: Свідки Єгови на той момент уже отримали копняка з росії (бо путін завжди дбав про монополію гундяївської церкви), а тут, на Донбасі, вони досі поводяться як ретранслятори кремлівських наративів. Що то значить: відсутність україноцентризму!

У березні 2022 року інша віруюча вразила мене деструктивністю мислення, заявивши: «А ви знаєте, що Херсонська область — це вже росія? Будемо всі виїжджати за кордон, бо у нас тут неспокійно. Вибухи, руйнування… Знаєте, мені все одно — Україна чи росія. Головне — щоб був мир!». А потім делікатно нагадала, що захисники України також грішники, бо… вбивають людей. І роз-плата у них попереду, якщо не покаються. Ця набожна таврійчанка благополучно виїхала до Німеччини з дітьми і внуками. Навіть зятя призовного віку з України випустили, бо дітей у них багато. Дітки, справді, симпатичні й чемні. Але як же бути з державницькою ідеологією? Не мати її — собі ж на шкоду.

Пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб передбачені статтею 281 Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 281.1 статті 281 ПКУ від сплати земельного податку звільняються:

24 лютого уряд ухвалив постанову №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році».

Пенсії, призначені відповідно до законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслі-док Чорнобильської катастрофи» та «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (особам з числа військовослужбовців строкової служби), перераховуються із застосуванням коефіцієнта збільшення середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсій, у розмірі 1,197.

(Роздуми навколо однієї колекції)

Спадщина М.І. Жука залишає великий простір для досліджень, і в пріоритеті — твори, що осіли в приватних колекціях, з огляду на їх меншу доступність, а відтак і наукове опрацювання. А ще цікавить їх міжколекційне переміщення, і в цьому сенсі хочу продовжити розмову про зібрання одеського мистецтвознавця І.І. Козирода. Сподіваюся також, що цей, місцями розлогий, екскурс дозволить краще диференціювати і глибше зрозуміти мистецький посил Михайла Жука й нагадати деякі важливі віхи його біографії.

Додаткова інформація з’явилася під час роботи над зведеним каталогом творів М.І. Жука завдяки контактам з Національним художнім музеєм України (НХМУ), де нині зберігаються 60 творів митця, з яких 15 відбірних було придбано в І.І. Козирода орієнтовно наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років тодішнім директором столичної скарбниці М.М. Романишиним¹.

На окупованій частині України мародери з російської армії викрадають автомобілі місцевих жителів, вантажівками вивозять майно з будинків і квартир. Сотні злочинів зафіксовано і проти вітчизняної культурної спадщини.

Так, із Новокаховської картинної галереї імені знаного художника, уродженця Любашівської громади Альбіна Гавдзинського (4.07.1923 — 12.05.2014) окупанти вивезли 299 полотен нашого земляка і багато робіт інших відомих українських митців. Щодо вкрадених творів Альбіна Ста-ніславовича, то це, зокрема, й ті, що возвеличують трудовий подвиг людей, які будували Каховську ГЕС.

Пам’яті незабутнього Олекси Шеренгового (18.ІІІ.1943 — 17.ІХ.2008)

Олекса запам’ятовувався одразу. Важко було знайти серед одеського письменництва більш харизматичну за нього особистість. Він мимоволі ставав центром уваги. Й оточували його завжди такі ж яскраві особистості.

На момент мого знайомства з ним то були Борис Нечерда, Станіслав Стриженюк, Тарас Федюк та інші.

Представники Національної поліції України взяли участь у міжнародній зустрічі в Гаазі з розслідування воєнних злочинів.

До заходу долучилися слідчі підрозділів з понад 30 країн Європи, США, Канади й Австралії, що спеціалізуються на розслідуваннях основних міжнародних злочинів — геноциду, проти людяності та воєнних, а також представники Євроюсту та міжнародних неурядових організацій.

На Одещині правоохоронці затримали зловмисника, який хотів виманити у сім’ї загиблого героя 10 тисяч доларів США.

Правопорушник ввів в оману потерпілих, запевнивши, що фінансову допомогу, яку держава надає родинам загиблих військовослужбовців, вони зможуть отримати лише «за його сприяння». Чоловіка затримали під час одержання половини суми, яку він вимагав за свої «послуги». Йому загрожує до восьми років позбавлення волі.

Поліцейські Одещини застерігають громадян від зловмисників, які роблять дублікати банківських карток.

Аферисти виманюють платіжні дані банківських карток не тільки на фішингових сайтах і під час особистого спілкування, а й створюючи «картки-близнюки». Для такого виду шахрайства вони використовують копію магнітної стрічки, що містить зашифрований ключ доступу до вашого рахунку.