Переглядів: 453

Лесина драма

Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний,
барвінковий.
Коли ти навіть звався — Малоросія,
твоя поетка була Українкою.

    Ліна КОСТЕНКО. «Біль єдиної зброї».

1.

Для чого ми відзначаємо ювілеї наших видатних поетів, та й не лише поетів? Хіба лишень для того, щоби віддати їм данину нашої шани та пам’яти, віддати їм дяку за те, що збагатили культуру — нашу і світову? Далебі, цього було б замало. Ми вшановуємо їх за те, певна річ, що вони збагатили наше розуміння багатьох речей, подарували нам уміння пізнавати й розпізнавати ці речі, додали нам знань, навчили вчитися. Це наука в сенсі навчання життю — щоденного, постійного, покоління за поколінням. А передовсім це — па-м’ять, вдячна, глибока, та пам’ять, що працює непомітно для ока, бо ж знання, як відомо, не носять в заплічнику, виймаючи щоразу, як пляшчину з водою.

До чого такий вступ? По двох роках по 150-літтю Лесі Українки знову діткнулося нашої пам’яти її ім’я. В ті лютневі дні 2021-го про Лесю згадували часто, говорили багато. В бібліотеках — національній та ім. Михайла Грушевського, зі сцени українського академічного театру, в інших місцях… Традиційно, бо ж — ювілей.

Наступний лютий став справді лютим: ненависний ворог рвався доп’ясти наших Золотих Воріт. Йшлося про нашу свободу. Було не до Лесі Українки, а попри те — деякі її драми все ж спадали на згадку. Їхня своєчасність була — й залишається донині — очевидною.

Цьогоріч Леся знову прийшла до нас — коби ж то до кожного зосібна! Прийшла якось так тихо і майже непомітно. От хіба що Лесині читання в бібліотеці ім. Михайла Грушевського. Її вірші декламували вихованці Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова та Одеського державного університету внутрішніх справ. Молоді люди читали, розуміючи важливість моменту, емоційно та з відчуттям поезії. Дяка їм за те, що не вдалися до хрестоматійних Лесиних творів, а поклали собі показати її поезію з несподіваних ракурсів. Недостатній обсяг поезії компенсувала своїм модеруванням — як завжди, цікавим та не-ординарним — Ірина Нечиталюк, доцентка ОНУ ім. І .І .Мечникова. І була ще в місті виставка грецького художника, присвячена Лесі Українці.

Певна річ: озвучити поетичні твори, бодай і прочитавши їх з дисплею свого смартфону, — це теж не абищо. Не надто чисельна авдиторія послухала, трохи поговорили про Лесю, і розійшлись. До наступної річниці. Можна майже стовідсотково передбачити, що й наступна річниця буде відзначена без давно очікуваного пам’ятника Лесі Українці — попри те, що вона побувала в Одесі разів двадцять, та з тією ж єдиною меморіальною таблицею, що на будинку Михайла Комарова по вул. Жуковського, без різноманітних конкурсів… А найголовніше — без театрального втілення котроїсь із її драм, адже вона увійшла в літературу, передовсім, як драматург.

2.

Відколи мені подарували двотомник Лесі Українки (отой синенький, гарно виданий 1970 року видавництвом художньої літератури «Дніпро», хоч і доволі куций) — як активному читачеві міської бібліотеки (було це в Чернівцях), все мріялося звідтоді побачити персонажів її драм на театральній сцені.

А передовсім — героїв «Боярині» (було у нас вдома старе видання цієї драми, знайдене у потаємному – від «визволителів» – сховку). «Крамольна» драма, звісно ж, не умістилася в тому скромному двотомнику, як і ще багато чого, хоча «Оргія», на диво, усе-таки втрапила туди — недоглянули пильні цензори.

Десь у середині 1980-х режисерка Лідія Ніколаєва удвох із безмірно талановитою акторкою Лідією Данильчук, котра пізніше зі своєю національно-патріотичною поставою, постійним творчим горінням не змогла залишатися в Одесі та перебралася до Львова («Театр у кошику»), на Одеському телебаченні поставили «На полі крові». (Про «Бояриню» чи «Оргію», видається, на ТБ тоді мало хто й знав). Під ту пору була то, без сумніву, не лише творча сміливість, а й вияв самодостатности мисткинь. Не всі допевнювались у тому, що показ дозволять. Працівники студії бігали дивитися репетиції у Великій студії — чи то з апаратної, чи в самій студії — але щоби десь збоку та непомітно, бо репетиція — то святе. На жаль, не збереглася та плівка із записом телевистави, так само, як і багато що з того, що могло б залишитися в архіві: не було тоді на ТБ такої традиції.

Невдовзі, на початку 1990-х, уже можна було сподіватися, що «Бояриня» з’явиться й на театральній сцені. Але дарма… Тодішнє театральне керівництво аргументувало своє небажання… постановкою «Боярині» в кількох театрах країни. Не дійшла ця драма лише до нашого міста. Попри те, що всі ці роки залишається гостро актуальною.

Рівно ж і драматична поема «Оргія». Ах, яка б то була розкішна вистава! Хоч у класичному стилі, хоч у сучасному, постмодерному, — та як завгодно. Драматургія Лесі Українки — на всі часи, а для нас, українців, то й поготів. Бо ж писала вона, як знаємо, не про Єгипет, Вавилон чи Стародавню Грецію – все те було про Україну. Йшлося, передовсім, про українсько-російські відносини, про колабораціонізм українських еліт, про трагічну різницю між цими двома народами та неможливість їх спільного існування… Всі роки, від часу написання й аж до нинішніх подій, ці постулати перебували на вістрі часу. Тодішнє суспільство, кажуть лесезнавці, не було готове до їхнього сприйняття. «Мене сміх бере, коли «Касандру трактують як якусь історію» — це її слова.

А що ж нинішнє суспільство? Леся Українка — наша сучасниця, поза будь-якими сумнівами. Мабуть-таки, помиляються ті, хто вважає, що нині, коли триває така війна, ці драми втратили свою актуальність, і вишукують драматургію нашого сьогодення, як мовиться, на злобу дня. Забуваючи або ж зовсім не думаючи про те, що все, написане одразу по гарячих слідах, дуже ризиковано сприймати як якісь узагальнення, проникнення в глибину характерів; це може бути хіба що доброю публіцистикою. Драматургія Лесі Українки не втратила своєї актуальности ні на йоту. До цього висновку допроваджують спостереження за сьогочасним суспільством. Іноді складається враження, що для багатьох війна — десь далеко, та й чи думають вони про це? Навіть та частина, що перебуває на достатньо високих щаблях суспільної драбини, до слова сказати. То що нового, мовляв, додасть до усвідомлення нинішніх проблем Лесина драматургія? Чи якось інакше, але чим пояснити цілковитий ігнор з боку наших театральних діячів? Адже до неї можна підійти з усім набором найсучаснішого театрального інструментарію. Але з обов’язковою умовою: прочитати «Бояриню», чи ту ж «Оргію», чи «Касандру» вже з позицій людини, котра щодень живе з новинами — і за новинами — цієї війни.

То чи побачимо на театральнім кону героїв цих драм? Запитання майже риторичне. До слова сказати, ще за життя Леся Українка називала себе «почитаємою, але нечитаємою». Щоразу вона терпляче очікувала, коли, врешті, побачить свої головні твори на сцені. Опісля радвлада поставила її, так би мовити, на постамент, водночас послідовно переслідуючи та винищуючи її рід. Твори Лесі Українки достосовували до ідеоло-гічних потреб.

Нинішня проблема, як видається, в тому, що найсучасніші, найсміливіші театральні режисери не готові репрезентувати глядачеві деякі Лесині драми, бо перебувають у полоні ефектности, в гонитві за оригінальністю.

Одначе ніякі театральні вигадки чи, даруйте, трюки тут не допоможуть. Її мова майже математично вивірена, тут, як мовиться, ні додати, ані відібрати. Її мізансцени чітко виписані. До того ж, даруйте, в цих текстах не вставиш в уста героїв брудне, матірне слово, як це полюбляють декотрі режисери, виправдовуючись нібито «правдою життя» та компенсуючи цим неспроможність запропонувати нові, сучасні наративи в інтерпретації Лесиної творчости. Чи не є се ще однією Лесиною драмою? Це не драматургія для полегшеного сприйняття масовим глядачем. Є Лесині тексти, і є важуче слово Лесине — її «єдиная зброя».

Роман КРАКАЛІЯ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net