Тарас КРЕМІНЬ: 24 лютого стало і мовним рубіконом

— Пане Тарасе, дані опитування, проведеного КМІС, свідчать, що 78% українців після повнома-сштабного нападу росії почали більше спілкуватися українською. Опитування від Gradus Research говорить, що майже 57% українців стали спілкуватися частіше або перейшли на українську. А за результатами опитування, яке проводилося у застосунку «Київ Цифровий», більше третини киян (33%) перейшли на українську під час повномасштабної війни. Цифри відрізняються, але ми бачимо поступове завоювання українською мовою своїх законних, гарантованих державою прав. Тож, хоч і через трагічні обставини, мовні результати є втішними?

— Факт повномасштабного вторгнення кардинальним чином змінив мовну ситуацію в Україні. Більшість громадян нашої держави або перейшла, або продовжує спілкуватися українською мовою, а це — домінантна кількість наших співгромадян. Вперше за роки незалежності ми маємо такий мовний сплеск, результати якого очевидні і в сфері обслуговування, і в ЗМІ, і в публічних виступах топ-посадовців.

Є речі, на які ми звертаємо увагу в повсякденні: кожного дня купуємо хліб, користуємося транспортом, буваємо в закладах культури... Української мови справді стало більше. Всі соціологічні до-слідження, які проводилися різними інституціями впродовж 2022-го (Центр Разумкова, Київський міжнародний інститут соціології, Державна служба якості освіти), теж говорять про стрімкий перехід українців на українську мову, про визнання української як єдиної державної, про питання ідентичності. Але у переважній більшості опитувань також зауважують, що українська мова потребує постійної допомоги і підтримки з боку держави.

— Йдеться про конкретні механізми підтримки?

— Так, і вони є різні, починаючи від курсів, друку книжок українською, освітніх програм на телебаченні. І, відповідно, потрібна державна програма, яка повинна стабілізувати ситуацію і бути свідченням ефективної державної мовної політики.

— З початку повномасштабної війни Офіс мовного омбудсмена почав розвивати мережу мовних курсів…

— Розуміючи, що величезна кількість громадян України стала внутрішньо переміщеними особами, ми організували близько 450 локацій з безкоштовного опанування української мови в усіх куточках держави. Це не тільки мовні курси чи розмовні клуби, які діють при закладах освіти і культури, це, в тому числі, і волонтерські центри та центри надання соціальної допомоги. Тобто мовні курси фактично стали першими центрами духовної незламності...

— Як людям, котрі бажають вивчити чи підтягнути українську, потрапити на ці курси?

— На сайті Уповноваженого захисту державної мови в розділі «Опанувати мову» є дані про всі локації (це і онлайн, і офлайн ресурси). Там можна отримати інформацію про місця і час проведення, а також інформацію про їх керівників.

Лідерами за створенням мережі таких курсів є Київщина та Львівщина. В інших областях динаміка теж зростає на очах, ледь не кожного тижня затверджуються відповідні місцеві програми. Зокрема, цими днями таку програму затвердила Донецька ОВА на період 2023—2026 років. Най-ближчим часом аналогічні документи будуть на Волині, Миколаївщині, Херсонщині та Чернігівщині. Дещо зволікають на Івано-Франківщині, Рівненщині, Хмельниччині, Сумщині, Луганщині та Полтавщині, але вірю у краще. На мою думку, такі програми обов’язково мають бути у прикордонних областях, адже мовний кордон — серед питань національної безпеки.

— Слухачами цих мовних курсів здебільшого є переселенці?

— Це представники різних категорій, зокрема і внутрішньо переміщені особи, і місцеві лікарі, і комунальники. Мені імпонують курси, організовані на базі закладів освіти, бо там працюють професійні мовознавці. Вони, крім усього іншого, сприяють, щоб громадяни мали можливість навчатися за освітніми програмами бакалаврів чи магістрів, були готовими до складання іспитів на рівень володіння державною мовою, могли отримати сертифікат, претендуючи на посади в органах державної влади тощо.

Треба звертати увагу на якість курсів — хто там викладає і які перспективи після їх закінчення. Зрештою, мовні курси це не тільки про перехід з однієї мови на іншу, це — про достатній рівень володіння, необхідний для гармонійної інтеграції в україномовне середовище…

— Минулий рік був непростим у мовному аспекті ще й тому, що на нього припали дві хвилі імплементації мовного закону. І друга — стартувала 16 липня, в період активної фази вторгнення...

— 16 січня 2022 року українська мова стала обов’язковою для друкованих засобів масової інформації, а також у місцях продажу друкованих ЗМІ (незалежно, чи це метро, чи кіоск, чи супермаркет, частка україномовних видань повинна була бути 50 відсотків + 1). І частина звернень протягом січня-лютого була про такі порушення.

А друга хвиля — із 16 липня — якраз, як ви кажете, припала на період активної фази повномасштабного вторгнення. Тоді українська мова стала обов’язково для Інтернету. Йдеться не тільки про користувацький інтерфейс (тобто українська як мова надання інформації — про товари, зокрема), а українська стала обов’язковою для інтернет-видань і для інтернет-магазинів (закон визначає, що стартова сторінка повинна бути українською, але в меню можуть бути інші мовні панелі).

Цей період був надзвичайно відповідальний, ми мали не лише звернення про порушення, але й знали про реальну ситуацію, коли частина таких ресурсів не обслуговувалася — вони просто припинили свою діяльність через об’єктивні причини. Власники або виїхали за кордон, або у них не вистачало коштів на модернізацію й оновлення сайтів. Але ми все одно спілкувалися з такими ресурсами і нам вдалося дійти конкретних результатів.

Водночас 16 липня набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно, у нас з’явився інструмент накладення санкцій на порушників у вигляді попередження або штрафів.

— Тобто ви отримали додаткові інструменти впливу на порушників?

— Ми завжди зважено підходимо до кожного з таких фактів, для того, щоб накласти санкції, у нас повинні бути реальні докази. І дуже добре, що у 2020-у, коли створили сайт Уповноваженого із захисту державної мови, ми запропонували варіанти повідомлень про порушення: не тільки надання інформації про того, хто до нас звертається, і того, хто порушує, а й реальні докази: аудіо-, фото- або відео.

Перший штраф, який ми наклали, стосувався доцента одного зі столичних університетів, який проводив заняття онлайн не державною мовою, що обурило студентів. У нас був доказ і не виникло жодних проблем, щоб скласти акт, відповідно розглянути саму справу і прийняти рішення. Тоді це був штраф у розмірі 3400 грн, який порушник своєчасно сплатив.

(Далі буде).

Любов БАЗІВ.