Польський адмірал зі серцем українця

Отримавши в 1893-у атестат, юнак вступив на юридичний факультет Варшавського університету, однак уже наступного року за участь у демонстрації був відрахований і відправлений у заслання до Ярославської губернії. Продовжив навчання в Демидівському юридичному ліцеї в Ярославлі, а в 1898-у отримав ступінь кандидата юридичних наук. Улітку того ж року став гардемарином Морського корпусу в столиці імперії, а наступного — отримав перше офіцерське звання «мічман» і призначення на Балтійський флот.

Брав участь у Цусімській битві, виявив мужність і героїзм, отримав поранення й потрапив до японського полону. Після повернення з полону закінчив 10-місячні курси в Офіцерській школі підводного плавання і був призначений командиром підводного човна «Пескарь». У 1908 —1909 роках уже в званні капітан-лейтенанта очолював команду школи з підводного плавання на Балтій-ському морі.

У жовтні 1909-го Клочковського перевели на Чорноморський флот. Спочатку він був командиром навчальної команди з підводного плавання, а згодом — командиром ескадри підводних човнів (1910 — 1911). У 1911-у став капітаном 2-го рангу. В 1913-у перебував на військово-морській базі в Тулоні, де знайомився з організацією підготовки офі-церів підводних човнів Франції. З початком Першої світової війни продовжував служити на Чорноморському флоті: командував ескадрою (1914), потім — бригадою підводних човнів (1915 — 1917). Неодноразово брав участь у мінуванні підводними човнами підступів до Босфору, Варни та Констанци. За бойові заслуги в 1915-у достроково отримав звання капітана 1-го рангу, а в серпні 1917-го став контрадміралом.

Після лютневих подій 1917 року на Чорноморський флот почали прибувати різноманітні комісари й агітатори, створюватися групи та організації політичних рухів. У цей час В’ячеслав Клочковський виступав за єднання матросів, солдатів та офіцерів на ґрунті нових взаємовідносин у новій демократичній республіці, заснував товариство поляків у Севастополі. З проголошенням у Києві Центральної Ради став прихильником українських національно-патріотичних організацій. Бойового, авторитетного офіцера обрали до «Центрофлоту».

Тим часом дедалі потужнішим стає рух за створення українського флоту. Моряки-українці вимагають від Центральної Ради реальних дій з українізації Чорноморського флоту та створення Українського військового флоту. В’ячеслав Клочковський активно підтримує українізацію бойового складу підводних човнів. 12 жовтня 1917-го на всіх кораблях і в установах флоту, в тому числі на всіх підводних човнах, на один день були підняті національні українські прапори та стеньгові сигнали «Хай живе вільна Україна».

Після жовтневого перевороту моряки-підводники разом зі своїм командиром відмовилися виконувати накази більшовицького уряду й ухвалили резолюцію на підтримку УНР. Але через пасивність Центральної Ради вже на початку 1918-го Крим окупували більшовики. Коли напри-кінці квітня на півострів увійшли загони під командою полковника Петра Болбочана та німецько-австрійські частини, керівництво більшовицької Росії наказало командувачеві Чорноморським флотом контрадміралу Сабліну вивести всі кораблі до Ново-російська. Та екіпажі підводних чов-нів, як і більшості кораблів флоту, відмовилися виконувати цей наказ і підняли українські державні прапори.

29 квітня контрадмірал В’ячеслав Клочковський очолив делегацію «Центрофлоту» і міської думи Севастополя на переговорах з командувачем німецьких військ генералом фон Кошем. Ці переговори були непрості, адже німецьке командування не мало довіри до флоту, який, на його думку, «активно боровся проти німецьких і українських військ», а окремі кораблі й військові частини не виконували законів та міждержавних договорів. Того ж дня майже весь флот підняв українські прапори, а наступного — 19 бойових кораблів покинули Севастополь. У цей час до влади у Києві прийшов уряд гетьмана Павла Скоропадського.

4 травня німецьке командування оголосило бойові кораблі під українськими прапорами тимчасово полоненими, що спричинило конфлікт між українським командуванням у Севастополі та генералом фон Кошем. Шукаючи вихід із ситуації, 10 червня гетьман Скоропадський замість прямолінійного Михайла Остроградського призначив командувачем флоту більш дипломатичного В’ячеслава Клочковського. Одночасно він залишився на посаді начальника Підводної бригади, яка в повному складі була зарахована до українського флоту.

Контрадміралу Клочковському вдалося порозумітися з генералом фон Кошем, і невдовзі німці почали передавати один за одним кораблі Вій-ськово-морським силам Української Держави. У Севастополі стало налагоджуватися нормальне життя. 23 жовтня 2018-го військово-морський аташе Німеччини в Україні віцеадмірал А. Гопман оголосив В’ячеславу Клочковському, що німецьке командування остаточно передає Україні Чорноморський флот, і вручив йому порядок та особливі правила цієї передачі.

Та вже 15 листопада Туреччина капітулювала у Першій світовій війні, й наступного дня в Чорне море увійшла об’єднана ескадра Антанти. 22 листопада Павло Скоропадський отримав телеграму з Відня про те, що Антанта визнає уряд гетьмана, що її війська йдуть в Україну як «друзі народу» та підтримають лише його уряд і ніякий інший. 24 листопада ескадра Антанти зайняла Севастополь, а через два дні — Одесу. Після падіння уряду Скоропадського кораблі Чорноморського флоту захопили представники Антанти. Натомість підводні човни, що базувалися в Одесі, стояли під українськими прапорами аж до повної окупації України більшовиками.

Генерал Денікін призначив Клочковського комендантом Північного порту в Севастополі, хоча в уряді Симона Петлюри він продовжував числитися командувачем флоту до середини 1919 року. Втративши всі надії на відродження українського флоту, в лютому 1919-го контрадмірал подав у відставку і був звільнений з російського флоту, щоб мати змогу служити на флоті відродженої Польщі.

Після прибуття у березні 1919-го в Польщу Вацлава Клочковського зарахували в офіцерський запас. Але вже незабаром, 22 квітня, призначили заступником голови Департаменту морських справ у званні контрадмірала, а 26 квітня як морського експерта включили до складу польської делегації на Паризькій мирній конференції. Із серпня 1919-го до березня 1922-го був військовим аташе посольства Польщі в Лондоні. Після цього призначений начальником Управління Міністерства військових справ у званні генерала бригади, а в 1923-у — другим заступником начальника Управління армії. 1 листопада 1924-го у званні контрадміра-ла обійняв посаду заступника начальника Управління ВМС, керував роботою відділів артилерії, озброєння та підводного озброєння, а також тех-нічної, економічної та санітарної служб. Як знаний фахівець очолив комісію, що мала розробити тактико-технічні положення для серії підводних човнів, включених до програми розширення польського флоту. 30 вересня 1927-го вийшов у відставку.

Помер контрадмірал Клочковський 5 січня 1930 року. Похований на військовому цвинтарі Повонзкі у Варшаві. Він не створив сім’ї, але його небіж, син брата Євгена Генрик (1902—1962) став командиром підводного човна «Орел», якого у вересні 1939 року вивів з оточеного німцями Гданська в Таллінн.

Про таких людей, як Вацлав (В’ячеслав) Клочковський, київський філософ і публіцист Сергій Грабовський писав: «Українцями не народжуються — ними стають!.. Боротьба за державну незалежність України у ХХ столітті ніколи не була вузькоетнічною справою. Ідеалами вільної та незалежної Української держави захоплювалися люди різного етнічного й соціального походження. Український патріотизм цих людей визначався аж ніяк не складом крові… а якщо й мовиться про кров, то про готовність її пролити за Батьківщину».

Контрадмірал В’ячеслав Євгенович Клочковський є видатним українським військовим діячем. Його службова біографія — це історія боротьби за національний флот. Талантом військового керівника, своїм дипломатичним хистом він у надто складній військово-політичній ситуації початку ХХ століття домігся створення військового флоту Української держави. І лише нерозважлива політика керманичів як України, так і держав Антанти, призвела тоді до загибелі як нашого флоту, так і України. Майже через століття європейські країни разом зі США та Канадою намагаються виправити старі помилки, надаючи всебічну військову й гумані-тарну допомогу Україні у війні з ро-сійською федерацією. Цього разу перемога буде за нами.

Слава Україні! Героям слава!

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.