На полігонах перемог не буває

Потім першу половину кредитів розкрадуть. А на другу половину росіяни набудують нових атомних підводних човнів з балістичними ракетами. І скаже новий лавров: «збирайте манатки», а то зітремо Україну на порошок і розвіємо ядерний порох над Вашингтоном. То, може, хрін з нею, з далекою країною? Своє НАТО, як то кажуть, ближче до тіла. І там повний консенсус. Тільки-но натякне Польща, що не дає, а збирається дати українцям танк або літак понад «Рамштайн», всередині Альянсу відразу знайдеться доброзичливець із гальмом напереваги і з вирішальним голосом. Потім підуть узгодження за узгодженнями, переговори за переговорами.

А ви як думали? У нас розвинена бюрократія. Тобто демократія, хай би їй грець! Коли виборець вирішує, кому бублик, а кому — від бублика дірка. Кому в парламентах засідати, а кому — смоктати лапу. І корупції нема. Тобто вона є, але пристойна. Не на яйцях курячих наживаємося, а на тому, як санкцій дотриматися і той же військовий товар у росію продати втридорога. А війна… Що ж війна? Війни були завжди і будуть скрізь, де вигідно. Маркса читали? Помилявся класик, коли писав, що за триста відсотків прибутку капіталіст батька рідного заріже. У ХХІ столітті живемо, панове, не в ХІХ. Нині зарізати може за три відсотки.

Десятки тисяч українців, які загинули на полі бою, зруйновані українські міста — це кошмар. Але це і перспективи. Ще далеко до перемоги, а у ділових людей слинки течуть. За всю історію незалежної України до Києва не приїжджало стільки друзів і союзників, міністрів і комісарів. Навіть черговий 24-й саміт Євросоюзу провести вирі-шили не в Брюсселі, а в нашій столиці. Уявляєте, нас до клубу не приймають, із семи умов ЄС Україна дві умови не виконала, а обіцянки вже є — переговори будуть. Коли — не відомо, але будуть. Сподівайтеся, чекайте, скажіть спасибі за п’ятдесят мільярдів допомоги.

Якщо так піде й надалі, то до нас у гості приїде саміт НАТО, «Рамштайн», Конгрес США і Париж разом з Лондоном. І разом скажуть: чекайте, хлопці. Тільки-но війна закінчиться, почнемо переговори щодо F-16, ракет великої дальності і всього, чого забажаєте. От тільки біда: війна закінчуватися не хоче. А росіяни готуються ось-ось перейти в наступ. І наші готуються наступ відбивати й самі наступати з тією технікою, що є на озброєнні. І з жертвами. У нас їх може бути набагато менше з технікою, якої бракує.

На порядку денному — очищення влади

Не хотілося повертатися до «болючої теми», але доведеться. У невідповідний момент український політичний Олімп охопила кадрова лихоманка.

Кампанія за очищення політичних рядів готувалася довго. Ще влітку керівництво «Слуги народу» в особі Давида Арахамії обіцяло навесні 2023 року масові посадки. І цю обіцянку правляча партія має намір виконати навіть зі збитком для себе. У Верховній Раді систематично бракує голосів для ухвалення важливих законів. І, як на гріх, серед тих, хто заплямований корупцією з ніг до голови, присутні народні обранці, їхні родичі, пов’язані з обранцями чиновники і ділові люди.

Позбавити нардепів мандатів, зробити доступними для кримінального переслідування може більшістю голосів український парламент. Але, зрозуміло, більшості голосів з такого питання нема. Обхідний маневр на зразок заборони партії «ОПЗЖ» або позбавлення депутатства у разі подвійного громадянства (друге — російське), застосування до обранців санкцій РНБО все ж залишає лазівки на зразок звернення до суду. Одне слово, та ще тяганина.

З президентськими призначенцями простіше. Сам призначив, сам звільнив. Але в офісі на Банковій є командне лобі. І не одне. До Зеленського доходять не всі пропозиції щодо переміщення кадрів. При цьому звільнення і призначення на посади перших осіб ієрархії (як-от членів Кабінету Міністрів або голови СБУ) потребує схвалення Верховної Ради. Тобто до посадок перших осіб у прямому сенсі може і не дійти. І, ймовірно, не дійде. Все обмежиться кримінальними справами проти заступників, виконувачів обов’язків і зіц-голів. Тих, хто ставить під сумнівними документами підписи.

Обговорювати одну із кампаній боротьби з корупцією було б передчасним, якби така кампанія не зачіпала контрактів на постачання Збройних сил України. Не тільки горезвісними яйцями, але й усім на світі у час війни. Час, коли очевидні дірки в постачанні ЗСУ латали за допомогою волонтерів, минув. У дірки полізли мародери. Їх необхідно зупинити. Терміново. Тобто для СБУ і численних українських служб боротьби з корупцією саме час рішуче діяти.

Але Арахамія, як відомо, полі-тик. Голова фракції «Слуга народу» в парламенті. А політикам гріх не скористатися ситуацією і не спробувати поставити вірних людей на місця, що звільнилися від «корупціонерів». Включаючи головне місце під час війни — місце міністра оборони Резнікова. І справа не в тому, знав чи не знав Олексій Юрійович про махінації своїх підлеглих. У мирний час було б доречно створити парламентську комісію, призначити розслідування за участю правоохоронних органів і до отримання результатів усунути міністра з посади. Але під час війни такі дії можна сміливо назвати безвідповідальними і такими, що підривають обороноздатність держави.

З іншого боку, історію із закупівлями для ЗСУ спустити на гальмах не можливо. Хоча в Україні стільки спущено на гальмах, що бій за чистоту рядів може почекати до перемоги. Ми ж упевнені, що переможемо. Чи не так?

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.