Переглядів: 453

У тіні танків, ракет і літаків

Восьмий «Рамштайн» (нарада збройових донорів України на американській базі в Німеччині) позаду. Охочі порахувати, скільки заліза, що стріляє, отримала наша країна і скільки не отримала, можуть узяти калькулятори й повправуватися у додаванні і відніманні. Гарантій, що цифри справжні, — нема. Гарантій, що союзники виконають обіцянки, — нема. Гарантій, що обіцяне надійде до нас вчасно, — тим більше.

Соромно, хлопці!

Але нема й підстав критикувати союзників за те, що вони дають стільки, скільки дають. І доводиться без кінця повторювати на їхню адресу «дякую», хоча, як справедливо зазначив президент Зеленський, сто «дякую» не замінять ста танків. З проханнями про постачання і з критикою, до речі, треба бути обережними. Щоб не спровокувати жорстку відповідь. Лідери союзних нам держав, принаймні публічно, не нагадують українським керівникам про гріхи попередників. Однак військові експерти на Заході все добре пам’ятають. Причому, не бояться звинувачень у використанні «кремлівських наративів».

Мова, звісно, про те, що починаючи з 1992 року вище ке-рівництво нашої країни не зміцнювало, а послаблювало обороноздатність України. Нам це добре відомо, але перечитувати короткий набір фактів

в інтерв’ю Філіпа Карбера, президента Центру Potomac Foundation, колишнього глави департаменту Пентагону і радника Маргарет Тетчер (у нього ще багато вагомих титулів), щонайменше, прикро. Людина ця віддавна відома як доброзичливець нашої країни і послідовний лобіст її інтересів у США. Але його, як і багатьох наших друзів, турбує повторення українськими політиками та українськими ЗМІ формули «Ви даєте нам стільки, щоб ми могли вистояти, але недостатньо, щоб ми могли перемогти. Ви, на Заході, спостерігаєте, як Україна спливає кров’ю».

Більшість моїх співвітчизників, зауважу, з наведеною формулою частково або повністю погоджуються. Та й Філіп Карбер заперечує не по суті, а за відомим трафаретом. «Це не наша вина, що ви, хлопці, продавали в країни третього світу продукцію своєї оборонної промисловості для отримання прибутків замість того, щоб розвивати свої власні Збройні сили. Навіть після семи років з початку цієї війни ви продовжували це робити. Ви виготовляли ракети дальнього радіусу дії. Але виробили тільки чотири штуки. А тепер кажете, що ми вам даємо недостатньо? Але ви ж не робили нічого, щоб у вас все було. Соромтеся».

Читати про те, що, володіючи технологіями, виробничими площами і кваліфікованими фахівцями, українська військова промисловість могла, але не виробляла танків, бронемашин та іншого сучасного озброєння (на рівні або й вище рівня за-хідних зразків), справді соромно. А посилання наших керівників на недостатнє фінансування «Укроборонпрому» змушує червоніти по самі вуха. Бо ж гроші на «Велике будівництво», «Президентський університет» та озеленення України з висадженням мільярда дерев знаходили вже під час війни без проблем. Знаходяться кошти зараз і там, де можна отримати «відкат». Включаючи поставки для ЗСУ і паливо для генераторів, яким торгують на чорному ринку. Не можна допускати цього, каже Арахамія, голова фракції «Слуга народу» у ВР, інакше судитимемо за законами воєнного часу. Але ж цей час — за вікном. Чи ви не чули, Давиде Георгійовичу?

Психологія «творця історії»

Зусилля наших патріотів зобразити путіна дурнішим, ніж він є, в умовах війни можна пояснити, але вони не вкладаються в калейдоскоп подій. Частина рішень російського бандита №1 по-своєму далекоглядна, а промови на публіці вражають своєрідною логікою. Але, як казав мій друг-психолог, цю логіку не вдається екстраполювати в минуле. Не можна, наприклад, пояснити, що глава держави розв’язав криваву війну в центрі Європи, тільки тим, що в пітерському підворітті його привчили до правила бити першим, якщо бійка неминуча.

Порівнянь розпаду СРСР з геополітичною катастрофою або спекуляцій про «єдиний народ», засвоєних путіним в ЛДУ та в «Андропівці», теж недостатньо для виправдання бомбардувань українських міст, прагнення знищити український народ і незалежну Україну. За таким виправданням кремлівському диктатору доводиться звертатися до майбутнього, а не до минулого, уявляти себе творцем історії. Якщо так, то багато чого, в рішеннях і вчинках бункерного діда стає зрозумілим. І зрозумілим стає, як тому дідові протистояти.

В ім’я майбутнього, по-перше, з путіним не можна вести переговорів й укладати угод. І тричі правий Президент України Володимир Зеленський, який закріпив своїм указом рішення РНБО про «неможливість проведення переговорів з президентом російської федерації володимиром путіним». Цього указу ніхто не скасовував. І, сподіваюся, не скасує навіть у разі нового наступу російських військ на Київ. Бункерному дідові не дістатися до Маріїнського палацу і не повторити фокусу Гітлера 1940 року з капітуляцією Франції.

Не можна, по-друге, брати до уваги загрозу застосування путіним ядерної зброї. Ні в Україні, ні взагалі ніде. З цієї загрози (перетворення світу на ядерний порох, словами Дмитра Кисельова), якщо пам’ятаєте, в 2014 році і почалася анексія Автономної Республіки Крим, порушення росією основ міжнародного права, а потім і війна. У разі переходу цієї війни в ядерну фазу у кремлівського «творця історії» попереду ніякої історії не буде. Не буде і виправдань для себе, що для психопата вкрай важливо.

По-третє, треба рішуче відкинути аргумент про невичерпні ресурси путінської росії і непереможність цієї держави. А саме цей аргумент дедалі частіше використовує московська обслуга в своїх виступах. Таких ресурсів, порівняно з ресурсами супротивників, у російської імперії в дев’ятнадцятому і на початку двадцятого століть було ще більше. Однак імперія з тріском програла Кримську і Японську війни.

Так чи інак, війна скоро за-кінчиться. Хоча очевидного виходу із ситуації не видно. Всерйоз розглядати сюжет про розкол еліт у росії і вихід якоїсь частини з підпорядкування путіну — нема підстав. Для такого варіанту необхідна не поразка в українській війні, а повне руйнування системи насильства, вибудуваної за двадцять три роки перебування чекістів при владі. Як цього домогтися — не відомо. Але надія є. Прибрав же Господь із Землі Сталіна, коли старий зійшов з глузду і вирішив розв’язати ядерну війну.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net