Страсбург — місто доріг

Ось так ми знайшлися із подружжям Ільчуків, які виявилися не лише земляками, а й близькими за духом людьми, однодумцями і майже сусідами.

Тут, у Страсбурзі, чимало українців, які допомагають ЗСУ, наближають Перемогу, постійно нагадуючи європейцям, що війна не скінчилася…

Громадська організація «Промо Україна», яка організувала маніфестацію, займається у Страсбурзі проведенням різноманітних заходів на підтримку України, волонтерством, збиранням допомоги.

Того ж дня у великому супермаркеті за містом відбувся такий збір, і в ньому взяли участь і наші дівчата. Стоячи на вході, вони роздавали листівки з проханням зібрати допомогу для українців. Відвідувачам супермаркету пропонували придбати товари із списку на листівках. На виході волонтерки складали ці товари у візок. На адресу нашої держави звучали слова підтримки, співчуття і побажання швидкого завершення підлої війни. І в Україну — до Херсона та Миколаєва — зі Страсбурга вирушив вантаж, наповнений теплими речами, харчовими продукти та засобами гігієни для наших земляків, що потерпають від окупантів.

У величному і красивому парку Оранжері ми зустрілися з Ольгою Костенко, секретарем Міграційного комітету Ради Європи. Спілкувались про соціальні проєкти і можливості співпраці з європейськими інституціями, про те, як важливо сьогодні зберігати активність українців і нагадувати світу, зокрема і Європі, про те, що війна триває й Україна палає у вогні. Ми розповідали про наші проєкти, які створюємо для активації людей поважного віку.

Пані Ольга була зворушена і здивована:

— Я не очікувала, що ваші громадські організації роблять такі потужні справи, і мені дуже приємно, що ви, як ніхто інший, розумієте потреби реальних людей.

Час і вічність

Поміж зустрічами та іншими важливими активностями ми встигали також погуляти по Страсбургу.

Місто надзвичайно красиве, оточене річкою та каналами, має у собі стільки старовинної величі, таїть безліч загадок…

Практично з кожної точки видніється собор Нотр Дам. І це не дивно. Його почали зводити ще у ХІІ столітті, і він довго вважався найвищим у світі. Це велетенська старезна велична споруда висотою 142 метри, від якої моїм першим враженням було, що собор от-от зараз завалиться. Як з’ясувалося, таке враження він справляв від самого початку через свою асиметричність. Але, ні, не завалюється, стоїть уже понад 800 років, переживаючи розквіти і падіння монархій та династій, війни та зміни влади.

Тут потрібно провести багато часу: роздивитися старовинні гобелени, якими прикрашений храм, помилуватися вишуканими мармуровими скульптурами, аркадами, що опираються на колони і ствоюють галереї. Позазирати у вітражні вікна, в яких різними кольорами сяють сонячні промені, порозглядати старовинні фрески ХІІ століття.

Невеличкий, але розкішно прикрашений орган епохи Відродження й досі не відпочиває — звучить під час служінь.

Але головна пам’ятка собору — велетенський астрономічний годинник, унікальний шедевр епохи Відродження, над яким трудилися кращі математики, художники, ремісники свого часу. Годинник показує точний час, дати, роки, астрономічні дані.

Стоячи перед ним, саме час подумати про Вічність. Адже всередині його є коліщатко, повне обертання якого триває 28000 років!

На фасаді годинника, на фоні скелета, що символізує смерть, через кожні 15 хвилин проходять фігурки. Спочатку — дитини, потім — юнака, згодом — чоловіка середніх літ і, нарешті, — згорбленого старця. Годинник нагадує нам: «Мементо море! Думай про смерть!», а отже: люби життя!

Я приходила до Нотр Дам майже щодня, щоб знову наповнитися його вічною красою. І в неділю зранку, вкотре прийшовши сюди, побачила на площі свято. Грав військовий оркестр, були присутні представники місцевої влади й духовенства, а площу оточували хвацькі вояки у старовинних строях. У Стразбурзі святкували День короля. Після урочистостей усі вирушили на церковну службу. На сцені — духовенство, хор. І перша молитва, що лунає у виконанні хору, знову вводить мене у стан дежавю. Чудовий, величний хор виконує «Кіріє елейсон» — молитву, яка є спільною для усіх християн, дуже давньою. Я згадую, що мріяла почути цю молитву наживо у виконанні хору — й от моя мрія збулася! Разом з усіма я повторюю слова молитви і грецькою, і французькою, і українською. «Господи, помилуй» — проста молитва для людей, що опинилися у важких обставинах, проста і геніальна, як рятувальне коло, кинуте вчасно на воду…

Господи, помилуй Україну!.. Навіть тут, за кілька тисяч кілометрів від Батьківщини, неможливо забути про те, що відбувається вдома. Неможливо і не потрібно забувати. Будемо діяти далі…

Поїздка до Страсбурга переконала нас, що з такою підтримкою, яку має український народ у Європі та в світі, ми просто приречені перемогти.

Ольга ФІЛІППОВА.

Одеса — Страсбург — Одеса.