Космічне суголосся душ

Цими днями Дмитрові Романовичу сповнюється 85 років. З цієї гарної нагоди пропоную читачам «ЧН» свою розвідку, яка презентує лише один аспект багатогранної творчості митця й дослідника.

Постать і творчість Григорія Савовича Сковороди входять у літературний обіг, інтерпретуючись письменниками, ще на початку ХІХ ст. Згадаємо «Наталку Полтавку» І. Котляревського, який, за однією з версій, цілком міг зустрітися зі Сковородою, звичайно ж — і Т. Шевченка. Оскільки ця проблема не є предметом наших спостережень, можемо зауважити тільки те, що подібні апеляції митців протягом уже понад двох століть представлені досить широко. Цікаво й те, що захоплення Сковородою посилюється у ХХ ст., не вщухає й у ХХІ. До художнього осягнення феномена Сковороди звертаються і поети, і прозаїки, і драматурги. Згадаємо хоча б поему-симфонію П. Тичини «Сковорода», твори І. Драча, В. Шевчука, Л. Ушкалова. Поширеною є сковородинівська апеляція, в тій чи іншій формі, й у новітній українській поезії, одним з оригінальних представників якої є Дмитро Шупта. Для нього, як справедливо зауважує Галина Лозко, «сковородинівська тема не є «ювілейною даниною» [19].

У поетичній розробці зазначеної теми Д. Шупта вирізняється тривалим зануренням та різнобічним дискурсом. Для того, щоб отримати предметне уявлення про сказане, звернемося для початку до загальної картини сковородіани цього митця. Насамперед необхідно відзначити, що Григорій Сковорода народився у Харсіках під Чорнухами, а Дмитро Шупта — в Курінці Чорнуського району. Це «земляцтво» стало для поета знаковим — певний збіг у просторі дав імпульс пошуку, духовному і творчому. Це не випадковість, бо мотив малої батьківщини є одним з провідних у ліриці поета.

«Доречно згадати, — зауважує Олексій Маков, — що не тільки поетична, але й суто біографічна версія життєпису Сковороди вирізняє Дмитра Шупту серед шанувальників любомудра. Можливо, не останню роль у цьому зіграло те, що рідне село Курінька і Сковородинівські Харсіки розташовані майже поруч, їх розділяє якихось 25 км у межах одного Чорнуського району. Та головне все-таки — це духовне тяжіння до високих орбіт думки Сковороди, суголосся незбагненного світовід-чуття» [5].

Упродовж 1960 — 1980 років Д. Шупта видав низку збірок поезій, де присутня сковородинівська тематика, з’являються такі твори і в пресі (окремі вірші та уривки з поеми) [8, 9, 10, 11]. Принципове зрушення відбувається у 1990-их, коли у 1993-у виходить друком невеличка книжечка [15], яка презентує читачеві поему «Осягнення».

Саме ця назва стає означенням духовного зв’язку поета і його героя. Саме ця назва зберігається і прочитується в наступних виданнях і творах, що продовжують тему. Упродовж 1990-х і на початку 2000-х розгортається плідна співпраця Д. Шупти з композиторами В. Стеценком та П. Лойтрою, які створюють вокальні цикли за однойменною поемою «Осягнення» [6] та циклами віршів «Кам’яна Могила» і «Велес-Книга» [16], «Шлях істини» [17].

Новий етап сковородіани Д. Шупти виразно виокремлюється в останнє десятиріччя. Його презентують такі видання, як «Осягнення» чернівецького видавництва «Букрек», «Осягнення Сковороди» одеського «Астропринта» та «Ракове здвиження» київського видавництва «УкрСіч».

Перша книжка об’єднує в собі уже згадану поему та вокальний цикл, а також цикли віршів, що розвивають сковородинівську тематику. Детальний аналіз цього видання як цілісного тексту подає Галина Лозко у рецензії «Вкраїнська Україна — ще гряде!», відзначаючи, що запропоноване авторське рішення має глибоку і вивірену мотивацію [19].

Книжка, що побачила світ в «Астропринті» [1], заслуговує особливої уваги. Її унікальність полягає в тому, що, презентуючи творчу співдружність двох поетів — Дмитра Шупти та Віталія Бошкова, вона є не тільки першим перекладом гагаузькою мовою «Саду божественних пісень» Г.С. Сковороди, а й містить оригінальні вірші відомого гагаузького поета В. Бошкова, які вперше вводять у культурний світ гагаузів образ унікального філософа-українця. Є своя закономірність і в тому, що у цьому виданні представлений і переклад гагаузькою поеми Д. Шупти «Осягнення» (за яготинським виданням «Титул», 1993 — [15]). Цю збірку, як і всі вже згадані, автори присвятили 300-літтю Григорія Сковороди.

Досить несподіваним постає задум збірки «Ракове здвиження» [18], також приуроченої до ювілею мислителя. Вона складається з трьох частин, де подані мініатюри, в яких розгорнута авторська рефлексія, зіперта як на пряму цитацію Сковороди (Частина перша. Афоризми Сковороди), так і на сковородинівські ремінісценції відомого художника й філософа Василя Химочки.

Говорячи про зазначений період, не можна оминути увагою сковородинознавчі студії Дмитра Шупти, представлені у Переяславських збірниках [12; 13; 14]. Чи не кожна із цих студій розгортає певний полемічний аспект життя і постаті нашого мислителя. Основна увага пов’язана з проблемою конкретизації місця народження Григорія Савовича [2; 14], специфікою візуалізації образу Сковороди [13], з утвердженням української, в широкому сенсі цього слова, тяглости світоглядних основ у розумінні філософом дійсності. Зазначимо, що ці проблеми знаходять своє відображення і в поетичних творах Д. Шупти.

Сказане дозволяє стверджувати про масштабність презентації теми Сковороди у творчому доробку поета й сковородинознавця. Але передусім важливо те, що ця масштабність не є суто кількісною, а визначається першочергово художньою пластикою, майстерністю поетичного висловлення.

Отже, розглядаючи ці аспекти втілення сковородинівського мотиву, насамперед зупинюся на жанровій палітрі. Як уже відзначалося, специфічним ядром мотиву є поема «Осягнення», яка цілком вкладається в означення ліричної поеми. Погоджуюся з уже згаданим дослі-дником О. Маковим, що «наш автор не тяжіє до епатажу, він не прагне довести свою сучасну екстравагантність, натомість його духовні пріоритети цілком традиційні» [5].

Не маючи виразно подієвого сюжету, ця поема розгортає своєрідне осяяння Сковородою. Цим зумовлюється і своєрідний тип ліричного героя, який уособлює шлях до Сковороди. Можемо говорити про особливості образу ліричного героя твору, коли авторська свідомість тяжіє до ототожнення ліричного Я автора та образу Сковороди як ліричного героя. Художня цілісність поеми змушує визнати, що шлях автора до Сковороди — це не стільки шлях до нього зовнішнього, скільки наближення Сковороди до себе, художнє формулювання відчуття духовної спорідненості зі своїм героєм. Тут доречно зауважити, що ця тенденція на повний голос заявить про себе в «Афоризмах Сковороди» [18] — першій частині «Ракового здвиження». Як уже мовилося, це — мініатюри, друга половина кожної з яких є сентенцією Сковороди, а авторські рядки — власною асоціацією, відгомоном, розмислом, іноді навіть зреалізованим пошуком ритму і рими до сковородинівської думки. Ба більше, інколи важко визначити, кому належить ліричний монолог. Тому Сковорода в «Осягненні» постає перед нами і знайомим, і незнайомим. Уже загально відомі параметри культурного героя включаються у суб’єктивний вир індивідуальних почуттів — переживань, терзань, сумнівів, сподівань. І знов-таки — у Д. Шупти це «осучаснення» не передбачає модернізації постаті героя, це, швидше, віднайдення вічної людини, космічного суголосся душ.

У речах своє ми щастя ловим,
Нищимо незгодних на путі.
«Хто на це хворіє,
той здоровим
Не зуміє бути у житті».

Чи:

Доволі сльози лить
І плакати, тим паче.
«Кому душа болить,
Тому і Всесвіт плаче».

Також:

Кого брать на поруки?
Де стримуючі віжки?
Всім дозолює свербіж,
аж ломить кості.
«Перевернулось правління
в муки,
Суддівство в крадіжки,
Воїнство в грабіж, а науки
в знаряддя злості».

Та:

У кожного — свій рівень,
Іншого немає.
Так і виникає дивина:
«Невеликий півень
Лева лякає,
А миша — слона».

Кажучи про громадянську позицію автора, відзначимо, що одним із завдань сучасного сковородинознавства є віднайдення українського первня у світогляді й творчості мислителя, який на перший погляд може видатись космополітом. Відтак мотив національного самоусвідомлення, відчуття не тільки всезагального, але й суто національного єднання з простором України постають органічними властивостями Сковороди Д. Шупти. Якщо у заспіві до поеми «Осягнення» ліричне почуття не визначає чітко означеного предмета ліричного переживання, національна складова якого окреслена словосполученням «рідна мова», що контамінує із широким світом, то заключний фрагмент «Поспіву» є по суті гімном України як істинного простору позачасового існування душі.

Даруй нам, Боже,
високосні мрії,
Даруй нам, Боже,
стежку до душі
І Україну, котра не старіє,
А молодіє
в чистім спориші. [17].

Роман Кракалія відзначає: «Це поема про Сковороду — нашого сучасника. Автор немовби дивиться на світ його очима — дивиться ніби в далековид з трьох століть, на минуле, що пролягло між ними двома, та прагне прозирнути в майбутнє, намагаючись змоделювати його, беручи під увагу наслідки минулого. А вони, звісно ж, є невтішними. Це є своєрідним поетичним тлумаченням Сковороди, властиво, це продовження сковородинівських пророцтв, а може, і його місії. І це, без сумніву, прозірливе бачення долі, збагачене сковородинівською наукою. Він бачить світ його очима, помноженими на власні очі, завдяки чому намальована ним картина світу стає особливо виразною. Оце, здається, і є поетовим осягненням Сковороди» [4]. Довершеність втілення авторського задуму позначено цілісністю картини світу, коли уже зазначена нами певна дихотомія ліричного героя не провокує концептуального розосередження.

«Букреківське» видання [17], що має ту ж назву «Осягнення», презентується як поезії та вокальні твори, що охоплюють сковородіану Дмитра Шупти у співпраці з композиторами П. Лойтрою та В. Стеценком. На нашу думку, цю книжку можна потрактувати не тільки як збірку текстів, але і як цілісний художній твір, синтезуючим началом якого постає мозаїчний образ Сковороди. Ця мозаїчність досягається і формою, і змістом його репрезентації. На рівні форми текст утворюють сонети, вірші, дві міні-поеми та вокальні цикли.

Не можу не погодитися з думкою дослідника О. Макова, який, розглядаючи сонети Дмитра Шупти, зауважує: «Відповідний цикл має невипадкову назву — «Сповідую Сковороду». Може, трохи перебільшуючи, але дозволю собі сказати, що сковородинство – потужний і непринагі-дний складник релігійної свідомості Дмитра Шупти, в якій міцні позиції займає Віра предків наших і якій чужа ортодоксія офіційного православ’я. Цикл складається з двадцяти одного сонета, кожен з яких має свій лейтмотив, але разом вони можуть сприйматися і як цілісний твір, як етюди ліричної поеми. Квінтесенцією циклу як цілісності може бути рядок з десятого сонета «Носити в серці образ — вища грань…», тому немає нічого дивного, що він пульсує злиттям/розуподібненням ліричного героя та Сковороди. Уява автора то прагне достовірної конкретики («На груші у гнізді завжди лелека — // Душа не відлітає із Харсік», «Чарівне Пан-Іванівко село, // В якім Сковороди всі добра й втрати»), то визнає — «Ми з ним душі міняємо подобу // І стаємо душею молоді». Сковородинівська ідея індивідуальної свободи творчої праці і духовного постання — «Вичавлюєм щораз раба-неробу // І проростаєм, наче жолуді» — це і філософія, і віра самого Дмитра Шупти, що прочитується у всій творчості поета» [5].

Кожна з названих форм окреслює певну грань постаті Сковороди і напругу емоційної думки. Як і в самій поемі «Осягнення» Д. Шупта вводить Сковороду у сьогодення, розуміючи його не тільки як мудреця і провидця, але і як людину, що «робить» дійсність. Виразними у цьому сенсі видаються міні-поеми «Шлях істини», «Кам’яна Могила» й «Сковорода над «Велес-Книгою» та «Князь світла». Уже самі назви засвідчують істотний відхід автора від трафаретних контурів культурного героя, своєрідне зближення світу Сковороди і світу поета, адже зна-йомство з творчістю Дмитра Шупти виразно засвідчує його зацікавлення нетрадиційними версіями історії.

Відштовхуючись від реальних факторів біографії Сковороди, зокрема від його подорожі до Таганрога чи Ровеньків, поет зупиняє свого героя в урочищі Кам’яної Могили. У нас нема достовірних свідчень, що Григорій Савович знав й усвідомлював цей феномен. Певна символіка криється у тому, що час його життя збігається з часом входження Кам’яної Могили в писемну історію Нового часу. У Д. Шупти Сковорода цілком обі-знаний із святилищем: дух його резонує в унісон із прабатьківським знанням.

Дослідники завжди стикаються зі своєрідною загадкою Сковороди, неможливістю площинного потрактування його постаті. Тому не випадково у сучасній літературі (маємо на увазі художню літературу) зустрічаємося з одивненням його постаті, коли барокова химерність, утаємниченість й містика урізноманітнюють художні версії. Натомість Дмитро Шупта пропонує шукати загадку Сковороди в його причетності до праукраїнського таємничого знання, до тих його смислів, які передавалися з уст в уста, не були призначені для широкого загалу [20]. Тому так органічно митець поєднує два історичні факти: перебування Сковороди в Донець-Захаржевських у Великому Бурлуці та віднайдення саме там Ізенбеком дощечок «Велесової Книги» [14]. Саме на цій основі народжується художня версія про знайомство Сковороди з цим текстом.

Такі міркування вважаю за потрібне доповнити наступним. Маючи змогу спілкуватися особисто з Дмитром Шуптою, зауважу, що в розмові на цю тему він наголошує на закономірності цієї гіпотези як своєрідної відповіді ноосфери на культурний запит. Визріваючи певний час, його версія гіпотези була оприлюднена у збірнику «Переяславські Сковородинівські студії» 2017 року [14]. Дещо пізніше він познайомився з поді-бними міркуваннями, викладеними у книжці професора Ігоря Рассохи «Справжність «Велесової Книги»: науковий доказ» 2018-го [20]. Такий перегук поглядів дослідників є закономірним результатом відродження націоцентричності наукової й художньої думки. Можемо говорити й про те, що осягнення Сковороди Дмитром Шуптою є комплексним і різнобічним процесом, який включає не тільки поетичний, а й дослідницький вектори.

Здається, висока поезія та краєзнавство не дуже то й сполучаються. І навряд чи випадає говорити про краєзнавчу лінію поезії нашого майстра, але не можна не помітити концентрації творчої уваги поета на просторі малої батьківщини — його рідна Курінька, Чорнущина, Лохвиччина, Пирятинщина, Лубенщина, де несе воду ріка Многа — Удаю, а той — Сулі, а Сула — Дніпрові [21], окреслюють не тільки знаний з дитинства простір, але і простір перебування його душі та думки. Любов, народжена у тому просторі і до того простору, є кодом його любові до людей, природи, землі, до України як вищої вартості його поетичного світу. Ліричне переживання питомого простору сполучається у Дмитра Шупти з його своєрідною історичною реконструкцією — це і наполегливе утвердження Харсік як істинного місця народження Григорія Савовича Сковороди [21], і віднайдення місця розташування Курінського Красногорівського монастиря, в якому хлопчиком співав Григорій. Симптоматичним тут є вірш «Повела мене веселка», в поетичному світі якого два хлопчики ідуть назустріч один одному:

Битий шлях із закапелка,
Де краси небес потік,
Повела мене веселка
Із Куріньки до Харсік.
Дуб у двадцять два обхвати…
Хлопчик — брилик набакир,
Із Харсік ходив співати
В Красногірський
монастир [1].

Розмова про сковородіану Дмитра Шупти не буде повною, якщо не сказати про збірку «Ракове здвиження» [18], яку він присвятив 300-літтю від дня народження Григорія Савовича. Ми уже згадували, що вона складається із трьох частин, а її поезії витримані у формі мініатюри, яка у ІІ і ІІІ частинах представлена рубаями — поетичним жанром, до якого поет звертався і раніше. Симптоматичним видається той факт, що 1998 року збірка рубаїв «Птахи попелу» [7] оприлюднена до 275-ліття Сковороди. Чи не основною прикметою «Ракового здвиження» є його відкрита інтертекстуальність, яка поєднується з відлунням барокової химерности, що прочитується уже в самій назві збірки.

Отже, I частина «Афоризми Сковороди» [18] — це твори, сформовані з двох частин, що відповідно репрезентують думку автора і Сковороди. При цьому загальне висловлювання набуває ритмізованої узгоджености. Поетично висловлена думка автора пульсує в унісон сковородинівській, не будучи при цьому її елементарною ілюстрацією чи поясненням. Ці мініатюри засвідчують варіативність, різнобарв’я словесного втілення певного позачасового сенсу. Це одночасно і діалог автора зі Сковородою, і продовження його голосу, його партії в індивідуальній інтерпретації.

Давно присипана зола
Віків нещастя за порогом.
«Не зич благому духу зла,
А плоті бути Богом».

Або:

Оглядаємо
з капищем базиліку
Й принесене в жертву ягня.
«Невже ти не чув,
що сини віку
Мудріші від синів дня».

Чи:

Врешті хижак
жертву докібчить,
За що нас хапає злість.
«Демон проти демона
не свідчить,
Вовче м’ясо хижий вовк
не їсть».

Друга частина «Світ вибору чи вибір світу» — рубаї, в яких сковородинівська настанова неупередженого філософствування, розуміння світу моральних особистісно привласнених і відрефлектованих позицій знаходить оригінальне авторське втілення.

Досить незвичайною постає III частина «Ракового здвиження». Вона має авторське жанрове уточнення — рубаї-інтарсія, яке є цілком закономірним і зумовлене включенням у текст філософсько-поетичних міркувань іншого автора — відомого художника Василя Химочки.

Обох митців спорiднює зіпертий на давню українську традицію погляд на життя, світоглядний універсyм кожного з них виростає з того коріння, яке не було чужим і для Сковороди. Отже. «Ракове здвиження» — це по суті розгорнутий поетичний діалог однодумців, для яких часова відстань не є вирішальною. Не випадково в одному із знакових рубаїв Дмитро Шупта стверджує:

Сьогодні, вчора, завтра
і завжди
Дорогу вистилатимуть сліди
Тих дервішів,
які не знають часу,
Але вкушають
простору плоди [7].

Як бачимо, загальний огляд сковородіани Дмитра Шупти засвідчує і тематичну різноманітність, і досить широку палітру її жанрового втілення. Власне художня майстерність поета заслуговує на окрему розвідку, тут ми дозволимо собі лише констатувати, що досконалість ліричних форм і поетичного висловлювання визначають неординарний внесок цього митця в осягнення Великого Сковороди.

Галина АВКСЕНТЬЄВА,
кандидат філологічних наук, доцент,
завідувачка кафедри української та зарубіжної літератур ПНПУ
імені К.Д. Ушинського.

Список використаних джерел

1. Бошков Віталій. Осягнення Сковороди: Поезії. «Сад божественних пісень» Григорія Сковороди й поема «Осягнення» Дмитра Шупти в перекладах В. Бошкова гагаузькою. – Одеса, «Астропринт», 2020.
2. Вінтер Едуард. Будь людиною і знайдеш благо: (Про Г.С. Сковороду). – «Зоря Полтавщини», 1987, 3 грудня.
3. Залізняк Борис. Запозичений жанр (Про монографію О. Сьомочкіної «Рубаї в українській поезії: від канонізації строфи до поліжанру», де розглядається збірка рубаїв Д. Шупти). – «Літературна Україна», 2005, 10 листопада.
4. Кракалія Роман. З країни Сковородинії — в країну Гагаузію. – «Чорноморські новини», 2021, 29 квітня — 1 травня.
5. Маков Олексій. Сонетна акваторія Дмитра Шупти. – «Чорноморські новини», 2017, 23 — 25 серпня.
6. Стеценко В. Осягнення: Вокальний цикл за однойменною поемою Дмитра Шупти. – Суми, «Собор», 1997.
7. Шупта Дмитро. Птахи попелу. Рубаї. – Київ, «Дніпро», 1998.
8. Шупта Дмитро. Втеча (Уривки з поеми про Г. Сковороду). – «Зоря», 1972, 13 червня.
9. Шупта Дмитро. Уривок Григорій Сковорода. – «Нова праця», 1986, 29 листопада.
10. Шупта Дмитро. Осягнення. – «Літературна Україна», 1992, 3 грудня.
11. Шупта Дмитро. Уривки з поеми «Осягнення» // Григорій Сковорода — джерело духовної величі та сучасність. Збірник наукових праць. Матеріали Переяславських ХІV Сковородинівських читань. Вип. ІІ. 2009.
12. Шупта Дмитро: Канонна ідентифікація портретних зображень Г.С. Сковороди // Переяславські Сковородинівські студії. Випуск 6. 2019.
13. Шупта Дмитро. Деякі аспекти життєпису Григорія Сковороди // Переяславські Сковородинівські студії. Випуск 7. 2021.
14. Шупта Дмитро. Перебування Г.С. Сковороди у Великому Бурлуці (гіпотеза) // Переяславські Сковородинівські студії. Випуск 4. 2017.
15. Шупта Дмитро. Осягнення. Поема. – Яготин, МПП «Титул», 1993.
16. Шупта Дмитро: Сонях сонетів. – Одеса, 1996.
17. Шупта Дмитро, Лойтра Петро, Стеценко Володимир: Осягнення. Поезії та вокальні твори. – Чернівці, «Букрек», 2020.
18. Шупта Дмитро. Ракове здвиження. Київ, «УкрСІЧ», 2021.
19. Лозко Галина. Вкраїнська Україна — ще гряде! – «Чорноморські новини», 2020, 11 червня.
20. Рассоха Ігор. Справжність «Велесової Книги»: науковий доказ. — Київ, «Український пріоритет», 2018.
21. Ляшенко Лука. Блискавиця темної ночі. — Львів, «Атлас», 1972.