Генерал Армії УНР з Аккермана

Початкову освіту Олександр отримав удома, а середню — у Кишинівському реальному училищі, заснованому випускником фізико-математичного факультету Одеського (тоді — Новоросійського) університету Миколою Дмитровичем Кодряном. Навчання там тривало сім років. Випускники реального не мали права вступати до університетів, але могли здобувати вищу освіту у технічних і військових закладах. Із випускників Кишинівського реального училища до Київського юнкерського піхотного училища в 1898 році Олександр Шайбле вступав не один. Разом з ним до Києва поїхали Михайло Вольський, майбутній полковник армії Української Держави, Олександр Гавдзинський і Михайло Райський — старші офіцери Білої армії. Серед його однокурсників по цьому училищу були також май-бутні старшини українського війська: генерал-хорунжий Олександр Пилькевич і полковники Микола Воскобойников та Леонід Савчинський.

Київське військове училище Олександр Шайбле закінчив у серпні 1900-го за першим розрядом — підпоручника і потрапив до 2-го піхотного Софійського полку, який дислокувався в Смоленську. Через п’ять років вступив до Академії Генерального штабу, яку закінчив в 1907-у, отримавши звання штабс-капітана. І тут серед його однокурсників були майбутні генерали-хорунжі Армії Української Держави та УНР Олександр Рябінін-Скляренко і Павло Панченко-Криворотенко.

Прізвища однокурсників-українців я навів для того, щоб показати, що під час навчання і в училищі, і в академії майбутнього українського генерала Олександра Шайбле оточувало українське середовище. А ще слід нагадати, що після ліквідації Січі Катериною ІІ до Буджаку переселилося багато запорожців, які засновували там козацькі поселення.

Наступні два роки штабс-капітан Шайбле проходив цензове командування ротою 6-го гренадерського Таврійського полку, який дислокувався в Москві й вважався зразковим військовим з’єднанням. Успішно пройшовши цензові випробування, був призначений старшим ад’ютантом штабу 8-ї Сибірської стрілецької дивізії в Красноярську. Згодом — старшим офіцером для доручень штабу 3-го Сибірського ар-мійського корпусу в Читі. У 1913 році йому присвоєно звання підполковника і призначено старшим ад’ютантом штабу Іркутського військового округу.

Під час Першої світової війни, у 1915-у, Олександр Шайбле потрапив на Південно-Західний фронт, отримав звання полковника й до січня 1917-го очолював штаб 60-ї піхотної дивізії. Після Лютневої революції підтримав Тимчасовий уряд. Командував 315-м піхотним Глухівським полком 79-ї піхотної дивізії. З осені 1917-го вже у званні генерал-майора виконував обов’язки командувача 23-м армійським корпусом до його розформування в січні 1918-го. У цей час підтримував федеративну реформу державного устрою росії з урахуванням вимог демократичних та національних сил.

Після жовтневого перевороту та проголошення незалежності Української Народної Республіки Олександр Шайбле добровільно вступив до українського війська. В лютому 1918 року призначений старшиною Головного управління Генерального штабу УНР. За Гетьманату — член Військово-наукового комітету, комісії з утворення військових шкіл та академій Військового міністерства Української Держави. Брав участь у розробці закону про старшинські ранги (про запровадження звання генералів), схваленого в червні 1918-го Радою Міністрів Української Держави. Після відставки гетьмана Скоропадського підтримав уряд Директорії й наполегливо відстоював закон про старшинські ранги, скасований Директорією, але пізніше відновлений за особистої ініціативи генерала Шайбле.

Наприкінці січня 1919-го Олександр Якович очолив Друге генерал-квартирмейстерство штабу Дієвої армії УНР, а невдовзі — Головне управління Генерального штабу Дієвої армії УНР та увійшов до постійного складу Ставки Головного Отамана Симона Петлюри.

Восени того ж 1919 року неочікувано ускладнилися відносини між Українською Галицькою армією Західно-Української Народної Республіки, яка діяла на Поділлі та півночі Одещини, й урядом Директорії УНР. Керівництво значно ослабленої УГА пішло на перемовини з командуванням збройними силами півдня росії на чолі з генералом Антоном Денікіним. У листопаді генерал-хорунжий Олександр Шайбле у складі делегації від Директорії терміново прибув до Одеси. Делегація УНР вважала дії знекровленої Української Галицької армії сепаратними і зрадницькими, але була вимушена визнати нове підпорядкування УГА денікінцям.

Перебуваючи на цих складних перемовинах, Олександр Якович важко захворів на тиф і 23 грудня 1919-го помер. Похований український генерал на військовій ділянці Нового (Другого християнського) цвинтаря в Одесі. На жаль, могила не збереглася.

У 2012 році благодійний фонд «Героїка» Білгорода-Дністровського запропонував місцевій владі назвати одну з вулиць міста ім’ям знаного земляка — генерала-хорунжого Армії УНР О.Я. Шайбле. Тоді цю ініціативу відкинули. Не знайшла вона підтримки й у 2016-у, коли на виконання закону про декомунізацію українські міста, містечка і села звільнялися від елементів комуністичної ідеології. Сподіваємося, що в умовах нинішньої російсько-української війни білгород-дністровці таки доб’ються, щоб їхня влада ухвалила рішення про увічнення пам’яті уродженця цього краю, одного із засновників українського війська у назві однієї з вулиць.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.