Переглядів: 844

Дипломатична місія «Щедрика»

Армія і мистецтво — надважливі. Як 100 років тому, так і тепер

Понад сотню літ у багатьох країнах тріумфально лунає український «Щедрик» з музикою подільського композитора Миколи Леонтовича, чиє 145-річчя вшановували 13 грудня. Хоча не всі прислухаються і знають, що знаменита Carol of the Bells — це та ж українська пісня з англійським текстом.

У рік повномасштабної російсько-української війни 4 грудня у Карнегі-холі в Нью-Йорку на концерті «Ноти з України: 100-річне святкування «Колядки дзвонів» «Щедрик» зібрав 2800 глядачів і ще майже 5 тисяч слухачів онлайн під час прямої трансляції. Перший же успіх у США на цій же сцені «Щедрик» здобув у 1922-у. Тоді його виконували хористи УНР, яких відрядили промотувати незалежну державу Україну. Симона Петлюру — ініціатора того міжнародного концертного туру — нідерландська преса перед тим у схвальних відгуках називала залюбленим у мистецтво головнокомандувачем.

У дні, коли Україна знову змушена відбивати напад російського війська уже в ХХІ столітті, ми говоримо з Тіною ПЕРЕСУНЬКО — авторкою книжки «Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія капели Олександра Кошиця (1919—1924)». Пані Тіна є засновницею Інституту Леонтовича — композитора, якого ЧК вбила у батьківському домі на Вінниччині у 1921-у, коли «Щедрик» впевнено підкорював Європу. Спілкування відбулося у рамках проєкту «Культура як зброя».

— Тіно, пісня «Щедрик» на музику Миколи Леонтовича — це феноменальний приклад того, як вищого ґатунку культура гуртує навколо України прихильників у всьому світі вже понад 100 років. Які чинники, попри дуже важке становище УНР, визначили такий результат на початку ХХ століття?

— Коли вдало поєднані мистецтво і політика — тоді й успішна культурна дипломатія. Гастролі хору Олександра Кошиця із 1919 року — це мистецька акція, але задум — політичний, і для його здійснення була потрібна політична воля.

Симон Петлюра трохи більше ста років тому — політичний лідер, глава держави, військовий діяч, український головнокомандувач. Фактично сьогодні ми прирівнюємо його до статусу Президента України.

Як і нинішній Президент, про якого ми багато говоримо як про політичну постать, котра має дуже потужний культурний бекграунд у сегменті шоу-бізнесу, Симон Петлюра мав бекграунд саме в культурі. Адже до того, як обійняти політичну й військову посади, тривалий час був культурним діячем і, як би зараз сказали, медійником.

Симон Петлюра був інформаційним менеджером, редактором і засновником українських видань. Дбав про популяризацію через пресу української справи не лише в Україні, а й за кордоном. Зокрема, у 1910-х він був головним редактором журналу «Украинская жизнь» у Москві. Це була дуже важлива місія — донести до тодішніх лідерів і жителів російської імперії українські погляди. У тому виданні публікував твори Донцова, Грушевського, інших видатних українських діячів.

Симон Петлюра сам писав велику кількість по-літичних оглядів. І що нам цікаво й важливо — театральних рецензій, літературної критики, займався перекладами, читав лекції з історії мистецтва і театру. Це була людина, яка знала культурне життя, любила його і захоплювалася ним. І це є одним з вагомих складників успіху культурної дипломатії УНР.

— Щоби протидіяти експансії московії, — важливим було те, що Симон Петлюра знав культурне життя й України, і, власне, колонізатора…

— Він добре орієнтувався у сфері культури не тільки України та Росії, а й інших країн. Одні з перших його напрацювань як журналіста, ще на початку ХХ сторіччя, — це огляди європейського культурного життя. Він писав короткі замітки про книжкові новинки за кордоном: у Лондоні, в Іспанії. Одна з його статей 1904-го присвячувалася питанню еволюції іспанської мови.

До речі, коли Олександр Кошиць у 1903—1905 роках за дорученням Миколи Лисенка поїхав на Кубань збирати український фольклор, Симон Петлюра як журналіст-початківець написав про це замітку. Про ту саму Кубань, де перед цим він сам збирав і вивчав козацькі архіви.

Петлюра був надзвичайно інтегрований в українське культурне життя. Фактично був його творцем, а згодом, на посаді очільника УНР, — фундатором культурної дипломатії України. До обрання головою Директорії курував два міністерства: військове та мистецтв. Сьогодні це теж два крила нашої національної безпеки. Нападник чинить жорстоку військову агресію. Тому є необхідність виграти війну на фронті. Але мусимо протидіяти і культурно-інформаційно. Це дуже добре усвідомлював Симон Петлюра. Тож, будучи головнокомандувачем армії і флоту Української Народної Республіки, ініціював гастролі Української республіканської капели, яку тоді ще називали «закордонною армією УНР».

— Чи залишилися письмові згадки, де Українську республіканську капелу, яка промотувала незалежну державу УНР кількарічним туром у зарубіжних країнах, називають закордонною армією УНР?

— Так. Згадки про це є у спогадах хористів, дипломатичному листуванні, різних документах. Скажімо, у звіті Українського посольства в Німеччині, яке назвало хор Олександра Кошиця «українською закордонною армією», що виконала свій обов’язок на дипломатичному фронті.

Люблю також цитату Теодора Рожанковського, тоді окружного коменданта міста Станіславова (сьогоднішнього Івано-Франківська), котрий у напутній промові співакам перед їхнім від’їздом за кордон казав: «Ідіть, дорогі Сестри і Браття, за гомоном сеї пісні в щасливу путь до повної побіди! Підніміть і високо несіть ту червону калину, хай счудується світ, хай розвеселиться рідна Україна у сім’ї вольних культурних народів, а ми, козаки, тут дома піднімемо її теж, грудьми нашими заступимо перед всяким ворогом, а як будете вертати, приймем Вас як слід достойно у вольній і щасливій великій Україні».

Тобто хор Кошиця благословили на закордонне турне як найвищий політичний провід і діячі української армії, які розуміли вагомість музичної дипломатії. Захист української землі від російської окупації і захист української ідентичності від російської ворожої пропаганди у світі — ось тодішні українські надзавдання, які ми досі вирішуємо.

— Здається, редакторська діяльність Симона Петлюри у виданні для Москви дуже добре давала йому розуміння того, чому і як треба протидіяти російським маніпуляціям. Бо ж і з 1917 року московія жорстоко переконувала зброєю, що Україна хоче «поріднитися навіки»…

— Так, він дуже добре знав російську реальність і риторику, добре розумів основи російської пропаганди. Як редактор і багаторічно журналіст також дуже добре розумів важливість донесення до аудиторій меседжів через пресу, знався на питаннях формування інформаційного середовища.

(Повну версію читайте у друкованому номері «ЧН» або в першоджерелі - на https://www.ukrinform.ua/

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net