Володимир КАБАЧЕНКО. Там, де зійшлися море й небо...

II

вони на нас не схожі — і ні на кого теж
поразки власні подають як перемоги
програють все, ніколи не признають
ні втрат-витрат, тим паче прорахунків
величні плани завзято розробляють
які затято руйнують їхні ж виконавці
своїх обіцянок ніколи не дотримують
і щиро вірять власним побрехенькам
та награбованим добром хизуються:
знімають героїчні серіали про ментів
керуються інстинктами псів павлова
міцні у зграї, окремо кожен — пшик

III

вони хайпують із нікчемних приводів
торгують завзято — лишаються винні
з’являються гучно, відкладають яйця
плодять сарану — зникають безслідно
збирають землі — втрачають сателітів
беруть-розкрадають і тихо зливають
усвідомлюють лише брутальну силу
не визнають боргів учора та сьогодні
пишаються вкраденими територіями
перебувають у світі вигаданих речей
не маючи власної культурної моделі
в інформаційній битві за картину світу

Бліц

Перехрестилися стежками
Переплелися язиками
Зустрілися. Чому мовчиш?
А ти чому, чи знаєш хто я?
А хто ти є — чи знаєш сам?
Чому мене ти не вітаєш?
Саме тому що знаю хто ти
Чому від мене не втікаєш?
Бо вже нічого не боюся
Боятися — не моя черга
Втікати і ховатися — не час
Це моя черга — з автомата
Хочу застрелити тебе
І вдертися до хати мовчки
І всістися до столу твого
Чого ти хочеш? Що шукаєш?
Творити? Нищити? Вбивати?
Вбиває ненависть і страх
Навіщо це тобі — ганьбити?
Я лише хочу знати правду
Чи правду ти готовий знати?
Не будеш знати ти її ніколи
Чи відповідь ти хочеш чути?

Степова віланела

На берег вийшла дівчина сільська
Коса русява та просте вбрання —
Відро води набрати зі ставка
 
Як невідступна думка в козака
Про товариство, зброю і коня —
На берег вийшла дівчина сільська
 
Був заповіт від писаря Панька
Що кухоль наливав собі зрання:
Відро води набрати зі ставка
 
Перо за вухом — певно з гусака
Йшов писар той, пророцтва учиняв
На берег вийшла дівчина сільська
 
Пророцтва сенс простий — війна така:
Є шабля — буде й шанс якогось дня
Відро води набрати зі ставка
 
Води — корові, дітям — молока
Смерть — ворогам, філософам — знання
На берег вийшла дівчина сільська
Відро води набрати зі ставка

Нічні сонети

I

В розімкнутих обіймах степу море спить
Прогуркотів нічний трамвай як свідок
Того що в темряві з’являється просвіт
Чи як вздовж колії шикуються стовпи
 
Ще вчора голуб із калюжі воду пив
День вже новий, але старий цей світ
Дивлюсь на місто: з трьох боків степи
Ніч у минулому — це підсумковий звіт
 
Ультрамарин і умбра — фарби ночі
Неоновим акцентом — лиш трамвай
Контраст понад усе впадає в очі
 
Щораз вслухаюся у звуки ранку
Вдивляюсь у вікно, чекав — тримай!
Вхопи проміння світла на світанку!

II

Пильнуйте уночі і вранці — повсякчас
Будьте уважними до вад і до чеснот
Громи і блискавки не обминають нас
Задіяних в симфонії низьких частот
 
Штормує море — триває майстер-клас
Ридає бас-кларнет неначе контр-фагот
Гудуть литаври тихо плаче контрабас
У звуках шторму не чутно зайвих нот
 
Пройшовся вітер сторінками партитур
Три чверті: розмір — щодо темпу: grave
Наживо запис цей іде — без коректур
 
Вже й ранок — понад овидом заграва
Шторм стишився до шепоту бандур
Дощ завершився вигуками «Браво!»

III

Навколо ніч, колючий дріт й чагарники
Те що учора було щастям — стало злом
В полон потрапили порадам завдяки
Чи врозтіч бігти? Чи надалі йти разом?
 
Гудуть хрущами запозичені думки
Задушливе, важке повітря тхне лайном
Подужаєм! Йшли полем — ідемо селом!
Ошуканих нема — в один кінець квитки
 
Шлях перемоги — це поразки й копняки
Торби і посохи: такий-сякий лаштунок
Крізь неба чорну ковдру сяють зірочки
 
Думки — свої! Свій кошт і свій рахунок!
Прямий, короткий, чи довгий навпаки
Свій шлях — як нагорода й порятунок

26.04.2020

V

Крізь плетиво думок та сито полотна
Ноктюрн від Алтанця: жінки поволі йдуть
Юрма завмерла, на мить спинилася вона
Та знову рушила у нескінченну путь
 
Вночі й удень немає спину — йде війна
Вечірні барви згаснуть, залишиться суть
В долині козаки — женці у небі жнуть
Тополі всохли всі, лишилася одна
 
Живопис в небі — там де немає меж
Письма зелена фарба — окис хрому
А місяць — крапка стронціанова, авжеж
 
Йде в засвіти митець та лиш потому
Світила в темряві та полум’я пожеж
Означують для нас шляхи додому

12.07.2020

* * *

розквітнув глід
край неба зблід
прийшов цей час
ми йдем до вас
не зупинити хід
перечити не слід
отримали ляпас
та ще один взапас
ховаємо на спід
жахіття наших бід
та витримки запас
не полишає нас
зірки і небозвід
як рибою об лід
на березі баркас
відтоді повсякчас
наш шлях на схід
нам сміх услід

* * *

Там де зійшлися море й небо
Імперію підмін пустіть на глум
Історію брехні беріть на кпини
Ці монументи, п’єси і картини
 
Трухляві міфи підніміть на сміх
Захмарні злети і реальні злидні
Як місяць ясний славні ювілеї
Чи лисина вождя у мавзолеї
 
Затяті науковці й грантожери
Знавці мистецтва і маніпуляцій
Та фахівці з поразок всіх царів
А також із тріумфів гендлярів
 
Засліплені зловісним блиском
Очей у вертухаїв на портретах
Наступники малюють нині вас
У труакар, у профіль і в анфас
 
Портрети, атрибути й антураж
До берега морського принесіть
Та не забутьте на додачу взяти
Свої амбіції й рецензії завзяті
 
Вхопіть оту коросту застарілу
Посеред моря синього втопіть
Без зайвого жалю і обговорень
На дно її пустіть у сірководень
 
Побачите як коло розійдеться
Як море поглинає провенанс
Імперського мистецтва творів
Там де зустрілись небо й море