Переглядів: 626

«Ти знаєш, що ти — людина?»

До 74-ї річниці Загальної декларації прав людини

10 грудня 1948-го Генеральна асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. Відтоді щороку відзначаємо Міжнародний день прав людини, вшановуємо мужніх українців, які в часи окупаційного тоталітарного комуністичного режиму боролися за людські й національні права рідного народу. Ризикуючи свободою, здоров’ям і життям. Пам’ятаємо життєвий подвиг Левка Лук’яненка, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола і сотень, тисяч їхніх побратимів.

Декларація стала першим в історії людства міжнародно-правовим документом, який проголошує основні права і свободи кожної особи — незалежно від місця народження і проживання, громадянства, статі, раси, національності, віросповідання, мови, освіти, соціально-го статусу, віку, здоров’я тощо. Вона є і назавжди залишиться золотим ядром усієї системи людських прав.

Про потребу в універсальному документі, який з позицій гуманізму окреслює і юридично закріплює фундаментальні людські права, отримані кожним від народження (дані нам не батьками чи владою, а самим Богом), у всі часи говорили видатні мислителі. Про це писали автори Біблії (людина створена за образом і подобою Божою, Творець наділив нас розумом, волею, рівними правами, здатністю робити свідомий вибір між добром і злом), античні юристи і філософи (Протагор: «Людина — міра всіх речей»). Ідея рівності всіх людей у природних правах на гідне й безпечне життя, волю, повагу, добробут набула розвитку у працях середньовічних просвітителів і мислителів доби Відродження.

Історія свідчить: брутально-зневажливе ставлення некомпетентної, деспотичної, жорстокої, пихатої влади до громадянських прав підданих (політичних, економічних, національних) часто призводить до вибухів кривавих революцій. І справедливої розправи повсталого народу над тиранами і визискувачами. Український народ у нинішньому столітті двічі — у 2004 і 2014 роках — підіймався проти огидних владоможних покидьків, які намагалися на догоду імперіалістичній московії потоптати наші людські права й обмежити суверенітет Батьківщини. Ми зруйнували тоді і руйнуємо нині їхні злочинні плани.

Важливі положення про права людини містяться в національних документах попередніх століть.

Одним з найперших серед них є Конституція гетьмана України Пилипа Орлика, написана в дуже складних умовах.

Ухвалена 1776 року Декларація незалежності США проголошує природність людського прагнення до свободи, щастя й політичної незалежності, визнає право громадян на революційне повалення влади, яка порушує їхні права.

Декларація прав людини і громадянина, схвалена 1789 року Національними зборами повсталої проти абсолютизму Франції, констатує: всі люди народжуються і залишаються рівними у правах, найголовнішими серед яких є невід’ємні природні права на свободу, власність, безпеку і спротив усякому гнобленню. Зазначено, що закони держави можуть забороняти робити тільки те, що є шкідливим для суспільства. Все, що не заборонене законом, — дозволене. Ніхто не може бути примушений робити те, що законом не передбачене. Декларація проголошує презумпцію невинуватості. Вимагає від влади підзвітності перед суспільством і відповідальності перед виборцями за свою діяльність. Вона скасувала рабство і кріпацтво.

Потреба в ухваленні чітко окресленої, політично визначеної та непохитної, юридично загальнообов’язкової системи фундаментальних людських прав гостро постала в буремному і трагічному ХХ столітті. У першій його половині людство пережило низку глобальних катастроф: дві кровопролитні світові війни, жертвами яких стали понад 80 мільйонів осіб, установлення тоталітарних та агресивних режимів: більшовицького — в колишньому СРСР, нацистського — в Німеччині. Обидва, не приховуючи маніакальної мети світового панування, вороже ставилися до фундаментальних надбань нашої цивілізації — гуманістичного світогляду, високої культури і людських прав. Комуністи й нацисти задля досягнення утопічних, злочинних, вузькопартійних цілей брутально порушували фундаментальні людські права. Цинічно зневажали і піддавали репресіям усіх, хто не сприймав їхніх людиноненависницьких доктрин. З ідеологічних, соціальних і національних мотивів безжально винищили мільйони співгромадян і мешканців окупованих країн.

Антинародні режими практикували масові позасудові розправи над «ворогами народу», «біологічно неповноцінними етносами» і «шкідливими класами», використовуючи нечувані доти засоби: штучні голодомори, концентраційні винищувальні табори, газові камери, загороджувальні загони, взяття і розстріли заручників. Застосування дикунського принципу колективної відповідальності призвело до депортацій багатьох народів, національних і соціальних груп. Зневага сталінським і гітлерівським тоталітарними режимами людських прав гостро виявилася під час війни між ними: у ставленні до військовополонених і мирного населення на окупованих територіях.

Гуманне прагнення запобігти повторенню нових жахіть і вселенських трагедій, поява зброї масового знищення, усвідомлення того, що світ більше почав відчувати себе єдиним цілим, вразливим і беззахисним, дало поштовх розвитку концепції прав людини.

Першим міжнародним актом повоєнного часу, що згадує про невід’ємні людські права, був Статут ООН. Він говорить про «основні свободи» і «права людини», які є обов’язковими для всіх держав-членів організації, але не називає і не конкретизує їх. Через це з’явилася потреба в документі, який уточнює перелік таких прав і свобод. Для його підготовки ще 1946 року була створена Комісія з прав людини у складі 18 осіб — представників різних національностей і політичних поглядів. У проєкт документу було покладено чотири важливі види свобод людини: свободу слова, свободу переконань, свободу від страху (у тому числі від воєн) і свободу від злиднів. Вони в концентрованому вигляді охоплюють основні права, поважають гідність і цінність кожної людської особи.

Результатом дворічної роботи цієї комісії став проєкт Загальної декларації прав людини. Після тривалого обговорення і внесення поправок Генеральна асамблея ООН схвалила Декларацію 10 грудня 1948 року. За документ голосували 40 країн. Голосів «проти» не було, але 8 делегацій утрималися під час проміжного голосування. Серед них були СРСР, УРСР, БРСР і країни радянського блоку (їм не подобалося те, що документ передбачав право громадян на вільний виїзд зі своїх країн). Але під час голосування за остаточну редакцію вони все ж таки віддали голоси за Декларацію. Хоча ніколи повною мірою не виконували її норм. Навпаки, цинічно їх порушували. Зокрема, в частині гарантування політичних та ідеологічних свобод громадян.

У наступні десятиріччя багато відважних, сильних духом людей, серед них чимало українців, за справедливі вимоги до комуністичної влади забезпечити громадянам СРСР гарантовані Декларацією людські й національні права зазнали жорстоких кримінальних переслідувань і моральних знущань.

Після затвердження Загальна декларація прав людини стала головним установчим документом ООН. Її ратифікувала більшість держав світу, в тому числі й Україна. На переконання авторів документа та урядів країн, представники яких за нього проголосували, Декларація повинна назавжди стати ефективним засобом запобігання тяжким злочинам проти людяності на всій планеті (у мирний час і під час воєн). Хоча цього складно було домогтися, оскільки документ мав морально-рекомендаційний, а не юридично-зобов’язувальний характер.

Декларація стала правовою базою для прийняття в наступні десятиліття низки інших міжнародних правових актів, які розкривають і конкретизують її зміст. Зокрема, це Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, а також два факультативні протоколи до них. 1966-го Генеральна Асамблея ООН прийняла два до-кладних договори, які завершили цей процес. Сукупність міжнародних правових актів має назву Міжнародний законопроект з прав людини. У 1968 році Міжнародна конференція ООН з прав людини констатувала: «Декларація є обов’язковою для членів міжнародного співтовариства». Лише 1976-го, після того, як договори ратифікувала більшість країн, законопроєкт отримав статус документа міжнародного права. Відтоді Декларація набула юридичного статусу і стала загальнообов’язковою для виконання всіма країнами-членами ООН.

За структурою Загальна декларація прав людини складається з преамбули, сім абзаців якої окреслюють загальні засади, і тридцяти статей, які лягли в основу всіх наступних міжнародних договорів, регіональних документів з прав людини і національних конституцій.

Проголошуючи рівність прав і свобод усіх людей, Декларація особливу увагу акцентує на природних, божественних правах кожної особи на життя, свободу, особисту недоторканність. Ос-кільки всі ми набуваємо їх уже в силу народження й належності до людського роду.

Статті 1 і 2 Декларації закладають фундамент документа, наголошуючи на принципах гідності, свободи, рівності й братерства всіх людей. Статті 3—11 проголошують індивідуальні права людини, зокрема право на життя й заборону рабства. Статті 12—17 окреслюють права індивіда в громадянському суспільстві й політичному житті.

Статті 18—21 проголошують духовні, публічні й політичні права: на свободу переконань — релі-гійних, ідеологічних, світоглядних — і вільне їх виявлення, право на свободу об’єднань і мирних зібрань, на участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.

Статті 22—27 визначають соціальні, економічні й культурні права людини: права на освіту, працю й вільний вибір роботи, на відпочинок і дозвіл-ля, на достатній життєвий рівень, на допомогу при безробітті, на соціальне забезпечення в разі хвороби, інвалідності, старості тощо.

Останні три статті Декларації визначають обов’язки індивіда перед суспільством і накладають заборону зловживати правами на шкоду цілям, закладеним у документі.

Принципи Декларації викладені в низці міжнародних договорів: Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, міжнародній Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок, Конвенції ООН про права дитини, Конвенції проти катувань і багатьох інших.

Папа Римський Іван-Павло II у промові 5 жовтня 1995 року назвав Декларацію «одним з найвищих виявів людського сумління нашого часу». Заява Європейського Союзу від 10 грудня 2003-го з нагоди 55-ї річниці Загальної декларації прав людини констатує, що Декларація «ставить права людини в центр принципів і зобов’язань, які визначають відносини в міжнародному співтоваристві».

Усі положення Загальної декларації прав людини ввійшли до Конституції України і становлять її світоглядно-правове ядро.

Актуальним є перетворення України на правову державу, в якій головним є характер відносин між громадянським суспільством і владою. Лише у правовій державі сформована народом влада юридичними засобами забезпечує дотримання, охорону й захист людських прав. У такій державі повноваження влади чітко виписані й обмежені законом. «Золотим» правилом є теза: громадяни можуть робити все, що не заборонено законом, а влада тільки те, що їй дозволено народом, який її обрав (фактично найняв на конкурсних засадах) на визначений терпін для виконання конкретних повноважень. Джерелом влади в державі, головним сувереном є народ — виборці і платники податків. А не будь-якого рівня чиновники-функціонери.

В ідеальному випадку (але, на жаль, не в нашому) не влада визначає для себе правовий статус, правила поведінки, пільги і платню. У правових країнах шляхом референдуму це має робити народ, який демократично з найкращих представників суспільства формує владу всіх рівнів. У такій державі всі посадовці — від президента до депутата місцевої громади — справді вірно, сумлінно й чесно своїми знаннями і досвідом, компетентно, відкрито і прозоро служать народові. Вони підзвітні й відповідальні перед виборцями. Не стають захребетниками в нього на шиї, паразитами, що використовують службове становище для власної наживи і незаконного збагачення.

Актуальним для громадян України є судовий захист гарантованих Конституцією і законами прав і свобод. Важливою ознакою правових держав є правосуддя — чесне й неупереджене. Звідси вислів: «Перед законом і судом усі рівні. У тому числі й судді». Довіра до українських судів через масову корумпованість нині низька. Реформи судової гілки влади ще й не починалися. Вони дадуть позитивні результати тоді, коли в суди (замість корупціонерів, аморальних типів, які, прикриваючись надмірною недоторканністю, чинять «кривосуддя») прийдуть доброчесні фахівці. Лише тоді вона стане справді незалежною від будь-чиїх впливів.

Завданням суспільства ще довго залишатиметься недопущення ситуації, яку ми переживали в часи влади «регіоналів», коли один клан силовими методами підім’яв під себе всі три гілки влади — законодавчу, виконавчу і судову.

Визначальним є формування і розвиток в Україні незалежного від влади громадянського су-спільства, концепція котрого належить до найважливіших загальнолюдських цінностей. Структурними елементами цілісної системи громадянського суспільства є різноманітні добровільні — постійні або тимчасові — об’єднання небайдужих громадян (політичні партії, численні громадські об’єднання, профспілки, товариства, збори, мітинги, «круглі столи» тощо) для задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних, духовних, професійних, екологічних, побутових та інших інтересів і досягнення суспільно значущих цілей.

Громадянське суспільство і влада повинні не протистояти одне одному, а взаємодіяти на партнерських засадах, творчо, конструктивно і результативно співпрацювати. Найактивніші і найбільш професійно підготовлені громадські діячі, що позитивно зарекомендували себе у розв’язанні суспільно значущих питань, повинні «йти у владу», ставати депутатами , керівниками громад, очільниками органів місцевої виконавчої влади. Наявність в органах влади значної кількості компетентних та енергійних посадовців з активною громадською позицією підніме рівень її професіоналізму, патріотизму, моральності і відповідальності. Відчутно підвищить довіру суспільства до неї.

На темпи і результати перебігу всіх суспільних процесів впливають стан правової свідомості, загальний рівень культури, добробуту, духовності й освіченості наших громадян.

Маємо велику надію на докорінне поліпшення реальної ситуації з правами людини в Україні, на наведення правового ладу в державі після переможного закінчення війни. Віримо: свіжий вітер давно очікуваних змін вижене з багатьох владних кабінетів пекельний сморід некомпетентності, корупції, зради, егоїзму, безвідповідальності, презирства до людей і зневаги конституційних прав українців.

Розгромивши кремлівського агресора, очистивши рідну землю від огидних загарбників, злочинних колаборантів і «тилових щурів», захисники нашої Батьківщини і Європи від кацапської чуми не обмежаться подвигами на землі, у небі й на морі. Маючи великий бойовий і життєвий досвід, поборники справедливості — героїчні й хоробрі, позбавлені страху — візьмуть активну участь у грандіозних процесах суспільних трансформацій. Згуртувавшись задля шляхетної мети, оборонці України стануть каталізатором давно очікуваних змін, покликаних розчистити шлях нашої держави до європейських стандартів — політичних, моральних і правових.

Анатолій КОВАЛЬЧУК,
правознавець, учасник боротьби
за незалежність України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net