№ 97-98 (22420-22421) четвер-субота 15-17 грудня 2022 року

Дізнатися, коли закінчиться війна, хто переможе і яким чином, не важко. От тільки звертатися треба не до Києва. Коли українські засоби масової інформації публікують прогнози, вони, найчастіше, ґрунтуються не на фактах, а на статтях експертів із The Washington Post, The New York Times, Politico і так далі — аж до ЗМІ Австралії. Якби в Антарктиді працювало ТБ і виходили газети, пінгвіни були б знавцями думок політологів, політиків, військових і лідерів держав світу з українського питання.

Ескалація в широкому сенсі

Думки безперервно змінюються, спізнюються, уточнюються і суперечать одна одній. Але хто пред’явить претензії до зведень літніх прогнозів погоди, якщо вже настала зима? За цими зведеннями Україна давно перемогла росію (фактично, практично, арифметично), запаси крилатих ракет у ворога за-кінчуються, а союзників у рашистів на Землі майже не залишилося. Економіка росії ось-ось впаде, національний лідер, хворий на голову, ховається в бункері і чекає зі страхом, коли незадоволені генерали вчинять у кремлі державний переворот.

Ця подія відбулася ще 6 грудня, коли країна відзначала День українського війська. Вона, властиво, саме й відбулася з нагоди цього свята. Свята без особливих святкувань та врочистостей. Хіба що з особливим, піднесеним настроєм, взаємними вітаннями. Попри те, що місто оговтувалося після чергових — якраз напередодні — «прильотів».

Агресор лютує, бо відчуває своє безсилля перед ЗСУ, перед їх мужністю і стійкістю, перед українським народом, отримуючи рішучу відсіч. А це, передовсім, несхитуща віра в перемогу над ворогом, котрий століттями не дає нам спокійно жити, хоч не раз упродовж нашої історії випробовував на собі міць українського духу, в основі якого — безмежна любов до Батьківщини. Прикладів багато. Згадаймо хоч би героїв Української повстанської армії, яку ворог не зумів перемогти. Нинішнє покоління українців остаточно здолає російський імперіалізм, назавжди покінчить з агресивним «рускім міром».

— Слава Україні! Ви на місці?

— Героям слава! Так, як завжди.

— Скоро буду…

Так, без зайвих слів, без представлень чи запрошень, як свій, домашній, може забігти будь-коли до нас, у «Чорноморку», Василь Іванович Дяченко.

Я вірю у тебе,
мій воїне!
Ти любов’ю моєю
озброєний.
Твій щит —
це моя молитва
У битві темряви й світла

До 74-ї річниці Загальної декларації прав людини

10 грудня 1948-го Генеральна асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. Відтоді щороку відзначаємо Міжнародний день прав людини, вшановуємо мужніх українців, які в часи окупаційного тоталітарного комуністичного режиму боролися за людські й національні права рідного народу. Ризикуючи свободою, здоров’ям і життям. Пам’ятаємо життєвий подвиг Левка Лук’яненка, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола і сотень, тисяч їхніх побратимів.

Декларація стала першим в історії людства міжнародно-правовим документом, який проголошує основні права і свободи кожної особи — незалежно від місця народження і проживання, громадянства, статі, раси, національності, віросповідання, мови, освіти, соціально-го статусу, віку, здоров’я тощо. Вона є і назавжди залишиться золотим ядром усієї системи людських прав.

9 грудня у «Грецькій залі» Одеського українського академічного музично-драматичного театру зібралися шанувальники таланту Галини Могильницької — учасниці українського правозахисного руху, українського педагога, відомої публіцистки і поетеси, щоб згадати про неї, її справи, поговорити про слід у житті нашої країни та спадок, залишений нею для нас усіх.

Тут були присутні й люди, які знали її ще молодою, активною студенткою, і ті, хто мав щастя навчатися у неї, й ті, хто стояв з нею на барикадах боротьби за незалежність України, її друзі та близькі, її колеги — філологи й історики, поети, прозаїки, журналісти, митці...

Поранений Олександр Бабій із Кричунового бореться за життя

Внаслідок отриманого на війні важкого поранення мужнього бійця паралізувало, і йому терміново потрібні гроші на реабілітацію.

Олександру 32 роки. До війни працював в освітянській сфері. Коли 24 лютого росія посипала на мирні міста України свої смертоносні ракети, молодий чоловік не вагаючись пішов у військкомат і вже о другій ночі наступної доби разом з іншими добровольцями вирушив у розташування військової частини. Оскільки відслужив строкову у прикордонних військах, був призначений командиром відділення 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського.

Родина Кудіних із Познанки від початку російської агресії — одна з найактивніших організаторок та учасниць волонтерського руху в Зеленогірській громаді, як і в По-дільському районі загалом. Пані Світлана яка є депутаткою селищної ради, разом із земляками регулярно готують різну консервацію та смакоту для хлопців із ЗСУ й тероборони, а пан Анатолій дістає все необхідне й практично 24/7 перебуває «на колесах». Свою мотивацію Кудіни пояснюють тим, що сьогодні весь український народ допомагає нашим доблесним воїнам виганяти окупантів з рідної землі, і кожен щонайбільше прагне перемоги над ненависним і безжальним ворогом.

Уже 25 лютого сільський підприємець Анатолій Кудін, який займався ковбасним бізнесом, помчав у Борщі записуватися в ряди територіальної оборони. Та через кілька днів повернувся додому вкрай засмученим, бо не потрапив у ряди захисників Вітчизни за станом здоров’я. Втім, чоловік не розгубився: взяв із сімейного бюджету близько десяти тисяч гривень і подався закуповувати необхідні речі для бійців тероборони та ЗСУ. За посильною допомогою звертався і до місцевих сільгоспвиробників та колег-підприємців. Згодом у селі розгорнув свою діяльність тиловий батальйон з випікання та виробництва м’ясних консервів, каш тощо. До цієї вкрай необхідної справи долучилося чимало патріотів з обох Познанок.

На недавньому засіданні президії Національної спілки краєзнавців України у Києві відомому одеському історику, професору Григорієві Гончаруку було вручено престижну премію імені академіка, Героя України Петра Тронька, диплом та пам’ятну медаль.

Григорій Іванович усе своє життя активно працював задля розвитку національної освіти та історичної науки. Майже половина із 40 написаних ним книжок  має краєзнавчу спрямованість, присвячена дослідженню і популяризації історико-культурних та природних багатств нашого краю. За здобутки на цій ниві у 2017 році йому було присвоєне звання «Почесний краєзнавець України».

Журі Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!», заснованого Організацією українських націоналістів і Жіночим товариством імені Ольги Басараб та Олени Теліги, визначило переможців 2022 року.

Як підкреслив голова журі, доктор філологічних наук, професор, літературознавець, історик літератури, лауреат Шевченківської премії Юрій Ковалів, цьогорічний конкурс відбувався за екстремальних обставин — російсько-української війни, коли Україна в мотивованому спротиві московському окупантові виборює право повноцінного суб’єкта свого буття. Тому в поданих на конкурс роботах «сконцентровано квінтесенцію волі нації, людського життя на межі, в напружених випробуваннях і стражданнях, означено віру в історичну справедливість».

У зимову пору підвищується ризик холодової травми або, як її частіше називають у побуті, переохолодження. Актуальність цієї проблеми посилюється через постійне нищення цивільної інфраструктури терористичними військами російської федерації.

Важливо не ігнорувати цей вид травми, оскільки тривалість її лікування більш ніж удвічі перевищує тривалість лікування постраждалих з опіками.

Що не кажіть, а про цю плодову рослину — невибагливу, зимостійку, із красивим блискучим листям і смачними ягодами, які з’являються першими на ділянці вже всередині травня, — у нас дуже мало знають.

Вряди-годи заглядаючи на численні форуми садівників-городників, зо п’ять років тому довідалася, що є така ягода — жимолость, смаком не схожа на жодну іншу. Казали, дрібними коробочками її іноді продають на Привозі, але я так і не напитала.

На цьому світі нема нікого зайвого, випадкового. Навіть сіренькі дрібні паскудники — миші, які причиняють нам стільки клопотів і шкоди, для чогось та й потрібні. Цей хитрий звір споконвіку настирливо селиться там, де мешкаємо ми, і нещадно псує все, до чого добереться: продукти, одяг, техніку, меблі. Не можна забувати, що миша, як і щур, є переносником небезпечних інфекцій, захворювань, які колись викошували цілі міста.

Чому практично всі жінки панічно бояться мишей, полохливих дрібних звірят, завжди готових сховатися і не показувати носа зі своєї схованки? А чоловікам навпаки — хоч би що!