№ 91-92 (22414-22415) четвер-субота 24-26 листопада 2022 року

У 1772 році великий математик, фізик й астроном Жозеф Луї Лагранж визначив положення точок, у районі яких тіла порівняно невеликої маси потрапляють у гравітаційну «мишоловку». Тяжіння гігантів, великих планет або зірок, робить їх невидимими і не дозволяє вибратися з пастки.

Коли нас помічають по-справжньому

Феномен мишоловки відо-мий і в історії людства. Народи, що потрапили в пастки імперій, стають на століття «невидимими» для сусідів, а їхню багатовікову культуру привласнюють і знищують. Україна впродовж століть потрапляла із пастки в пастку. А коли при розпаді імперій ненадовго звільнялася, її як незалежну державу ніхто помічати не хотів. Не хотів доти, поки наша країна не ставала ареною війни. Так було в двадцяті роки минулого століття, коли Українську Народну Республіку буквально розірвали на частини. Так сталося і під час розпаду СРСР, коли наш народ опинився на перехресті дикого капіталізму і «русского міра».

Верховна Рада України звернулася до парламентів держав світу із закликом визнати Голодомор 1932 –1933 років геноцидом українського народу.

«Мусимо визнати, що вкотре стандартна формула про те, що минулі злочини ніколи не мають повторитися, знову не спрацювала. Ті страшні події повторюються нині в Україні.

Як тоді, так і нині росія намагалася нав’язати свою волю Україні, а зіткнувшись з опором, вирі-шила вдатися до грубої нічим неприкритої сили та геноциду.

Українці! Українки! Незламний народе незламної країни!

Щойно я звернувся до Радбезу ООН і закликав реагувати. Реагувати на російський терор. Одне крісло в Радбезі досі окуповане, і щось звідти намагалися сказати. Впевнений, російську брехню вже ніхто у світі чути не хоче. Реально це крісло порожнє.

Сьогодні Європарламент визнав росію державою-терористом і закликав ЄС та держави-члени створити правову базу, щоб таке визнання працювало на національному рівні всюди у Європі й мало наслідки — саме юридичні наслідки, а не лише політичні.

Під час свого дводенного перебування на Одещині народна депутатка України, лідерка партії «Батьківщина» дала пресконференцію, цікавість до якої виявили десятки представників місцевих засобів масової інформації. Теми, порушені під час заходу, — актуальні, які стосуються, найперше, життя людей.

За словами лідерки «Бать-ківщини», після масованих ракетних ворожих атак по енергетичній інфраструктурі України особливо на часі розгортання пунктів обігріву по всій країні. Політик зазначила, що її команда вже розпочала активну роботу щодо організації таких пунктів зі спеціальними наметами, буржуйками та автономними генераторами у громадах.

Європарламент ухвалив резолюцію про визнання росії державою-спонсором тероризму. За відповідну резолюцію проголосували 494 європарламентарі, 58 були проти, 44 утрималися

У документі Європарламент визнав, що Росія здійснює «невибіркові атаки на житлові райони та цивільну інфраструктуру» в Україні, унаслідок чого загинули тисячі людей. На окупованих територіях агресори проводять «страти без суду і слід-ства, здійснюють викрадення, сексуальне насильство, катування та інші звірства», додається в резолюції. У документі згадано і про масові вбивства у Бучі, Ірпені, Ізюмі та Лимані, а також напади на маріупольський театр та залізничний вокзал Краматорська.

Картинка із життя

Так хвилююче-романтично пахне ця пізня осінь — останніми квітами, сумовитим віттям дерев і все ще зеленою, хоч і пониклою травою, та навіть оцим нудним накрапанням, на яке мало хто зважає, і тим якимось особливим запахом падолисту — навіть тут, у середмісті.

Обіч площі з великою клумбою посередині, на якій замість квітів — приземкуваті розхристані кущі, на розі вулиць біля нової пекарні, жін-ка пропонує купити у неї квіти. Скромні, без ефектного напуску, хризантеми, розкішні айстри, кожна — пишна красуня, ностальгійно-мрійливі чорнобривці — мабуть, таки останній букет. «Візьміть», — дуже тихо, майже нечутно, а може, це лише здається мені, самими очима не пропонує — просить.

У скарбницях рідкісних одеських бібліотечних фондів серед випадково вцілілих і дбайливо збережених до наших днів видань двадцятих років минулого століття мою увагу привернув часопис «Наше слово». Як зазначено на обкладинці, це «Літературний, громадсько-політичний та популярно-науковий ілюстрований додаток до газети «Більшовик Полтавщини».

Здавалося б, його офіційний партійно-ідеологічний статус не залишав місця для якоїсь особливої цікавинки чи просто нетипового повідомлення. Однак таке попереднє припущення виявилося доволі поверховим.

Упродовж жовтня-листопада у засобах масової інформації з’являлися матеріали з нагоди сумних роковин — 85-ліття масових розстрілів науковців, письменників, діячів культури в урочищі Сандармох (Карелія). Серед них був і нині призабутий український поет-футурист та прозаїк Гро Вакар.

Справжнє його ім’я — Григорій Васильович Вакарчук. Народився 1901 року (точна дата — не відома) у селі Мирони Балт-ського (нині — Подільського) району Одеської області. З юначих літ писав вірші. Із 1923-го, проживаючи в Одесі і навчаючись у сільськогосподарському інституті, друкувався в газеті «Червоний степ». Першою і єдиною книжкою Гро Вакара був антиколоніальний роман «Поїзди підуть на Париж», виданий 1932 року. На жаль, його поезії, оповідання і повість книжками не стали. У червні 1934-го з першим арештом, уже у Харкові, життя молодого письменника пішло у протилежному від Парижа і європейської цивілізації напрямку — у бік концтаборів.

19 листопада ми попрощалися зі щирим татовим товаришем Володимиром Федоровичем Барсуківським - людиною, яка ще наприкінці 1950-х не побоялася підняти свій голос проти радянської системи, яка стала учасником руху за демократизацію і незалежність України.

Народився Володимир Федорович 13 березня 1938 року в Одесі. У 1957-у закінчив Одеський технікум Міністерства промисловості продовольчих товарів УРСР за фахом «технік-технолог». Два роки працював майстром кондитерського цеху харчокомбінату у Первомайську Миколаївської області.

(Закінчення. Початок у номері за 17-19 листопада)

— Отже, з одного боку, йдеться про те, щоби дистанціюватися від росіян. З іншого — виникає потреба зануритися в російський контекст, вишукувати тріщини, підбирати попутників тощо. Хіба то не взаємовиключні процеси?

— Я розумію: поки йде війна, ми не можемо бути байдужими повністю. Ми на все реагуємо із сильними емоціями. Але загалом це нормально, що під час війни держава використовує пропагандистські інструменти. Її ціль — розколювати ворога, впливати на нього. І це треба сприймати як питання тактики. А стратегія — дистан-ціюватися.