Переглядів: 916

«Я вибрала Долю собі сама»

З нагоди ювілею заслуженої журналістки України Ольги Сірої

Якось у розмові з викладачем факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (а тоді в «Чорноморку» якраз приїхала на практику студентка цього вишу) я зауважив: «Сильна у Львові журналістська школа. І сам колись там навчався, і за Ольгу Сіру — велика дяка. Журналістка найвищого ґатунку». На цей комплімент пан професор відповів по-львівськи гонорово: «Та в нас усі такі. Баласту серед випускників немає». І вдоволено усміхнувся кутиками вуст, радіючи за похвалу на адресу своєї вихованки.

Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, —
у мене жодних претензій нема
до Долі — моєї обраниці.

Ці слова Ліни Костенко, відколи вони написані, Ольга Іванівна, а серед колег-журналістів — просто Оля, прийняла всім серцем і поставила дороговказом на своєму життєвому шляху. До речі, таким внутрішнім дороговказом — разом із біблійними і батьківськими настановами — є для неї вся поезія нашої геніальної сучасниці. Як мені здається, у найважчі, визначальні хвилини вона звертається за порадою-підтримкою, за самоствердженням саме до цих джерел: Божого слова, материних-батькових напучувань і наснажливих віршів Ліни Костенко.

Так, долю Ольга Сіра обрала сама.

І та доля — журналістика.

Є на Львівщині прадавнє, згадане ще у «Повісті минулих літ» (1097), містечко Буськ. За радянських часів і в роки Незалежності, аж до недавньої адмінреформи,  воно було районним центром. Так-от, у селі Соколівка тоді ще Буського району й народилася наша нинішня ювілярка. Що-правда, сама вона завжди уточнює: «У Соколівку я ходила до школи, а родом — із Сокола, хутора під Соколівкою». Цей хутір, що загубився поміж лісів, — справжня райська місцина. Тут під покровом густих віт, які колись ховали наших повстанців, побіля озера-ставу, де плавали білі лебеді, у звичайній дерев’я-ній хаті, що на зиму для тепла обкладалася хвоєю-листям, по-місцевому — загатою, і минало Олине дитинство. У пізнанні навколишнього світу, всотуванні всього того, що називається любов’ю до малої батьківщини і що плавно, гармонійно переростає в любов до Батьківщини великої.

Звичайно, комуністично-атеїстична пропаганда не обминула ні Соколівки, ні ще віддале-нішого й відрізаного від неї лісом Сокола, але тутешнім людом, як, до слова, на всій «ощасливленій» «визволителями» Західній Україні, приймалася хіба що задля проформи, як силувана необхідність, а жив той люд за власними одвічними законами — у вірі в Бога, у пошануванні предків і своєї правдивої (місцями — славної, місцями — трагічної), а не переписаної чужинцями минувшини, у збереженні національних символів, звичаїв, обрядів. Щонедільна служба й образи на покутті, колядки-щедрівки попід кожну хату, вишита маминими руками сорочка, що як оберіг одягається донині, реальна історія, яка стала хутірською легендою, про заступниц-тво святого Юрія, котрий порятував Сокіл за підтримку упівців від спалення німцями, батькові спомини про виселення їхньої великої родини із Холмщини — все це й багато іншого, почутого, побаченого й пережитого ще тоді, у дитинстві, назавжди закарбувалося в пам’яті, євшан-зіллям залягло у серці.

Це до питання про те, коли де і ким прищеплюється патріотизм. Змалечку, в сім’ї, найближчим оточенням, передусім — батьками. Дякуємо Ірині Степанівні й Іванові Михайло-вичу за славну доньку.

Допитливість, комунікабель-ність, прагнення пізнати світ і людину в ньому, а головне — розповісти про відкрите тобою всім не могли не привести юнку до вибору професії. Щоправда, фортеця у вигляді факультету журналістики Франкового університету підкорилася випускниці-медалістці  не відразу: перевагу тоді віддавали тим, хто мав стаж роботи. Від мрії-долі не відступилася і, попрацювавши рік операторкою зв’язку на пошті, знову подала документи до того ж вишу. То були перші роки нашої відновленої державності. І студентство  у державо-творчих процесах брало найактивнішу участь. Зрозуміло, що Оля, з її небайдужою й лідерською натурою, долучалася до всіх молодіжних акцій. Бо що тоді, що тепер переконана у слушності слів Джона Кеннеді: «Не питайте, що ваша країна може зробити для вас — питайте, що ви можете зробити для своєї країни». Така її громадянська позиція, підтверджена власним життям.

Із «Чорноморськими новинами» доля звела її ще студенткою: тричі проходила в нас практику. А в 1996-у перспективну, вже  дипломовану журналістку редакція запросила у свій штат. І, як показав час, не помилилася. Кореспондентка, оглядачка із суспільно-політичних питань, завідувачка відділу і з 2002-го — заступниця редактора. Такий сухий, за трудовою книжкою, послужний список ювілярки. Сухий, бо за кожним із цих записів — самовіддана, ба більше, жертовна праця, покладена на вівтар служіння професії в найстарішій в Україні газеті. По суті, без залишку часу на особисте життя і на волонтерських засадах. Зате у сув’я-зі-перев’язі з усіма проблемами друкованих ЗМІ загалом і «ЧН» зокрема. Не кажучи вже про нашу всеукраїнську біду — нашестя московської орди. Але й на йоту сумніву не має, що вистоїмо, переможемо!

Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся,
бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків,
хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш —
то уже навіки.

Це знову ж таки з улюбленої ювіляркою Ліни Костенко.

Для журналіста, як і для поета, надважливо — не ошукати душу читачеві.

Ольга Сіра повсякчас дотримувалася і дотримується цього принципу. Ним продиктоване кожне її слово, кожна стаття, як, зрештою, і весь контент «Чорноморки», бо ж як заступниця редактора вона найперше від-повідає за змістове і змістовне наповнення газети. Відтак не перебільшу, коли скажу, що в особі Ольги Іванівни наша редакція має те надійне опертя, яке дозволяє «Чорноморці» впевнено торувати її газетну долю-дорогу.

З роси і води вам, шановна Ольго Іванівно! Нехай не зрадить вас Доля, дорога Олю!

Від імені колективу «Чорноморських новин» —

Іван МЕЛЬНИК.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua