Переглядів: 818

Духовна броня й оберіг

Леся Воронюк ще студенткою у Чернівецькому університеті започаткувала День вишиванки, який згодом став справді міжнародним — і третього четверга травня уже більше десятка років усі свідомі українці намагаються національними вдяганками показати приналежність до єдиної нації. Нещодавно ця ініціатива отримала визнання: стала лауреатом, а також отримала головну відзнаку — премію Європейської спадщини «Європа Ностра 2022 року», премію суспільного вибору (European Heritage Awards/Europa Nostra 2022 року, Public Choice Award). У межах Саміту європейської культурної спадщини-2022 за перемогу українського Дня вишиванки проголосували понад 11 тисяч жителів континенту.

«Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) у проєкті «Культура як зброя» поспілкувався з пані Лесею про важливість креативної прив’язки до національних надбань предків, сучасну їх промоцію та конкурентоспроможність у розмаїтті європейської та світової спадщини, попри багаторічне знецінення всього українського в російській імперії, радянському союзі та в період нинішньої воєнної «денацифікації» росією України. Бо вишиванки, мова, традиції — це духовна броня й обереги.

— Лесю, Саміт європейської культурної спадщини проходив уже 59-й раз. Нині ж, наприкінці вересня, Україна зазвучала на цьому форумі вперше…

— Це вперше Україна перемогла. Наскільки я знаю, минулого року точно подавалися від нашої країни проєкти. Загалом, цей майданчик і цю можливість для української культурної спадщини ми тільки починаємо відкривати та досліджувати.

— Наскільки просто чи складно потрапити у число конкурсантів цього поважного — і за віком, і за статусом — європейського форуму?

— Подання — це великий і виснажливий шлях. Ще в жовтні-листопаді минулого року ми готували аплі-каційне досьє-анкету на понад 100 сторінок англій-ською мовою. Туди вписали всі проєкти, які ми реалізовували за 16 років діяльності, із 2006-го. Додавали величезну кількість супутнього матеріалу: фотографії та відеоматеріали із заходів, наші документальні фільми, опис проєктів (концепції, мета, ідея), опис аудиторій, з якими працюємо. Долучали список іноземних партнерів та рекомендаційні листи від інших країн, з якими працювали.

— Хто рекомендував розглядати День вишиванки як унікальну суспільну ініціативу?

— Ми мали рекомендаційні листи від Pan-European — міжнародної європейської організації, з якою спільно відкривали у Києві до 15-річчя Дня вишиванки пам’ятник Василеві Вишиваному (Вільгельму фон Габсбургу). Партнером з українського боку тоді був «Музичний батальйон». Інший рекомендаційний лист у нас був від Міністерства культури Молдови, з яким ми проводили Дні України в цій країні-сусідці. Третій — від МЗС України, яке також зі свого боку, вже як державна інституція, підтверджувало масштаб діяльності нашої ініціативи.

— Номінація, в якій здобув перемогу День вишиванки, називається трохи сухувато, по-канцелярськи: «Залучення громадян та підвищення обізнаності». Давайте змалюємо 16 років існування ініціативи цифрами: у скількох країнах люди долучалися до цього щорічного міжнародного свята?

— Справді номінація називається «Залучення громадян та підвищення обізнаності». Якщо коротко, це про наймасштабніші та найпублічніші проєкти в галузі культури.

Чому ця номінація, чому ми тут переможці? Тому що День вишиванки — це ініціатива, яка в один день об’єднує понад сто країн по всьому світу і понад 20 мільйонів українців і солідарних з нами іноземців. Ми пройшли шлях від студентської ініціативи на кілька людей до такого міжнародного масштабу.

Навіть у короткому резюме конкурсу було вказано, що наш День вишиванки є феноменом культури. Бо зовсім мало часу пройшло, відколи акція зародилася і стала настільки популярною. Це порівняно недавня ініціатива, тобто не є якоюсь дуже сталою традицією, що формувалася кілька століть, як, наприклад, День незалежності в певних країнах чи День подяки.

Нам вдалося створити зацікавленість до вишитої сорочки як до одного з елементів культурної спадщини. Ми вивели вишиванки з музейних експозицій у широкий світ. Вивели зі сфери зацікавлення етнографів чи дослідників до абсолютної популярності серед дітей у садочках, у президента, дипломатів, голлівудських зірок. Тобто створили український бренд.

— Фінансову нагороду глядацьких симпатій від Саміту європейської культурної спадщини-2022 — 10 тисяч євро — ви спрямуєте на продовження створення Музею вишиванки у Чернівцях. Розкажіть, на якій стадії ця ініціатива і про саме приміщення.

— У 2021-у для створення музею нам вдалося взяти в оренду триповерхове приміщення в центрі Чернівців — неподалік від факультету історії, полі-тології та міжнародних відносин, де зародилося свято. Ми дуже оперативно працювали, з архітекторами і дизайнерами дуже швидко створили концепцію внутрішнього та зовнішнього облаштування. Тобто наш проєкт повністю готовий до реалізації.

Цьогоріч 1 березня ми планували вже розпочинати капітальні ремонти: спочатку демонтажі, а потім — усі інші види робіт. Звичайно, 24 лютого змінило всі наші плани. Втім, ми досить швидко оговталися і на День вишиванки проводили у приміщенні музею презентацію першої відтвореної сорочки Степана Бандери спільно з проєктом «Вишивка в одязі видатних українців».

— Чи зможе музей традицій зацікавити покоління тинейджерів?

— Музей, який ми плануємо зробити, буде абсолютно модерновим музеєм реліквій і технологій. У ньому будуть презентовані старовинні строї з усіх регіонів України. Одночасно застосовуватимемо сучасні технології: наприклад, 3D, голограми, точпазли, величезну кількість моніторів та аудіовізуальних спецефектів.

Скажімо, ви на моніторі розглядаєте традиційний гуцульський стрій. Водночас ще й маєте можливість послухати опис до нього, послухати пісні і говірку відповідного регіону, побачити старовинні фото, які ми оцифровуємо.

Щодо музичної частини. Ось один з прикладів: Українське радіо має фантастичну фонотеку. Або: дуже багато хороших експедицій здійснив Центр фольклору та етнографії Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Тобто ми створюватимемо музей, де буде зосереджено дуже багато напрацювань колег попередніх років. Багато чого нам не треба створювати від самого початку, а просто об’єднати разом. Музей вишиванки буде й освітнім центром, де передбачено коворкінг, майстер-класи з митцями…

— Що відбувається загалом з фінансуванням створення Музею вишиванки у рік повномасштабного вторгнення росії в Україну?

— Зараз це у нас ключове питання — фінансування. Ми виграли 10 тисяч євро, а загальний бюджет музею — це 300—350 тисяч євро. Звичайно, поки що ми їх не маємо як одну суму. Але крапля за краплею будемо збирати.

Нагорода Саміту європейської культурної спадщини дуже надихає. Якщо проєкт музею вже на такому високому професійному, фаховому рівні визнаний, то, можливо, нам вдасться знайти слова, щоб переконувати інших, щоб вони підтримали проєкт. І тут йдеться навіть не стільки про фінансування, а саме про партнерів, які можуть забезпечувати певні види робіт.

Розумію, що зараз всі зусилля спрямовані на армію, це логічно. Ми самі шиємо сорочки і купуємо бронежилети та реанімобілі. Утім, вважаю, що якесь виробництво може забезпечити музей дверми, інше — плиткою для підлоги. Думаю, складаючи такі пазли, ми цей проєкт і втілимо…

— Ви, як сценаристка, знімаєте документальне кіно. Найвідоміший фільм — «Соловей співає, коли голос має», в якому досліджуєте питання мови та культурного фронту. На нинішньому етапі, у період жорстокої повномасштабної війни, чи вдалося, на вашу думку, за вісім місяців Україні нарешті вийти з поля російського інформаційного впливу?

— Думаю, що наші документальні фільми були вагомим чинником для отримання перемоги в номі-нації Саміту європейської спадщини. Ми не просто займаємося реконструкцією сорочок чи виставками в класичному розумінні, а шукаємо доступні формати, щоб говорити про стрій, культурну спадщину загалом. І мова також є частиною культурної спадщини кожного народу.

Починаючи з лютого війна дуже сильно актуалізувала питання самоідентичності українців. І дуже великою ціною. Але все-таки ми маємо позитивні зміни в тому, що багато українців переходять на українську мову.

Відстежуючи це питання, можемо зробити висновок, що міфи, які раніше використовувала росія, зараз уже відмерли. Оці маніпуляції «какая разніца, на каком язике» — практично вже не циркулюють у нашому просторі. Вже не поширюються меседжі про те, що десь у якихось регіонах розмовляли українською чи не розмовляли, чи українською спілкувалися певні верстви, а інші не спілкувалися. Це вже пережитки.

Єдине — нова маніпуляція про мову, яка з’явилася: іноді можна почути виправдання, що нас захищають і російськомовні солдати, тому можемо говорити російською. І відповідь на це має бути єдина та очевидна: не треба ваше небажання вивчити українську мову прикривати нашими захисниками. Бо це дуже жорстока й огидна маніпуляція в стані війни, коли там гинуть наші воїни.

Говоріть кожен за себе. От ти не хочеш вчити українську мову — от ти мені свою позицію пояснюй, свою бездарність, безвідповідальність, неспроможність, відсутність патріотизму. Не треба прикриватися Збройними силами України.

Із 2019 року ми демонстрували фільм «Соловей співає, коли голос має» сотні разів у різних військових частинах і навчальних центрах. І жодного разу не чули зауважень чи критики про те, що не треба українською мовою кіно показувати і говорити.

До речі, на форумі у Празі всі учасники говорили про війну в Україні через контексти ідентичності. Про те, що ця війна ідентичностей і цінностей, коли на одних вагах — Україна та Європа, на інших — росія. І йдеться про абсолютно цивілізаційну прірву; про те, що вже ніколи нічого не може бути спільного чи єдиного з нападником на Україну.

Цінності життя, збереження культурної спадщини були напрацьовані впродовж століть у нашій країні. І те, як ці надбання руйнує ворог, є несумісним баченням світу.

— У фільмі «Соловей співає...» одним з акцентів є дуже важлива роль держави в утвердженні мови. Ви наводили приклад Ізраїлю, коли практично нежива мова іврит стала державною. Чи вже достатньо у нас забезпечені умови для розвитку державної мови?

— Ухвалений 2019 року закон про функціонування української мови закрив багато питань. У нас є інструмент, яким ми можемо і маємо користуватися. Я не думаю, що зараз потрібна ще якась додаткова регулярна політика з боку держави в питаннях мови.

Швидше потрібна чітка позиція щодо російського культурного продукту. Тобто не вибіркові якісь «чорні списки» чи «білі списки» артистів, російських книг, виданих в Україні чи Росії... А такі видання досі є, я їх навіть на «Укрпошті» бачу — всі ці кросворди і «рєцепти».

Щодо росіян, то єдине, що ми зараз можемо робити, — це перемагати їх фізично у війні й ставити на паузу їхню культуру по всьому світу. Я не думаю, що після новин про мобілізацію в росії, про погрози ядерними атаками ми щось маємо пояснювати. Це витрачання сил, ресурсів та енергії вхолосту.

І це політика певної слабкості, коли ми з ворогом говоримо його мовою на нашому державному телеканалі чи в «Єдиних новинах», бо ми йому ще намагаємося щось пояснити. Цей час давно закінчився. Він закінчився насправді ще у 2014 році, коли був окупований Крим та східні регіони.

— Ще ваші два красиві документальні фільми — «Спадок нації» та «Ткацький шлях». Де їх може побачити глядач?

— Вони є у вільному доступі на Ютубі. Ними можна користуватися, навіть не узгоджуючи з нами використання чи питання авторських прав. Наша місія виконана: ми фільми зробили — і тепер чим більше їх будуть дивитися, тим краще.

З лютого до всіх трьох фільмів просто неймовірний інтерес. У нас їх кожного дня просять для заходів, освітніх проєктів в Україні та за кордоном. За кордоном навіть більше, бо дуже багато українців тимчасово там перебувають.

І це щоразу таке неймовірне відчуття визнання того, що ти знімав ці фільми недаремно. Звичайно, всі ці речі ніяк не монетизувалися. Культура в Україні дуже погано монетизується, що є проблемою насправді. Але в час цивілізаційної війни хочеться думати, що ти у такий спосіб зробив свій внесок.

Валентина САМЧЕНКО.

(Друкується з деякими скороченнями).

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net