Фотоода Привозу

Виставка, яку підтримав департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, через фото поєднала минуле й сучасне нашого міста.

Присутні з цікавістю розглядали світлини понад 100-літньої давнини невідомого майстра та фотографії авторства пана Сергія за останні два десятиліття, зроблені з використанням особливого способу монохромного фотографічного друку — ціанотипії, винайденого ще в 1842-у британським ученим та астрономом Джоном Гершелем. Усе це разом чудово підсвітило феномен Привозу, що давно став візитівкою Одеси. Ми «прогулялися» одним із найстаріших продовольчих ринків країни, вдивилися в обличчя продавців та покупців, занурилися в його особливу атмосферу, переконалися, що Привоз не відразу став таким, яким ми його знаємо...

Як розповідають краєзнавці, більшу частину ХІХ століття ринок на Привізній площі не був самостійним, а лише одним із полюсів «системи поєднаних базарів», що закладалася ще першобудівниками міста і пронизувала історичний центр.

Ще 1794 року в Одесі за задумом інженера Франца Деволана з’явився проспект, на якому були розташовані одразу дві базарні площі. Проспект назвали Олександрівським — на честь царя, а площі — Грецькою та Базарною. Саме на них згодом розрослися Грецький базар (пропонував будь-які товари, зроблені руками: книги і картини, скрипки і рушниці, сигари і капелюшки), а також Вільний ринок, перейменований пізніше на Старий базар (нині — Старобазарна площа). Обидва не збереглися до нашого часу. Власне, Привоз і був «відділенням» Старого базару, призначеним для торгівлі безпосередньо з возів, фур тощо.

Потреби в кам’яних будівлях тоді не було, оскільки наявність великих корпусів обмежувало б «маневри» гужового транспорту. До того ж, через два квартали стояли добротні споруди Старого базару. На його головній площі розміром 105 на 88 сажнів звели кам’яницю з вежею заввишки 9 сажнів з великим «бойовим годинником», що протрималася аж до 1958 року.

Едуард Петровський пише, що понад три чверті століття Привоз не мав жодних капітальних будівель, будучи майданчиком з дерев’яними крамницями і балаганами для торгівлі різними продовольчими припасами. Ці торговельні місця здавалися в оренду міською управою на аукціонній основі, тобто через торги.

З огляду на специфіку органі-зації торгівлі Привоз був досить брудним місцем, але з 1806 року тут почали зводити облаштовані торгові ряди. Із 1827-го, коли на Привізній площі було збудовано великий ринок, він почав перетворюватися на головну торгову точку Одеси. Аж у 1913-у тут постав витончений Фруктовий пасаж, проєкт якого розробив архітектор Ф.П. Нестурх. Головною будівлею Пасаж виходив на вулицю Преображенську і складався з чоти-рьох корпусів, кожен з яких мав два поверхи. Між собою вони з’єднані арками з кованими воротами, а на стовпах були вилиті з чавуну вази з фруктами. Корпуси, які мали підвали, стояли двома рядами попарно, а між ними розташовувався широкий двір.

Розбудовувалися у місті й інші торговельні точки: у 1842 році — гостинний двір «Пале-рояль», що складався із 44 галерей, у 1903-у завершилося 15-літнє будівництво Нового базару, з’явилися Олексіївський, Слобідський, Казанський, Старокінний ринки. Всі вони стали смисловими центрами, що стимулювали розвиток міського простору навколо себе.

Але саме Привоз, без сумніву, є одним із своєрідних туристичних магнітів, одним із традиційних елементів образу нашого міста в очах його гостей. Та й самі одесити стверджують: якщо ви не були на Привозі, то не бачили Одеси. А ще переконують, що «після відвідування Привозу вам буде добре або дуже добре — залежно від того, як торгуєтеся».

Я з посмішкою згадую міністра культури однієї із країн Кавказу, який, прибувши з візитом на Одещину, на наші пропозиції відвідати оперний чи музей, відповів, що мріє побувати на Привозі, про який стільки чув і читав. У перший же день перебування в Одесі йому стало дуже добре — він гарно наторгувався та наспілкувався на Привозі.

Зрозуміло, що людей у цій локації приваблює не так товар (його швидше і зручніше можна купити в супермаркеті), як від-чуття живого духу міста. Туристи йдуть туди за місцевим колоритом, яскравими враженнями, смаками локальної кухні та всілякими «бабусиними рецептами», в надії побачити чи сфотографувати щось особливе, а головне — стати активними дійовими особами цього торговельного дива.

І саме цей колорит, збережений у фотографіях, відчули всі відвідувачі виставки Сергія Гуменюка. І саме про це говорили ті, хто допомагав підбирати матеріали до книги «Феномен одеського Привозу», — директорка Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського Юліана Амельченко, кураторка Музею української книги Олена Петрова, директорка Одеської національної наукової бібліотеки Ірина Бірюкова, директорка Одеського центру української культури Валентина Вітос, заступник директора Одеського історико-краєзнавчого музею Юрій Слюсар.

Організатори щиро запрошують усіх на Троїцьку, 49/51 — виставка триватиме до кінця жовтня.

Ярослава РІЗНИКОВА.