Переглядів: 692

Олександр БАБІЧ:«Ну а хто це робитиме, як не ми?»

Свою участь у розв’язаній росією війні — наданні ресурсної допомоги українським військовим — одеський історик-дослідник Олександр Бабіч одразу ж визначив сам. Організував на базі власної турагенції волонтерську групу, що розпочала тісно взаємодіяти з польськими організаціями, створеними для підтримки України. Ще одну місію невдовзі «спустили» з Києва — у Генштабі ЗСУ запропонували долучитися до участі в проєкті «На щиті». Так Бабіч увійшов до групи з пошуку, ексгумації загиблих воїнів, установлення імен і повернення їх до родин.

Про те, як вдається поєднувати гамірливу волонтерську діяльність зі скорботною гуманітарною місією «На щиті», спілкуємося з Олександром В’ячеславовичем в одному з приміщень турагенції «Тудой-сюдой», що нині виглядає типовим волонтерським складом, набитим пакунками з тактичною амуніцією, плащ-наметами, взуттям, оптикою, коробками з консервами. За дверима у сусідніх приміщеннях кипить робота — волонтери продовжують приймання-відправку ящиків за узгодженими адресами.

Про дві місії

— Розкажіть коротко про суть вашої роботи.

— Ми займаємося волонтерством, яке пов’язане з допомогою нашим Збройним силам, пораненим у боях, а інколи й цивільним особам. Це один бік діяльності, яку ведемо протягом пів року. А інший — робота в групі місії «На щиті». Це команда, що займається пошуками й ексгумацією з місць недавніх боїв тіл наших захисників, а також військових росії.

Місія «На щиті» створена за рішенням Генерального штабу ЗСУ. Пропозиція щодо залучення мене до роботи в цій місії, яку раніше йменували «Евакуація-200», надійшла у червні. Хто пам’ятає грецьку міфологію, знає, що так здавна повертали полеглих у боях героїв — на їхніх власних щитах. Тож у червні створили групу, до якої увійшли пошуковці, що вже мали досвід такої роботи. Що стосується мене, то це був досвід з 2008 року на місцях боїв Другої світової війни. Військово-історичний центр «Пам’ять і слава» і, зокрема, моя громадська організація «Суспільство та історична спадщина» раніше займалися ексгумацією та перепохованнями радянських солдатів. І в цьому році ми взялися, не вагаючись, до пошуково-дослідницької роботи на полях боїв наших воїнів з російськими загарбниками.

— Як це відбувається?

— Вирушаємо у відрядження на місця так званих «тимчасових поховань», згідно з наказами ЗСУ. Хоча, звісно, справж-німи похованнями їх назвати не можна, скоріш, це місця, де загиблих після боїв поспіхом присипали землею. Виїжджаємо туди за оперативною інформацією, підіймаємо тіла полеглих, стараємося встановити їхні імена і передаємо іншим військовим групам за окремим алгоритмом.

Коли йдеться про наших солдатів та офіцерів, то зазвичай після встановлення імен передаємо їх для поховання най-ближчим родичам. А якщо виявляємо місця загибелі орків, то це, як правило, передача тіл на обмін з протилежною стороною. Коли нас питають, навіщо підіймаєте росіян, пояснюємо: це для того, щоб наших хлопців якомога скоріше повернути в ті краї, звідки вони вирушили на захист Батьківщини.

Навіщо ексгумувати ворожі поховання

— Так тривало і в ті тижні, коли бригади ЗСУ перейшли в контрнаступ?

— Ні, наразі процедури обміну (тілами загиблих. — Ред.) сторони призупинили, комунікації на вищому рівні зведено до мінімуму. Триває передусім підготовча робота, але думаю, що рано чи пізно обміни все одно буде продовжено. А щодо якихось окремих аспектів, можу сказати, що були випадки, коли навіть за мертвих орків «польові командири» з того боку пропонували живих наших військовополонених… Така робота у нас.

— Організована вона за регіональним принципом?

— Спочатку групи формувалися саме так. Зокрема, нашій, одеській, групі запропонували працювати в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Ми здійснили кілька виїздів у район Баштанки, ближче до Херсона, де були «тимчасові поховання». Це були ями-вирви, до яких місцеві жителі зносили тіла загиблих росіян.

От ми й підіймали їх: російських спецназівців, десантуру. Усі кремезні, зростом під два метри, дуроломи. Вразило, серед іншого, те, що на руці одного з них, похованих у березні, годинник G-shock продовжував відлік часу у звичному режимі. Кілька місяців під землею — і працює!

Неподалік Калинівки Миколаївської області, де в березні були збиті чотири ворожі гелікоптери, місцеві воїни тероборони показали нам, де присипані землею пілоти. Привезли в поле, де стояв «скелет» гелікоптера, й один із тероборонців каже, показуючи на купу понівеченого вогнем дюралю: «Один — отут десь, шукайте. А другого потягнули собаки в напрямку лісосмуги, йдіть туди — може, щось знайдете». Однак марно шукали — жодних останків пілотів не знайшли. Зате легко знайшли тіла членів екіпажа другого ворожого гелікоптера: місцевий тракторист підвіз нас на місце, де він сам закопав трьох пілотів. Спершу вийняв кілька ковшів землі і прикопав їх десь на півтораметровій глибині. Підняли ми ті тіла й відправили на обмін.

Доводиться вести пошуки в різних місцях. Зокрема, у першій декаді вересня нас відряджали в райони Бучі й Вишгорода, де пошуки вели в лісовій зоні. З огляду на це до нашої групи додали підрозділ дніпровських кінологів, собаки яких допомагали нам знаходити «тимчасові поховання». І ми підіймали на поверхню загиблих і закатованих.

Волонтерство і марки воєнного часу

— Волонтерську групу ви створили, наскільки пам’ятаю, у 2014 році. А поновили роботу в березні?

— Уже наприкінці лютого, після приїзду до Одеси мого друга Бориса Тинки, відомого польського історика і письменника. Тільки-но росія розгорнула широкомасштабний наступ, він не поквапився відбути до Польщі, а на певний час залишився в Одесі, жив у моїй квартирі. І наприкінці лютого — на початку березня погодився щодня давати свої коментарі про ситуацію в Одесі й на півдні України для низки польських видань, радіо й телебачення. Користуючись увагою широкої аудиторії, Борис також звертався до своїх співвітчизників: «Поляки, хто з вас готовий допомагати українцям, у тому числі військовим, що боронять Миколаїв та Одесу, ось мої телефон й адреса — починаймо це робити!».

У березні ми почали приймати від поляків щотижня по дві-три вантажівки гуманітарної допомоги, згідно з переліком того, чого бракувало. Зокрема, нам почали надсилати партії перев’язувальних матеріалів і дефіцитних ліків, ящики з камуфляжним одягом, елементами спорядження і взуттям для військових, оптикою, павербанками, ліхтариками та різноманітним продовольством. Причому більші чи менші партії гуманітарної допомоги від різних груп поляків надходять до Одеси й досі. За моїми приблизними підрахунками, обсяг цієї матері-альної підтримки сягає не менше 15 мільйонів гривень.

Утім, усебічно допомагають нам не лише поляки — долучилися також ті, хто знає мене як громадського діяча, історика-дослідника й керівника турагенції. Зокрема, час від часу надходить гумдопомога навіть від туроператора з далекої Аляски. Наприклад, партії тактичних аптечок для військових. Так само надсилали нам аптечки з Болівії. А представники чиказької єврейської громади вийшли на мене через моїх одеських сусідів по двору, в якому ми проживаємо.

Спершу надсилали джгути і турнікети для зупинки кровотечі, яких бракувало військовим, а згодом також передали через одну з груп поляків реанімобіль, який ми повністю укомплектували сучасним медобладнанням з Чикаго і передали у 35-у окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського.

Ця робота, як бачите, триває: усі приміщення заставлені якимись пакунками й коробками, причому відомо, куди найближчими днями поїде кожна з них. Ну а хто це робитиме, як не ми?

— Недавно на Одеському поштамті відбулась церемонія спецпогашення поштових марок «Георгій Переможець» і «Дякую, Польще». Розкажіть, як готували цей проєкт?

— Автором ідеї виходу марки «Дякую, Польще» став Борис Тинка. Завдяки залученню до його реалізації групи художників LBWS CAT ми зібрали додатково 40 тисяч гривень на гумдопомогу для наших військових. Борис помітив на стінах одеських будинків графіті із зображенням патріотичного котика «Вірю у ЗСУ» і звернувся з пропозицією до художника Ігоря Матроскіна підтримати ідею випуску марки.

Другу марку «Георгій Переможець» теж створено на основі муралу, що вже існує. Вторговані від продажу марок кошти підуть на волонтерську діяльність, зокрема на оплату виконання «камуфляжу» для автівок, які відправляємо на фронт.

Чи довго ще стояти в Одесі Катерині ІІ і Суворову?

— І насамкінець: що думаєте як член історико-топонімічної комісії міськради про переміщення до музею пам’ятника Катерині II, який уже вп’яте за тиждень облили червоною фарбою? Одні одесити вважають, що цей об’єкт топоніміки не має історичної цінності, бо не автентичний, і служить хіба що маркером колоніальної окупації. Іншим його доля байдужа, а є і прибічники «руского міра», які проти демонтажу. Мер міста каже, що через війну «маємо переосмислити й наші пам’ятники»…

— Що стосується пам’ятників, пов’язаних із російською імперією, можу припустити, що пам’ятник Суворову буде прибраний, а Суворовський район Одеси буде перейменований. Так само, на мою думку, дуже недовго залишилося стояти па-м’ятнику Катерині II на одній із центральних площ міста. Водночас хочу додати, що набагато легше було б визначатися членам історико-топонімічної комісії за наявності більш чітких норм чинного законодавства.

Упродовж червня-серпня ми розглядали на засіданнях історико-топонімічної комісії міськради дуже багато питань, пов’язаних зі зміною деяких назв об’єктів топоніміки та введенням нових назв у публічний простір. Довелося навіть переглянути деякі процедурні моменти в організації роботи комісії, а також створити робочу групу в складі фахових істориків і чиновників, яким доручено вибрати з переліку вулиць, провулків та інших топонімічних об’єктів такі, що підпадають під дію закону про декомунізацію чи пов’язані з російською топонімікою. Очевидно, йдеться про такі вулиці, як Байкальська, Уральська, Курська, Смоленська, а також зміну назв десятків топонімічних об’єктів, пов’язаних з іменами російських воєначальників. Звісно ж, при ухваленні цих назрілих змін у міській топоніміці потрібен вдумливий та узгоджений підхід.

Михайло АКСАНЮК.

Джерело: https://www.ukrinform.ua.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net