Скульптор—«факір»

Серед інших клієнтів Заду — представники шоу-бізнесу, власники фармацевтичної компанії pastille Valda, директор архітектурних служб Ліона Антуан Кліне, почесний архітектор міста Луї Вакерлін і така харизматична фігура, як океанограф Жак-Ів Кусто, у якого художній бестіарій Задунайського викликав цілком зрозуміле захоплення. На замовлення дослідника він виконав лаконічні за формою підставки для скам’янілостей та археологічних артефактів, піднятих з морських глибин, які приваблювали своє гармоній-ністю.

Свої творчі прерогативи скульптор-коваль висловив свого часу Роберту Шом’є: «Звичайно, ми з Буером — художники, але що приємно, то це те, що ми також і ремісники. Це означає, що в основі нашого мистецтва є ремесло, техніка. Усі мистецтва існують для решти, але серед тих, хто ними займається, багато хто, художники чи письменники, схильний про це забувати. Для нас це було неможливим. Ми працюємо з важким і бунтівливим матеріалом, і закони, які підкоряють його нашій уяві, існували задовго до нас. Ми повинні розпочинати з підкорення йому. Техніка, якою ми володіємо, не лише служить нам для створення наших робіт, вона підтримує нас у повному зв’язку з реальністю та спрямовує нашу уяву, щоб не віддаватися недоречним мріям».

«З Богом, вогнем і залізом»

Наскільки дозволяє джерельна база, з’ясуємо світогляд М. Задунайського.

У Тьєра Роша знаходимо таке свідчення: «І все ж цей своєрідний аспект його творчості (звернення до теми ув’язнення. — В.К.) не повинен кидати тінь на гуманіста, людину, що любить життя, члена «Clou» («Цвях») — зібрання ліонських шансоньє, яке він відвідував у компанії свого друга палітурника Бюера, для якого, принагідно зазначимо, він зробив кований декор на «Квітах зла» (Ш. Бодлера. — В.К.) або «Незвичайних історіях» Едгара По».

Коли Західною Європою поширювалася ідеологія фашизму, а Іспанія перебувала на грані громадянської війни, художник примкнув до лівої «групи Будівельників» (groupe des Bаtisseurs), лідером якої був симпатик СРСР, член компартії, скульптор Джордж Салендра. Першою відомою масовою акцією групи стала демонстрація на Біржі праці в Ліоні у 1935 році. Учасники цього руху були також під впливом поета-антифашиста і на той час прибічника сталінізму, бунтівливого Луї Арагона. Той виступав за поєднання етики і політики та за «філософію соціальної відповідальності інтелектуала». Незважаючи на політичну заангажованість, учасники groupe des Bаtisseurs були не позбавлені певного ідеалізму, сприймаючи об’єднання як «союз художників, що прагнуть діяти у дусі креативної творчості в усіх сферах думки та дії, який коли-небудь було презентовано великими спільнотами».

Подібні симпатії певним чином визначили громадянську позицію Задунайського під час Другої світової війни. Із 1939-го по 1940-й він перебував у бо-йових формуваннях Вільних сил Франції. Ліон залишився у «Вільній зоні». Звернімося до вже цитованого Роша: «…У 1939 році, відчуваючи себе у боргу перед Францією, яка привітно прийняла його, без будь-яких сторонніх прохань він записався як іноземний доброволець і відповідав за спостереження за пересуванням німецьких військ. Він надав своїм спостереженням форму численних малюнків. У нього навіть була можливість врятувати життя кільком своїм товаришам, за що йому на знак вдячності було вручено «Воєнний хрест». Повернувшись до Ліона, завдяки поважному клієнтові в префектурі, він зміг отримати дозвіл на металобрухт, що дозволило продовжити роботу. З цього приводу він жартував, що міг би стати після війни великим промисловцем, бо, як це не суперечливо, залізо в ті часи не було квотоване, але він завжди відмовлявся від цього, кажучи: «Я не торговець металобрухтом». Демобілізувавшись, на знак продовження боротьби він створює «Півня»1, політичний підтекст якого не пройшов повз увагу оточуючих».

Серед творів повоєнного періоду, що розташовані переважно у Старому Ліоні, варто назвати такі: балкон, перила, великий рефлектор і декоративне кашпо для ратуші 5-го округу (1956); ворота Hоtel de Gadagne (1959) — пам’ятки архітектури XVI ст.; ворота скарбниці собору Сен-Жан (Cathеdrale Saint-Jean, 1961) і Музею друкарства (Musеe de l’Imprimerie, 1962) та двері театру Гіньоль (Thеаtre Guignol). Окремої уваги заслуговує підсвічник (можливо, семисвічник) «З Богом, вогнем і залізом» (Avec Dieu, par le feu et le fer) — девіз, взятий з Біблії, який стане лейтмотивом наступного періоду творчості митця (1951).

На проспекті Фош (avenue Foch) Михайло відкрив також власну крамницю, яку назвав «Щасливі часи». Вона діяла до 1973 року, і її закриття стало сигналом, що «щасливі часи» для художника по металу вже відходили у минуле...

Недостатня дослідженість та-кої постаті, як Михайло Задунайський, крім локалізації творчості переважно в Ліоні, пов’язана також з його певною не публічністю, відсутністю самореклами, затворництвом як художника. Вище вже мовилося про його відзначення на початку кар’єри, у 1929 році, почесним дипломом Салону декоративного мистец-тва. У 1937-у Михайла Задунайського нагородили срібною медаллю на Паризькій виставці мистецтва і технічного прогресу. Згодом його удостоїли вже золотої медалі «Французькі ремесла» (l’Artisanat Franсais), що фактично означало зарахування митця до національної художньої еліти.

Помер Мішель Задунайський 19 вересня 1983 року в маленькій комуні Отвіль-Лонес, що за 65 кілометрів від Ліона (регіон Рона-Альпи), де перебував у лікарні для онкохворих. Згідно з його останньою волею був відспіваний у православній церкві й похований у містечку Франшевіль, що за сім кілометрів на захід від Ліона, де покоїться і прах його батька — Олександра Йосиповича Задунайського.

Сьогодні твори художника є затребуваними на арт-ринку, їх представлено щонайменше на 25 відомих аукціонних домах світу. Їхня стартова ціна коливається від кількасот до 10—20 тисяч євро, а в окремих випадках перевищує 100 тисяч євро.

Насамкінець, щодо національної і культурної ідентифікації Михайла-Мішеля Задунайського. Однозначно, митець пам’ятав свої витоки, але, потрапивши до Франції у такому юному віці, був інтегрований у французький соціум і культурно відчував себе французом. Як уже мовилося, головною метою родини стало набуття французького громадянства та інтеграція у тамтешнє суспільство.

За існуючими нормами ідентифікації, згадка топоніму «Одеса» мусить містити уточнення: «Російська імперія, нині — Україна». Повідомлення на сайті Центру Ж. Помпіду, що художник народився у Криму, вводить в оману. Ймовірно, мається на увазі суміжний з Кримом регіон — Кубань (північний Кавказ), де, власне, і з’явився на світ Михайло Задунайський.

Михайло (Мішель) Задунайський — французький художник родом з України, батьки якого були підданими Російської імперії. У цьому випадку всі суперечності будуть зняті. Так ми подолаємо колоніальний синдром і дамо об’єктивну картину місця цього майстра в історичному контексті, його значення для різних культур.

Відрадно, що на Заході на це звернули увагу. Так, бюлетень «Artnet» уже змінив підходи, вказавши національну належність Михайла Задунайського — «Ukrainian».

З огляду на все описане, Михайло Задунайський постає перед нами як людина своєї епохи, що була на гребені подій — з високими інтелектуальними запитами, естет і життєлюб, а також особа з чіткою громадянською позицією, готова до ризиків у прагненні відстоювати власні ідеали. Він не позбавлений певних романтичних рис, що вкупі з талантом робить його привабливою і яскравою фігурою французького й світового мистецтва першої половини XX століття.

Володимир КУДЛАЧ,
художник, мистецтвознавець.

1. Із часів Середньовіччя символізує бойовий дух і мужність.

Від редакції. Щиро вітаємо давнього друга і поважного автора газети з днем народження й дякуємо за багатолітню волонтерську співпрацю. Здоров’я вам, шановний Володимире Андрійовичу, творчої наснаги та удачі, а всім нам — якнайшвидшої Перемоги!