Переглядів: 721

За Україною — майбутнє

Війна між демократією та нігілізмом

Росія, застаріла тиранія, прагне знищити Україну, зухвалу демократію. Перемога України підтвердить принцип самоврядування, дозволить продовжити інтеграцію Європи та дасть можливість людям доброї волі повернутися з новими силами до інших глобальних викликів. Перемога росії, навпаки, продовжить політику геноциду в Україні, підпорядкує європейців і зробить будь-яке бачення геополітичного Європейського Союзу застарілим. Якщо росія продовжить свою незаконну блокаду Чорного моря, вона може виморити голодом африканців й азіатів, що залежать від українського зерна, а це спровокує тривалу міжнародну кризу, яка практично зробить неможливою боротьбу із загальними загрозами, такими, як зміна клімату. Перемога росії зміцнить фашистів та інших тиранів, а також нігілістів, які бачать у політиці не що інше, як видовище, створене олігархами, щоб відволікти простих громадян від руйнування світу. Іншими словами, ця війна спрямована на встановлення принципів для ХХІ століття. Йдеться про політику масової смерті та про сенс життя в політиці. А також про можливість демократичного майбутнього.

Дискусії про демократію часто починаються із стародавніх міст-держав Греції. Згідно з афінською легендою про походження, божества Посейдон і Афіна підносили дари громадянам, щоб отримати статус покровителя. Посейдон, бог моря, вдарив об землю своїм тризубом, змусивши землю затремтіти і виплеснути солону воду. Він пропонував афінянам силу моря і силу у війні, але вони зблідли від смаку розсолу. Тоді Афіна посадила насіння оливи, яке проросло в оливкове дерево, що пропонувало тінь для роздумів, оливки для їжі та олію для її приготування. Дар Афіни вважався вищим, і місто взяло її ім’я та заступництво.

Грецька легенда пропонує бачення демократії як спокою, життя вдумливих роздумів і споживання. Проте Афінам доводилося вигравати війни, щоб вижити. Найвідоміший захист демократії — а саме надгробна промова Перикла — розповідає про гармонію ризику та свободи. У Посейдона була власна думка про війну: іноді тризуб потрібно збити. Він також наводив аргументи на користь взаємозалежності. Процвітання, а часом і виживання, залежить від морської торгівлі. Зрештою, як таке маленьке місто-держава, як Афіни, могло дозволити собі присвятити свій обмежений ґрунт оливкам? Стародавні афіняни харчувалися зерном, яке привозили з північного узбережжя Чорного моря, вирощеного на чорноземі території сучасної південної України. Поряд з євреями, греки є найдавнішими безперервними мешканцями України. Маріуполь був їхнім містом, поки росіяни його не зруйнували. Південний район Херсонщини, де зараз ведуться бойові дії, носить грецьку назву, запозичену від грецького міста. У квітні українці потопили російський флагман «москва» ракетами «Нептун», а Нептун — це римська назва Посейдона.

Як сталося, що державним символом України є тризуб? Його можна знайти серед пам’яток держави, яку вікінги заснували в Києві близько тисячі років тому. Після прийняття християнства від Візантії, грекомовної Східної Римської імперії, київські правителі встановили світське право. Економіка перейшла від рабства до сільського господарства, оскільки люди стали об’єктом оподаткування, а не захоплення. У наступні століття, після падіння Київської держави, українські селяни були закріпачені поляками, а потім — росіянами. Коли українські лідери заснували республіку в 1918 році, вони відродили тризуб як національний символ. Незалежність означала не лише свободу від рабства, але й свободу використовувати землю на свій розсуд. Проте Українська Народна Республіка проіснувала недовго. Як і кілька інших молодих республік, створених після розпаду Ро-сійської імперії в 1917-у, вона була знищена більшовиками, а її землі були включені до складу Радянського Союзу. Прагнучи контролювати родючий ґрунт України, Йосип Сталін викликав штучний голод, який убив близько чотирьох мільйонів жителів Радянської України в 1932—1933 роках. Також багато українців були заслані в радянські концентраційні табори, відомі як ГУЛАГи. Коли нацистська Німеччина напала на Радянський Союз, метою Адольфа Гітлера був контроль над українським сільським господарством. Серед цивільних жертв знову було багато українців — цього разу вони вже були жертвами німецьких окупантів і червоноармійців, які перемогли німців. Після Другої світової війни Радянська Україна все ж зазнала повільного процесу русифікації, під час якого її культура деградувала.

Коли в 1991 році Радянський Союз впав, українці знову вхопилися за тризуб як за національний символ. За три десятиліття, що минули відтоді, Україна рухалася, невпинно, але безпомилково, у напрямку функціональної демократії. Покоління, яке зараз керує країною, знає радянську та дорадянську історію, але розуміє самоврядування як само собою зрозуміле. У той час, коли демократія в усьому світі занепадає, а в Сполучених Штатах перебуває під загрозою, український опір російській агресії є дивовижним для багатьох підтвердженням віри в принципи демократії та її майбутнє. У цьому сенсі Україна є викликом тим людям на Заході, які забули етичні основи демократії і тим самим, свідомо чи мимоволі, поступилися полем олігархії та імперії вдома і за кордоном. Український опір є бажаним і потрібним викликом.

Тест на умиротворення

Історія демократії ХХ століття є нагадуванням про те, що відбувається, коли цей виклик не вирішено. Схоже, як було після 1991 року, період після 1918-го ознаменувався піднесенням і падінням демократії. Сьогодні переломним моментом так чи інакше є Україна, тоді як у міжвоєнній Європі це була Чехословаччина. Як і Україна у 2022-у, Чехословаччина у 1938-у була недосконалою багатомовною респуб-лікою у складному сусідстві. У 1938 і 1939 роках, після того, як європейські держави вирішили заспокоїти нацистську Німеччину в Мюнхені, гітлерівський режим придушив чехословацьку демократію шляхом залякування, безчинного вторгнення, поділу та анексії. Те, що насправді сталося в Чехословаччині, було схоже на те, що росія, здається, планувала щодо України. Риторика путіна нагадує риторику Гітлера аж до плагіату: обидва стверджували, що сусідня демократія є певною мірою тиранічною, обидва апелювали до уявних порушень прав меншин як причини для вторгнення, обидва стверджували, що сусідньої нації насправді не існує, а її держава нелегітимна.

У 1938 році Чехословаччина мала пристойні збройні сили, найкращу збройову промисловість у Європі та природний захист, покращений укріпленнями. Нацистська Німеччина, можливо, не перемогла б Чехословаччину у відкритій війні і точно не зробила б це так швидко і легко. Проте союзники Чехословаччини покинули її, а її лідери доленосно обрали еміграцію, а не опір. Поразка була, у вирішальному сенсі, моральною. І це уможливило фізичну трансформацію континенту війною, створивши деякі передумови для Голокосту європейських євреїв.

Війна в Україні є перевіркою того, чи може тиранія, яка претендує на демократію, перемогти.

До того часу, коли Німеччина напала на Польщу у вересні 1939 року, Чехословаччини вже не існувало, а її території та ресурси були перерозподілені відповідно до німецьких переваг. Тепер Німеччина мала довший кордон із Польщею, більше населення, чехо-словацькі танки та десятки тисяч словацьких солдатів. У Гітлера також був потужний союзник у Радянському Союзі, який долучився до знищення Польщі після вторгнення зі сходу. Під час вторгнення Німеччини у Францію та інші країни в 1940-у та під час битви за Британію трохи згодом того ж року німецькі транспортні засоби заправлялися радянською нафтою, а німецькі солдати користувалися радянським зерном — майже все воно було видобуте з України.

Ця послідовність подій почалася з легкого поглинання Німеччиною Чехо-словаччини. Друга світова війна, принаймні в тому вигляді, в якому вона була, була б неможливою, якби чехо-словаки дали відсіч. Ніхто не може знати, що сталося б, якби німці загрузли в Богемії в 1938-у. Але ми можемо бути впевнені, що Гітлер не мав би почуття непереборного імпульсу, який здобув йому союзників і налякав його ворогів. Напевно, радянському керівництву було б важче виправдати союз. Гітлер не зміг би використати чехословацьку зброю у своєму наступі на Польщу, який би почався пізніше, якщо взагалі почався б. Сполучене Королівство і Франція мали б більше часу, щоб підготуватися до війни і, можливо, допомогти Польщі. До 1938 року Європа виходила з Великої депресії, яка була основною силою, що спонукала людей до політичних крайнощів. Якби Гітлер отримав по носі ще під час своєї першої кампанії, привабливість ультраправих могла б впасти.

Постмодерні тирани

На відміну від чехословацьких лідерів, українські лідери вирішили боротися і були підтримані, принаймні певною мірою, іншими демократіями. Чинячи опір, українці запобігли низці дуже темних сценаріїв і виграли для європейських та північноамериканських демократій дорогоцінний час на роздуми і підготовку. Повну значущість українського опору 2022 року, як і замирення 1938-го, можна збагнути, лише якщо взяти до уваги майбутнє, яке воно відкриває або закриває. А для цього потрібне минуле, щоб зрозуміти сьогодення.

Класичне поняття тиранії та сучасна концепція фашизму допомагають зрозуміти режим путіна, але жодного з них недостатньо. Основні недоліки тираній є загальними й давно відомими, наприклад, зафіксованими Платоном у його «Республіці». Тирани опираються добрим порадам, стають одержимими, коли старіють і хворіють, і бажають залишити невмирущу спадщину. Все це, безумовно, видно з рішення путіна вторгнутися в Україну. Фашизм — специфічна форма тиранії — також допомагає пояснити сучасну росію, яка характеризується культом особи, де-факто єдиною партією, масовою пропагандою, перевагою волі над розумом і політикою «ми проти них». Оскільки фашизм ставить насильство над розумом, його можна перемогти лише силою. Фашизм був досить популярним — і не лише у фашистських країнах — до кінця Другої світової війни. Він був дискредитований лише тому, що Німеччина та Італія програли війну.

Росія, хоч і фашистська вгорі, але не наскрізь фашистська. У центрі режиму путіна лежить специфічна порожнеча. Це порожнеча в очах російських чиновників на фотографіях, коли вони дивляться в порожню середню відстань — звичка, що, на їхню думку, проєктує чоловічу незворушність. Режим путіна функціонує не шляхом мобілізації суспільства за допомогою єдиного великого бачення, як це робили фашистські Німеччина та Італія, а шляхом демобілізації окремих людей, запевняючи їх у тому, що нема певності та інституцій, яким можна довіряти. Ця звичка демобілізації була проблемою для російських лідерів під час війни в Україні, оскільки вони виховували своїх громадян дивитися телевізор, а не брати до рук зброю. Незважаючи на це, нігілізм, який лежить в основі демобілізації, становить пряму загрозу демократії.

Режим путіна є імперіалістичним та олігархічним, існування якого залежить від пропаганди, яка стверджує, що весь світ завжди такий. У той час як підтримка Росією фашизму, білого націоналізму та хаосу приносить їй певного роду прихильників, її бездонний нігілізм — це те, що приваблює громадян демократичних країн, які не знають, де знайти етичні орієнтири, яких навчили того, що демократія — це природний наслідок капіталізму або що всі думки однаково дійсні. Дар російських пропагандистів полягав у тому, щоб розбирати речі, зчищати шари, поки не залишиться нічого, крім сліз інших і власного цинічного сміху. Росія виграла пропагандистську війну, коли востаннє вторглася в Україну в 2014 році, націлившись на вразливих європейців та американців у соціальних мережах, розповідаючи про українців як про нацистів, євреїв, феміністок і геїв. Але відтоді багато чого змінилося: до влади прийшло покоління молодих українців, які спілкуються краще, ніж старші росіяни в кремлі.

Захист путінського режиму запропонували люди, які діють як літературні критики, що постійно лукавлять. Український опір, втіленням якого є президент Володимир Зеленський, був більше схожий на літературу: пильна увага до мистецтва, безперечно, але з метою артикуляції цінностей. Якщо все, що у вас є, це літературна критика, ви визнаєте, що все тане в повітрі, і визнаєте цінності, які роблять можливою демократичну політику. Але коли людина має літературу, то відчуває певну солідність і має відчуття, що втілювати цінності цікавіше й сміливіше, ніж відкидати чи кепкувати над ними.

(Далі буде).

Тімоті СНАЙДЕР,
історик і письменник, професор Єльського університету (США),
фахівець з минувшини Східної Європи.

(Переклад з англійської Вікторії Романчук, відповідальної секретарки журналу «Універсум»).

Джерело: https://hvylya.net.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net