№ 71-72 (22394-22395) четвер-субота 15-17 вересня 2022 року

Війна між демократією та нігілізмом

Росія, застаріла тиранія, прагне знищити Україну, зухвалу демократію. Перемога України підтвердить принцип самоврядування, дозволить продовжити інтеграцію Європи та дасть можливість людям доброї волі повернутися з новими силами до інших глобальних викликів. Перемога росії, навпаки, продовжить політику геноциду в Україні, підпорядкує європейців і зробить будь-яке бачення геополітичного Європейського Союзу застарілим. Якщо росія продовжить свою незаконну блокаду Чорного моря, вона може виморити голодом африканців й азіатів, що залежать від українського зерна, а це спровокує тривалу міжнародну кризу, яка практично зробить неможливою боротьбу із загальними загрозами, такими, як зміна клімату. Перемога росії зміцнить фашистів та інших тиранів, а також нігілістів, які бачать у політиці не що інше, як видовище, створене олігархами, щоб відволікти простих громадян від руйнування світу. Іншими словами, ця війна спрямована на встановлення принципів для ХХІ століття. Йдеться про політику масової смерті та про сенс життя в політиці. А також про можливість демократичного майбутнього.

Дискусії про демократію часто починаються із стародавніх міст-держав Греції. Згідно з афінською легендою про походження, божества Посейдон і Афіна підносили дари громадянам, щоб отримати статус покровителя. Посейдон, бог моря, вдарив об землю своїм тризубом, змусивши землю затремтіти і виплеснути солону воду. Він пропонував афінянам силу моря і силу у війні, але вони зблідли від смаку розсолу. Тоді Афіна посадила насіння оливи, яке проросло в оливкове дерево, що пропонувало тінь для роздумів, оливки для їжі та олію для її приготування. Дар Афіни вважався вищим, і місто взяло її ім’я та заступництво.

Успіхи Збройних сил України на початку вересня, звільнення окупованих територій на харківському та херсонському напрямках викликали вибух оптимізму у всіх, хто сумував за перемогами. Розбираючи по кісточках бездоганно виконаний обманний маневр наших військових, навіть скептики заговорили про перелом у перебігу війни з росією.

Атака критичної інфраструктури

Песимісти, серед яких і прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, вважали, однак, своїм обов’язком застерегти українське суспільство від ейфорії. Й у них є підстави. Масований удар 11 вересня ракетами й артилерією по двох найбільших ТЕС (Харківській і Зміївській), а також по 40 високовольтних трансформаторних підстанціях та розподільних лініях показав, яку відповідь підготувала нашій країні російська федерація.

«Укрпошта» розпочала другу передплатну кампанію в умовах війни. Із 5 вересня відкрито оформлення передплати газет та журналів на 2023 рік за електронними каталогами, а з 12 вересня — за друкованими.

Відновлення доставки періодики у звільнених населених пунктах відбувається за умови безпеки для клієнтів та поштовиків.

Із 24 лютого росія використовує проти України чи не всі типи ракет, що є в неї на озброєнні. Навряд чи дивно, що після шести місяців війни ми вже, як правило, розуміємо, звідки може «прилетіти»: або з Білорусі, або з Чорного моря, або з прикордонних областей рф на північному сході, або з району Каспійського моря. Агресор пускає в хід не лише сучасні ракети, а й ті зразки, які залишилися в його арсеналі ще з часів «холодної війни» минулого століття.

Безпеку нашого неба забезпечують Повітряні сили ЗСУ. Це радіотехнічні війська, які моніторять та виявляють ворожі об’єкти. Це зенітні ракетні війська, які збивають ці цілі із землі. І це наші пілоти та авіація, які воюють з противником у повітрі.

Автоматичне призначення пенсії — сервіс Пенсійного фонду України, який дозволяє подати заявку на призначення пенсії до досягнення пенсійного віку. При цьому пенсія призначається автоматично при досягненні пенсійного віку з урахуванням усіх наявних у ПФУ даних, завчасно поданих громадянами.

Це актуальний та зручний сервіс Пенсійного фонду, яким може скористатися кожен, хто ще не отримує пенсійні виплати, та який дозволяє призначати пенсію без додаткового звернення та особистого відвідування сервісного центру. Зробити це можна через вебпортал електронних послуг ПФУ (https://portal. pfu.gov.ua) в розділі «Популярні послуги» — «Анкета надання інформації для автоматичного призначення пенсії за віком» (далі — анкета), розташованому на лівому боковому меню сайта.

Міністерство соціальної політики ініціює вирішення проблем призначення субсидій і пільг в умовах війни. Метою ініціативи є забезпечення права людей на допомогу від держави за будь-яких обставин, особливо — в умовах воєнного часу. Соціальна підтримка має надходити громадянам вчасно, в коректному обсязі і в ефективний спосіб.

Для цього міністерство пропонує оновити механізм призначення субсидій і пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого й рідкого пічного побутового палива та скрапленого газу.

Осіннє сонце, ще по-літньому яскраве, сліпучо виблискує на бойовій шаблюці, тішить око малиновий козацький прапор… На майданчику побіля пам’ятника Тарасові Шевченку — сакральному місці для кожної української людини в Одесі — ГО «Чорноморське козацьке військо» приймає у своє членство нове поповнення.

Зважаючи на воєнний стан, зібралися не надто чисельно. Якраз стільки, щоби за давньою козацькою традицією утворити бодай невеличке коло. Час — середина дня. В парку, як завше в цю пору, — відпочивальники. Люди підходять ближче, запитують, що відбувається, з цікавістю слухають.

Того літа місто було засипане квітом софори. Вже, здавалося, мали б скінчитися всі суцвіття, а вони вигулькували з-поміж густого листя й розквітали, щоби далі творити ефект снігопаду.

Білий цвіт кружеляв у повітрі, сповільна опускаючись долу, на льоту висихаючи, устеляв собою вуличні хідники-тротуари, змішаними з пилюкою вихорами закручувавсь за прудкими автівками, лежав у дворах, на траві, устеляв доріжки міських скверів та парків. Жовтавий цвіт сипався чи то снігопадом, чи то загадковою пересторогою втомленої природи. Було дивно ловити себе на подібних асоціаціях посеред гарячого літа, коли в голові ліниво тлумились лише думки про затінені місця, охолоджувані приміщення супермаркетів, офісів чи власні помешкання.

Хто сказав, що море закрите? Ось воно перед нами, на всю свою широчінь, зі своєю мінливістю барв, як завше — прекрасне, пульсуюче, неспокійне… Живе! І немає нічого живішого од нього. І саме тому — смутне… То завше таке веселе, грайливе, а оце — посмутніле…

Що сталось, чого нестає тобі, чом на виду бентега? Щось воно каже у відповідь, квапливо, стурбовано — не добереш іздаля, з високого берега, зі схилів цих наших улюблених. Не чутно нічого. Та, звісно ж, знана добре відповідь його, ми ж із ним, як у подружжя щирого, де втямки все з пів слова, з пів натяку, з короткого погляду… Сумно морю без нас. Хоч і вдає, що, мовляв, байдуже. Що вистачає клопотів… А в кого ж нема їх?

У Демидівці Любашівської селищної громади вулицю і провулок Мічуріна перейменовано на честь нашого видатного письменника, літературознавця, доктора філологічних наук, професора Києво-Могилянської академії, депутата Верховної Ради І скликання, яка ухвалила Акт проголошення Незалежності України, Володимира Євгеновича Панченка.

Земляки всебічно підтримали ініціативу старости Новоселівки Ганни Головаченко, а депутати Любашівської селищної ради одностайно проголосували за увічнення в топоніміці імені славетного краянина. Ця історична подія сталася напередодні 68-річчя від дня народження Володимира Панченка, який ощасливив світ Божий 2 вересня 1954-го.

«Нехай святиться ім’я Твоє…» — друга книжка мого давнього доброго знайомого, письменника, заслуженого журналіста України Валерія М’ятовича, видана на початку літа нинішнього року (Кам’янець-Подільський, друкарня «Рута», 335 с.). Як зазначає сам автор, над нею він працював більше десяти років — із 2011-го по 2022-й, а це свідчить про те, що йому знадобилося чимало часу для глибинного осмислення нашої недавньої історії.

Перш ніж говорити детальніше про книжку, кілька слів скажу про автора. Народився Валерій М’ятович на Кіровоградщині. По закінченні в 1975 році юридичного факультету ОДУ ім. І.І. Мечникова несподівано захопився журналістикою. Завідував відділом комінтернівської районної газети «Слава хлібороба», був редактором любашівського «Хлібороба». 1983-го повернувся на Кіровоградщину, де очолював місцеву «районку» «Зоря комунізму», відділ обласної газети «Кіровоградська правда». Впродовж двадцяти років — із 1990-го по 2010-й — був головним редактором газети облради й облдержадміністрації «Народне слово», заснованої з ініціативи добре відомого одеситам літературознавця, публіциста і політика Володимира Панченка (1954 — 2019), який на той час працював у місцевому педінституті.

Пам’яті професора О.О. Птащенка

Сьогодні, 15 вересня, минає рік, як перестало битися серце Олександра Птащенка — «унікальної людини в нашій Одесі. Доктор фізико-математичних наук і поет, і фізик, і лірик в одній особі!» (Олекса Різників).

Ще в квітні 2021-го Олександр Олександрович підписав мені на згадку книжку своїх спогадів «Відлуння зустрічей і вражень». Він був одним з моїх викладачів, тоді доцентом кафедри фізичної електроніки на фізичному факультеті Одеського університету. Майже через два десятки літ я був приємно вражений, що Олександр Олександрович виявився єдиним професором мого рідного факультету, який у 2004-у виступав перед учасниками обласної конференції Малої академії наук з фізики. З того часу наші стосунки стали тіснішими і дружнішими, він дарував мені свої видання, а я, відповідно, свої, які редагував Олександр Олександрович.

Є щось архаїчне, майже сакральне і таке, що викликає повагу й захоплення у професії коваля. Це інтригуюча гра з гарячим металом, спершу — непіддатливим, згодом, під влучними ударами молотка, — прудким і пластичним, робота з яким таїть різнопланові ризики для того, хто відважився його впокорити. Напрошується порівняння з факіром, який приборкує змію — один з провідних образів у творчій спадщині ліонського скульптора-коваля і нашого земляка Михайла Задунайського (Michel Zadounaisky, 1903—1983).

У сонмі імен, які презентують французьке декоративно-прикладне мистецтво ХХ ст., зокрема таке цікаве явище, як стиль «Ар-Деко», особа цього митця для мене постала якось зненацька. Сім років тому про цю знакову для європейського мистецтва минулого століття постать уже була публікація в одеській регіональній пресі, але вона пройшла для мене непоміченою¹.

Будинок Леопольда Кеніга — пам’ятка архітектурного мистецтва, що у місті Тростянець. Маєток належав одному з найбільших цукрових магнатів кінця ХІХ століття. У новому відео проєкту «Листівки з України» / «Postcards from Ukraine» учасник Євробачення-2022 Малік Харріс розповідає історію унікальної пам’ятки, яку тепер зруйновано вдруге.

Німецький співак та автор пісень неодноразово висловлювався на підтримку України, а на національному відборі на цьогорічне «Євробачення» вийшов на сцену з написаними на гітарі словами «Я — з Україною». У проєкті Українського інституту про зруйновані пам’ятки України Малік Харріс не випадково розповідає про Будинок Кеніга: магнат був також господарем вілли на Кобленцер-штрассе — сучасної резиденції президента Німеччини у Бонні.

Відтепер одна з ділянок морського узбережжя посилена і з повітря. Майбутнього бойового побратима прикордонники Одеського загону Морської охорони врятували на одній із позицій. Назвали його Джиммі, адже це ім’я означає «удачливий» і навіть «летючий».

Ще зовсім малого, з пухнастим оперенням, моряки взяли його до підрозділу, облаштували місце й поставили, як то кажуть, на котлове забезпечення. Спочатку годували м’ясом та рибою з рук, а як трошки підріс — розкладали та підвішували їжу в різних місцях, аби Джиммі поступово вчився сам добувати собі харч.

Заступник міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Сергій Власенко взяв участь у політичному діалозі високого рівня в рамках процесу «Ліси Європи».

Учасники діалогу висловили готовність підтримати Україну у відновленні лісового сектора. Серед іншого вони обговорили важливість сталого управління лісами для збереження та покращення їх біологічного різноманіття, а також збереження балансу з іншими послугами лісової екосистеми.