Духовний стрижень — наша ідентичність

Не могли одеські художники мовчкома позоставити позад себе 31-у річницю української Незалежности, котра дала їм неоціненну можливість творити вільно, розкуто, без тиску ідеології, без підказок і вказівок. Сьогодні начебто нема ідеології. Добре це чи не дуже (швидше — друге), але ідеологія, національна ідея — в сенсі не політичному, скажемо так, не вдаючись до високоступеневих означень, — має бути в голові, а краще — в серці художника, мистця. Бо як же інакше: ти живеш під цим небом, а в душі — байдужість до всього, що тут відбувається? Так не має бути. Талант служить мистецтву, а мистецтво — нації, представляючи її світу. Тим-то на відкритті виставки й було зосіб-на заакцентоване ключове поняття Спілки: Національна. Інакше сьогодні не можна. Але де вони, наші національні творчі спілки, принагідно спитати? Чи ще живі, чи, може, існують лише формально? Сьогодні лише в Спілці художників, назагал, активно пульсує і творче, й організаційне життя.

Виставка на честь Дня Незалежности. Учасники — майже сто мистців, від кожного — по одній роботі: малярство, графіка, скульптура, всі види і жанри. Цілковита свобода творчости. Сказати щось про всіх неможливо, не можна й суб’єктивно ви-ділити окремих мистців. Всі роботи несуть на собі печать таланту, ознаки одеської мистецької школи, орієнтацію на дух, на світло. Можливо, якийсь знавець зазвичай подивиться на цей вернісаж відповідно до свого інди-відуального сприйняття його. В даному ж випадку варто, однак, піти за рішенням журі, котре, за традицією, визначило три кращих роботи виставки. Вони, ці роботи, несуть на собі відблиск таланту, хоч і неоднозначні часом, а попри те вони наче узагальнюють дух виставки, її різножанровість, а їхня ідея стрижнево пронизує увесь вернісаж… Це ідея нашої державности й нашої ідентичности, краси рідної землі, наших цінностей — перед загрозою знищення ворогом, котрий робить це упродовж століть…

Модель скульптури «Леся Українка», автор Микола Худолій. Це один з варіянтів його проєкту пам’ятника в Одесі, тема, над якою скульптор працює вже тривалий час, випробовуючи різні ідеї пам’ятника Лесі, котра, як ми знаємо, приїздила сюди понад двадцять разів. Минулорічне 150-ліття Лесі Українки поставило Одесу перед ганебним небажанням топографічної комісії міськради визначитися, нарешті, з місцем для пам’ятника — на противагу ревному бажанню зберегти в центрі скульптурну групу міфічних «засновників міста». Є тут над чим замислитись.

Пейзаж Анни Носенко «Місячний човник». Хто знає Вилкове — одразу впізнає, хоч, можливо, авторка й не ставила перед собою такого завдання. Синя місячна ніч над містечком, як відсвіт блакитного Дунаю, і місяць-красень на темній воді каналу-єрика. Сповнена ліризму та загадковості картина викликає асоціації з відомою піснею, де котиться місячне колесо в діамантову ніч.

Гобелен «Під прицілом», авторка Людмила Богачук. Строга вертикаль, складена з окремих сюжетів і навіть технік, пронизана авторським відчуттям тривоги, небезпеки. Сьогодні ми всі під прицілом, з усім, що становить властиво нас самих, нашу ідентичність.

Роман КРАКАЛІЯ.