№ 67-68 (22390-22391) четвер-субота 1-3 вересня 2022 року

Уповноважений із захисту державної мови — про мову як зброю, гімн Одеси та чому досі нікого на оштрафував

Готуючись до розмови з Уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кремнем, я, зізнатися, нервувався і навіть трохи побоювався. А раптом цей сухорлявий чиновник, який на фото виглядає суворим педантом і буквоїдом, причепиться до моєї української? Раптом згадає колишні грішки чи зверне увагу на помилки в українській версії «Думської», яких, на жаль, поки що чимало? І після розмови віддасть мене на поживу своїм вірним «шпрехенполіцаям», як люблять називати нечисленних співробітників секретаріату мовного омбудсмена російські пропагандисти…

Однак справжній Кремінь виявився зовсім не схожим на образ, створений медіа — це адекватна людина, науковець та інтелігент. Син поета! Ніякого захоплення владою. Вважає за краще не наполягати і наказувати, а вести діалог. Не кремінь, словом, але й не пластилін: є речі, в яких наш уповноважений безкомпромісний. І головна — це, звичайно, українська мова, яку йому довірено захищати. Проте стиль нинішнього уповноваженого найкраще описує словосполучення «м’яка сила». Скажу одразу: мені такий підхід подобається!

Коли цілий світ у сяючих барвах нашої національної символіки у цей день говорить про українську Незалежність, яку так мужньо відстоюють рідні Збройні сили, то неможливо — попри всі застереження – всидіти у своїх помешканнях, в тісних підвалах чи деінде.

Були часи: збиралися у вже звичних місцях, чисельно, святково… Цього ж року — ніяких зібрань, і це слушно, й на часі. То що ж: залишатися й надалі в телефонному режимі з друзями та однодумцями?

24 серпня, у День Незалежності України, на площі перед будівлею Одеської облдержадміністрації відкрито арт-об’єкт «Дитинство. 2022» пам’яті українських дітей, які загинули від рук російських окупантів.

На протитанкових їжаках висадили чорнобривці, а замість горщиків використали 363 солдатські каски — що дорівнює кількості дітей, чиє життя обірвала нинішня війна.

Проєкт сповнений алегорій, метафор і, найголовніше, нагадує кожному про те, що нам є за що боротися і що захищати.

Так тужно й потужно відгукнулася на нього талановита поетка Наталя Савчук (провідний бібліограф Національної бібліотеки України для дітей Наталя Марченко):

Сталеві струни,
що розкрилені потяги наші несли,
Світ розгортаючи крилами,
Стали сталевими їжаками,
Обрубками мрій і доріг,
Яким не судилося
прозвучати на повний голос.

Тридцять з гаком років тому на фронтоні артилерійської академії міста Леніна красувалося гасло «Наша мета — комунізм». Тоді це викликало посмішку. Із жовтня 1993-го по комунізму не доводилося стріляти з танків та гармат. Але російським курсантам знадобилися набуті навички. Більше півроку вони їх використовують, щоб вбивати українців і руйнувати українські села та міста.

Безконтактна війна і її головна проблема

Із часів винаходу гармат воєначальники мріяли про безконтактну війну, коли доля наземних операцій залежить від числа і правильного використання артилерійських одиниць, кількості та якості боєприпасів і засобів коригування вогню. Усе це тепер вдосконалюється, і настане той день, коли місця людей на полі бою займуть роботи. Втім, роботи не здатні утримати завойовані території з населенням. А в сучасній війні — це проблема номер один.

І свято, і жах, печаль, і горе… Слова зі вступного слова до традиційного відкриття художньої виставки в залі Одеської організації НСХУ.

І щастя творчости, і радість побачити багатьох колег, здивуватись і привітати з гарною роботою, сказати якісь суто фахові слова, обнятись, розцілуватись, поговорити, відчути спільну синергію… Побачити цю многоту експозиції.

26 серпня відбулося пошанування лауреатів другого муніципального конкурсу імені І.Я. Франка, заснованого торік виконкомом Одеської міської ради з нагоди 165-ліття письменника.

Як зазначила у вступному слові директорка Центральної міської бібліотеки імені Івана Франка Наталія Кликова, нагородження переможців та учасників конкурсу приурочене до дня народження видатного українського письменника і мислителя, на чию творчість орієнтуються покоління українців. До нинішнього конкурсу долучилося 35 учасників з різних куточків України: Черкас, Дніпра, Києва, Житомира, Луцька, Ужгорода, Харкова та інших, ну і, звісно ж, з Одеси. Заступниця директора департаменту культури і туризму Одеської міськради Людмила Крижалко привітала переможців і вручила дипломи та грамоти. З вітальним словом звернулася до них і заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, лауреатка муніципальної премії ім. Івана Франка 2021 року Ярослава Різникова.

До Дня Незалежності у рамках проведення загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» в офісі Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України відкрилася народна бібліотека.

Народна бібліотека, як розповів голова одеського осередку НСЖУ Юрій Роботін, уже налічує кілька тисяч унікальних видань. Такої колекції нема в жодній українській бібліотеці. Це книжки, представлені авторами-журналістами за 23 роки проведення конкурсу, в тому числі подаровані з автографами.

Подати ці нотатки до газети мене спонукала майже випадковість. Нещодавно, читаючи отриману в бібліотеці книгу «Антологія української готичної прози. Том 2», у новелі «У Святої Софії» нині забутого (принаймні відомого небагатьом знавцям історії української літератури) письменника Мирослава Капія (1888 — 1949), я натрапив на опис деяких подій та думки автора, неабияк суголосні нинішнім подіям і думкам українців щодо боротьби з рашистськими загарбниками.

Словами героя новели — поручника армійського підрозділу УНР Карасевича — письменник ділиться спогадами «недавніх часів з перед двадцяти літ, коли в Україні ревіли наші гармати»,«було це в тих лютневих днях, коли то знову, вдруге, сунула зі сходу московська орда на нашу землю, коли знову курився тамерланський шлях, полишаючи тільки згарища, кров і сльози за собою. Коли знову довелося нам покидати нашу столицю, залишаючи її безборонну на поталу наїзника, що з червоним прапором у руках ніс нам загибель і неволю…».

Ми, письменники Чорноморська, в ці трагічні дні разом зі своєю Батьківщиною.

Кажуть, що служителі слова повинні аналізувати глобальні процеси, вивчати суть людини, її душу. Але що вивчати у душах нападників-рашистів, якщо там тільки злоба й ненависть?

Україна збувається, панове! Україна відроджується, росте і мужніє! Коли отакі чудові юнки-поетки, що писали колись московською мовою, переходять на українську, яка, ніби море, повниться, виходить з берегів і захоплює-затоплює щирі й по-дитячому спраглі краси-вроди душі.

Як захопила душу одеситки Євгенії Красноярової. У 2000—2002 роках вона відвідувала літстудію «Гарт», яку я провадив в Одеському палаці дитячої і юнацької творчості. Її тодішні вірші відрізнялися від творів інших літстудійців оригінальною поетикою. Талановита дівчина видала вже кілька книжок, якими заявила про себе як про професійну поетесу. Та згодом стався (на мою думку, цілком закономірний для нинішньої України) поворот у її свідомості — і вона перейшла на писання українською.

Найближчим часом чинна міська влада відповідно до чинного законодавства повинна прийняти рішення про демонтаж пам’ятника Катерині II і перенесення його фрагментів до Одеського історико-краєзнавчого музею, звідки вони свого часу були незаконно вилучені. Таку позицію Одеської обласної військової адміністрації озвучив 30 серпня в ефірі всеукраїнського телемарафону речник ОВА Сергій Братчук.

«Президент України Володимир Зеленський, відповідаючи на петицію більш як 25 тисяч громадян, підтримав позицію Одеської обласної військової адміністрації про те, що є всі законні підстави і механізми, я особливо підкреслюю — і механізми — для того, щоб це питання закрити раз і назавжди», — зазначив Сергій Братчук. Він уточнив, що «щось повернути до музею, а щось просто демонтувати». Рішення з цього приводу має прийняти чинна міська влада, згідно з вимогами чинного законодавства, і звітувати суспільству, щоб не виникало якихось чуток.

Найдавніші документи, що ілюструють життя колишнього Любашівського району, а нині — Любашівської та Зеленогірської територіальних громад, датовані 1944 роком. Це фонд районної спілки споживчих товариств. Завідувачка архівного відділу Подільської райдержадміністрації Оксана Панченко зауважила, що цінним історичним джерелом є і книга наказів виконкому Любашівської районної ради депутатів трудящих за 1944 —1952 роки.

30 березня 1944-го Любашівка була звільнена від німецько-румунських окупантів, а 1 квітня тут було відновлено радянську владу. Згідно з наказом №1 до виконання обов’язків голови райвиконкому приступає Клавдій Іванович Закревський. Наказом №2 від 2 квітня він призначає своїм секретарем І.М. Єременка, завідувачем загального відділу — М.М. Бондаренка, начальником відділу мобілізації робочої сили — М.І. Колодкова, завідувачем відділу народної освіти — А.Ф. Кошелапа, завідувачем райфінвідділу — С.Т. Бєляєва, головою райплану — О.І. Колобкову, завідувачем відділу охорони здоров’я — А.Г. Ликуна, начальником райдорвідділу — Г.І. Лук’янова. Також до штату були зараховані машиністка Ніна Гаврилицька, шофер Федір Почтарук, конюх Володимир Чебанюк і технічний секретар Євгенія Шалаган.

Попри бойові дії, частково зруйновану та пошкоджену обстрілами інфраструктуру, громади півдня готуються до опалювального сезону. Бо ж завдання органів місцевого самоврядування — зробити так, щоб люди були в теплі, отримували комунальні послуги і почувалися в безпеці. І в цьому їм допомагають експерти U-LEAD, які розробили навчальний курс на тему енергетичної безпеки.

Експерт U-LEAD Дмитро Сакалюк розповів про заходи, які підвищують енергоефективність у громадах за обмеженого бюджетного фінансування:

— Такі загальновідомі речі, як відповідальне споживання енергоресурсів, — як ніколи актуальне цієї зими. Органам місцевого самоврядування слід налагодити жорсткий контроль за економією енергоресурсів у комунальних закладах (стежити, щоб вимикали зайве світло, зменшувати температуру обігрівання на ніч та у вихідні), намагатися скоротити втрати тепла під час транспортування від котельні до кінцевого споживача (заміна зношеної ізоляції теплотрас та здійснення ізоляції труб у підвалах), а також через вікна та двері.

З моменту вторгнення рф на територію України наша держава зазнала значних руйнувань. Обстріли, які здійснюються російськими військами, знищують не лише об’єкти інфраструктури, міста, селища та села, а й призводять до найстрашнішого —людських втрат. Внаслідок цього багато дітей втрачають своїх батьків, втрачають не лише найближчих людей, а й будь-які можливості для повноцінного життя, втрачають своїх годувальників.

Фахівчиня Балтського бюро правової допомоги Ірина Бондар розповіла про особливості оформлення пенсії у разі втрати годувальника.