Переглядів: 937

«Ґердан-Gerdan» як оберіг

Сьогодні, як ніколи, важливо поширювати серед міжнародної громадськості правду про нашу боротьбу, наші цінності й національну унікальність. Про те, як в умовах Європи цю місію самовіддано і наполегливо виконує Товариство української культури Австрії (TUKA — Lesja Ukrainka), — у бліцінтерв’ю з лідеркою об’єднання, відомою оперною співачкою, педагогом і громадською діячкою, музичним керівником і солісткою ансамблю «Ґердан-Gerdan» Інною САВЧЕНКО (Лінц, Верхня Австрія). Нагадаємо, це не перше подібне інтерв’ю в онлайн-режимі з нашою талановитою і креативною співвітчизницею (див. «ЧН» за 27.08.2020 та 1-3.07.2021).

— Пані Інно, попередній рік, в умовах пандемії, проходив для ТУКА під знаком Лесі Українки. Початок же нинішнього означений трагічним поворотом — повномасштабною агресією росії проти нашої держави. Як ви і колеги сприйняли цю страшну новину? Як це вплинуло на роботу і подальші плани вашої організації?

— Перш за все хочу зазначити, що у мене особисто, як і в більшості моїх колег, не було ілюзій щодо подальшого розвитку війни, яка почалася у 2014-у, росії проти України. Ми відчувала в повітрі цю моторошну, деструктивну агресію проти України, підігріту нерішучістю, відвертим страхом або «нейтральністю» багатьох політиків Європи, та й усього світу, зрештою. Зокрема, передбачаючи розвиток подій десь на рівні інтуїції, ще 19 лютого ми орга-нізували в Лінці, столиці Верхньої Австрії, демонстрацію на підтримку України, приєднавшись до руху «День солідарності з Україною», започаткованого колегами з Відня.

Відтак з початком повномасштабного наступу 24 лютого не було ніякої депресії, скоріше, навпаки: перші варварські бомбардування українських міст викликали неймовірну лють. Так, я думаю, саме лють була тією емоцією, яку ми, багато митців, як і українців загалом, відчули того дня. Я не психолог, щоб занурюватися й аналізувати природу цього явища, але сама ситуація була настільки божевільною, нецивілізованою, просто дикою, що спричинила шалений сплеск енергії опору, мобілізувала нас й пришвидшила всі процеси. Якщо раніше ми шукали спонсорів, просили фінансової допомоги, щоб провести наші заходи, адже тут, за кордоном, надзвичайно високі ціни на оренду приміщень та якісних інструментів, рекламу, промоції, то з лютого дедалі більше австрійців відгукувалися, йшли нам назустріч. Необхідні контакти, зустрічі, події — все розгорталося з неймовірним прискоренням. Щогодини ми напружено відстежували, що відбувається в Україні. Перебудовувався робочий режим, ми ніби всі налаштувалися на певну хвилю, хвилю боротьби, активізуючи зусилля до максимуму. Не підозрювала, що маю стільки сил та енергії.

— Ваше товариство діє вже четвертий рік…

— Офіційно воно засноване у 2018-у, але ми й раніше проводили багато мистецьких заходів, просто спершу не було потреби якось юридично фіксувати товариство. Але в Австрії є чіт-ка документальна підпорядкованість різних організаційних структур, обов’язковість фінансової звітності, тож саме життя нас змусило визначитися зі статусом. Насправді, наша організація зовсім невеличка — це максимум 10—12 осіб, а ядро складають п’ятеро-шестеро, котрі працюють за командним принципом. Це конструктивно, бо така група оптимально, через «мозковий штурм», швидко вирішує концептуальні питання, а далі вже працюємо з ширшою публікою.

— Що вже вдалося реалізувати із задуманого?

— Серед різноманітних мистецьких програм та акцій на підтримку України, які ми вже встигли втілити, — це, передусім, бенефіс-концерти, спрямовані на збирання коштів, але, як і завжди, керуючись нашим давнім концептом, пропагували українську музичну культуру в ґердані європейських музичних культур. Серед таких — програма, присвячена 150-річчю Соломії Крушельницької, концерт з оркестром «Віденські солісти», сольний концерт піаніста Євгена Хмари в поєднанні з читанням поезії Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка.

Є й мистецька акція в галереї Brunnhofer з продажу картин австрійських та кількох українських художників, зазначу, досить успішна. Аукціону передувала невеличка концертна програма. З-поміж українців свою згоду дали автори та власники творів, переважно з родинних колекцій, що знаходяться тут, в Австрії, зокрема Анатолія Фурлета, Сергія та Дениса Савченків. Усі виручені кошти, а це близько 23 тисячі євро, передані у фонд підтримки України.

Наразі ми зібрали понад 40 тисяч євро, усвідомлюючи, що це лише крапля в морі «великої потреби». Частину цих коштів переказали на рахунок громади УГКЦ Святого Йосафата, тут, у Лінці. Долучивши кошти, зібрані іншими організаціями, ми уможливили таким чином придбання машин «швидкої допомоги» та новітнього рентгенівського апарату для виявлення осколкових уражень тіла. У співпраці з аптекою «Брати Милосердя» (Apotheke Barmherzige Brиder) продовжується закупівля медичних препаратів та гуманітарної допомоги для України.

Ще один з важливих ефектів таких концертів — емоційна та психологічна підтримка наших співвітчизників, «тимчасово переміщених осіб» з України. Бувають зовсім неочікувані реакції наших людей, які розчулюють: вони плачуть, обіймають нас, цілують руки — люди, яких ти бачиш вперше, про яких нічого не знав. Ти розумієш, що даєш їм енергію для життя.

— Останнім часом змінився і розширився ваш репертуар у напрямку народної музики в сучасній інтерпретації. Це пов’язано з аудиторією, маєте певну внутрішню мотивацію чи все це у комплексі?

— Так, усе в комплексі. Я свідомо відмовилася від низки проєктів, уточню — із суто класичним співом, бо вони, на моє відчуття, були занадто далекими, «холодними» стосовно до актуальної ситуації. Постало нагальне питання: що я можу робити терміново і з максимальною віддачею щодо збору коштів і популяризації українськості? Передусім в цінностях. Щоб показати європейцям нашу мотивацію — за що ми б’ємося, адже ця війна також за наші цінності, за наші стосунки в родині й ставлення одне до одного; за нашу любов до української краси, зокрема до жінки, за нашу шану до матерів — показати нашу справжність, а не нав’язаний совком чи ще раніше російським царатом стереотип з комплексом меншовартості. І важливо донести все це в максимально доступній формі — через усвідомлення цінностей, багатства та різноманітності українських народних мелодій і ритмів, знаючи про відкритість австрійців до фольк-музики, бо ж вони мають свою, яку просто обожнюють.

Через відчуття, наскільки цей музичний напрям доступний у сприйнятті, й народився проєкт «Ґердан». (Від тур. gerdan — «шия» — шийна жіноча бісерна прикраса у вигляді вузької стрічки, що складається з безлічі дрібних намистин і поєднує різні лінії та форми в одному орнаменті. — Прим. авт.). Звісно, я мала попередній досвід роботи в цьому напрямку. Ще кілька років тому до мене звертався ректор Anton Bruckner University (Лінц) з проханням організувати для одного з евентів ансамбль, який би виконував народну музику різних країн Європи. Певна уява щодо роботи в цьому напрямку, істотна палітра голосових технічних можливостей та репертуару, аналіз виступів на багатьох концертних майданчиках, де я змогла відчути вплив, наприклад, українських народних пісень в обробках таких композиторів, як Лятошинський, Лисенко, Колесса, Косенко, Скорик, Дичко і багатьох інших, — увесь цей набір інструментів та засобів, власне, й сформував ідею проєкту — ансамбль української фольклорної музики. Майже одночасно до мене звернулися також з «Brucknerhaus» — а це найшанованіший у Європі концертний зал на зразок наших філармоній — з пропозицією організувати саме український народний ансамбль. Я була вражена, що у нас паралельно вирували подібні думки, і це стало останнім поштовхом.

Ансамбль «Ґердан» — це професійні музиканти з двома-трьома освітами, віртуози своіх інструментів. Концептуальні пошуки стилістики, певна річ, тривають, але основний задум залишається незмінним, як і для товариства ТУКА — презентація української музики як перлини в контексті європейської музичної культури. У свій репертуар, крім української, у тому числі патріотичної та авторської, додаємо європейську фольклорну музику. Ми — європейці, і це основний меседж, який намагаємось донести.

— Як би ви охарактеризували настрої більшості австрійців стосовно подій в Україні?

— До цієї страшної фази війни, на жаль, тут ще зустрічалися люди, які не розрізняли, де Україна, а де росія, і, зрозуміло, відверто мали неадекватні реакції на факт агресії, часто піддаючись пацифістським настроям, висловлюючись на користь того, що Україні не треба надавати зброю. Наголошую, що росія оплачувала австрійських політиків та ЗМІ, вливала шалені кошти у пропаганду «класичного російського мистецтва» як чогось «ексординарного», «високого ґатунку», «емоційного та духовно наповненого». Маю визнати, що ще й досі ми помічаємо тривожні сигнали, пов’язані з діяльністю ультраправих чи відверто фашистських організацій не лише в Австрії, а й по всій Європі, як, скажімо, в Італії. Однак більшість італійців дуже сердечно і з захопленням поставилися до нас, наприклад, під час виступу на фолькфесті у місті Кастельраймондо. Так, у часописі «L’Appennino Camerte» був чудовий відгук про наш колектив авторства Люсії Танас.

Людство має зрозуміти, що Україна у своєму переможному поступі в повному розумінні захищає Європу і весь демократичний світ від скочування в режими фашизму, авторитаризму, тоталітаризму і повного мороку, де людські права як цивілізаційний здобуток можуть бути скасовані. Ми зіштовхнулись з рашизмом, і для нас це очевидно, але, на жаль, ще не до кінця зрозуміло Європі.

— Одне дискусійне запитання: як змінилося ваше ставлення до російської культури, і в цьому контексті якою є ваша позиція щодо перейменування Національної музичної академії імені Чайковського?

— Після подій у Бучі й інших містах України, після таких цинічних бомбардувань інфраструктури та мирних людей, після всіх цих кровожерливих злочинів сучасної ординської навали, а також аналізуючи історію імперської політики росії, яка ніколи не змінювалась, — після усього цього світ, на мою думку, має бойкотувати т.зв. ро-сійську культуру. Це концепція, що фальшиво сформована і заснована на міфах та відвертій брехні.

Щодо назви академії, то я однозначно проти додатку «імені Чайковського». Українцям необхідно вивчати власних митців і пропагувати своє, українське мистецтво. Ні, я не вважаю «занадто категоричною» свою відмову театрам чи організаторам концертів у випадку їх пропозиції виступати на сцені з моїми російськими колегами. Не хочу брати участь у проєктах російського менеджменту. Сьогодні світ має соромитися всього російського, і я прекрасно розумію євреїв, які відмовилися свого часу від музики Вагнера. (В Ізраїлі виконання музики Р. Вагнера — великого реформатора та автора одіозного нарису «Юдаїзм у музиці» (1850) після 1945-го є проблематичним, хоча її виконували свого часу Г. Малер та А. Шенберг, а в 2018-у безуспішно намагалися порушити існуюче табу ізраїльські диригенти Д. Баренбойм та А. Фіш. — Прим. авт.).

— Насамкінець кілька слів про наступні концерти колективу…

— На 25 вересня у нас запланований виступ у Німеччині під час фестивалю «Internationaler Volksmusiktag 2022 in Aldersbach», де нам вручатимуть приз як одному з найкращих фольклорних колективів Європи, чим ми, звісно, пишаємося. У жовтні в Пассау передбачена участь у благодійній акції на підтримку України, де, до речі, очікується присутність Наталії Кличко, що нині проживає в Німеччині. І ще один важливий захід, до якого ми давно готуємо програму різдвяних пісень і колядок, відбудеться 14 грудня у Лінці в «Haus Bruckner». Це надзвичайно відповідальний концерт, який потребує копіткого пошуку, зокрема в стилістиці.

А цими днями (інтерв’ю записане напередодні нашого головного свята. — Прим. авт.) ми наполегливо готуємося до концерту 24 серпня з відзначення Дня Незалежності України, який об’єднає всі українські організації Лінца, як культурні, так і ті, що надають допомогу переміщеним особам. Готуємо програму, у якій переважатимуть пісні патріотичного змісту. Важливо зачарувати європейців, показати, що ми — надзвичайна нація, що наша музика — це скарб, своєрідна прикраса в намисті світової культури. Тому ми й назвали наш проєкт «Ґердан».

Розмовляв Володимир КУДЛАЧ.
Одеса — Лінц.
НА ЗНІМКУ: учасники ансамблю «Ґердан-Gerdan»: Олександр Галіцан (скрипка), Іван Биков (акордеон), Мирослав Василюк (перкусія), Інна Савченко (вокал/музичний керівник).
Фотографії з архіву ансамблю «Ґердан-Gerdan».
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua