Маяк в океані часу

Друга пристрасть — слово, жага до знань — зробила його заслуженим журналістом України, письменником, почесним членом Асоціації літераторів Бессарабії «Буджак». Працював кореспондентом у газетах Ізмаїла, Білгорода-Дністровського, Одеси. Журналістське життя дуже тісно було пов’язане з «Чорноморськими новинами».

Ще у шкільному віці класний керівник Мінна Іллівна Набедрик назвала свого учня Бориса «ходячою енциклопедією». Таке прізвисько давали йому й інші люди в різні періоди життя. Борис Устименко міг годинами розповідати захоплюючі історії, цитувати відомих поетів, називати цифри та факти наукових досліджень… Його поради вчити англійську та китайську мови, качати прес, загартовуватися досі відлунюють у голові, ставши ще актуальнішими. Сам завжди подавав приклад здорового й мудрого способу життя. Він міг приїхати до свого друга, а мого батька Віктора Томи в гості на велосипеді, подолавши відстань понад 20 кілометрів. А свої книжки часто підписував нашій сім’ї англійською мовою. Спілкуючись із ним, кожен миттєво наповнювався знаннями, неабияким зарядом оптимізму і відчуттям, що світ ще не втратив почуття гумору.

Борис Іванович часто любив повторювати, що один афоризм замінює книгу, а книга афоризмів — цілу бібліотеку. Любов до афоризмів переросла у двотомник «Тридцять два румби». Вона вже давно стала настільною для багатьох, хто прагне мудро прожити життя.

Над цією книжкою він працював понад двадцять років. Ще з юних літ привчив себе читати, виписуючи цитати-перли. Вислови з Біблії, думки найвідоміших філософів, педагогів, письменників і просто людей, яких особисто знав, — усе це переплелося в особливо цінний збірник мудрості.

Серед них можна знайти й афоризми Дана Серка. Так автор підписував власні вислови. Адже Борис Устименко, він же — Данило Серкований, був генеральним суддею Буджацького січового козацтва. Ось деякі з перлів Дана Серка:

Генії уміють трудитися.
Кожен може виправдати своє життя, якщо присвятить себе служінню людям.
Біда наша в тому, що ми погано усвідомлюємо ціну часу.
Перемога над собою — одна із найтяжчих та найпочесніших.
Випадкових зустрічей не буває.
У кожного велетня своя стеля.

Збірник цікавий тим, що поряд з висловами тут можна знайти і життєві історії, притчі та поезію. Є тут й один із найулюбленіших віршів Бориса Устименка — «Заповіт» Редьярда Кіплінга. Він знав його напам’ять і часто декламував друзям.

Після морського життя Борис Іванович кинув свій життєвий якір у Білгороді-Дністровському. Працював у редакціях газет «Слово Приднестровья», «Торнадо». Свою любов до краю втілив у книжці «Наше вічне місто Аккерман», в якій знайомить читачів з історією давньої Тіри, відомими людьми, традиційними святами.

Своїм наставником Борис Устименко вважав письменника і вченого Івана Єфремова. Саме йому завдячував у виборі другої професії — журналіста. За його порадою вів щоденники, досконало оволодів англійською. В книжці, яку присвятив своєму духовному вчителеві — «Світло маяка у життєвому морі», Борис Іванович написав надзвичайно важливі слова: «Кожному з нас призначений свій життєвий шлях. І від того, як ми його пройдемо, залежить, чи виконаємо ми своє життєве призначення. Тому кожен повинен відчувати себе капітаном корабля, який курсує до поставленої мети через неспокійне та непередбачуване життєве море…По-справж-ньому щасливий той, кому доля дарує в житті маяк, світло якого постійно вказує шлях до наміченої цілі».

Для мене особисто, як і для багатьох інших, Борис Іванович Устименко і був саме тим маяком, що освітлював життя та вказував шлях до мудрості. Це світло він випромінював і продовжує випромінювати у своїх книгах та найтепліших спогадах, де він завжди посміхається й надихає на самовдосконалення.

Ірина ТОМА,
член Національної спілки письменників України.